Сьогодні — 275 років з дня народження одного з отців-засновників американської нації, видатного мислителя, гуманіста людства, одного з небагатьох енциклопедистів епохи Просвіти, третього президента Американської республіки Томаса Джефферсона.

У традиційній визначеній формулі природного права людини — «життя, свобода і власність» — колись він власноруч «власність»  перекреслив і написав: «не поривання до щастя». У цьому переінакшенні — філософія Локка, що увійшла до «Декларації незалежності», весь Джефферсон та його ідеал: утвердити на американській землі справедливе суспільство, де «ціна свободи — вічна пильність». Нині з висоти більш як 200 років набагато видніше, як прислужився людству його ідеал у змаганні з тоталітаризмом усіх видів.

Відзначимо хоч фрагментарно його життєпис. З молодих років поборник свободи, незалежності Штатів. Не випадково 26-річного юриста обрали депутатом Вірджинійської законодавчої асамблеї. Потім він виступив одним з ініціаторів створення незалежної влади у рідному штаті 1775 року. 1779—1781 роки — губернатор штату. Через конфлікт із законодавчою асамблеєю пішов у відставку. Джефферсон наполягав на правильному розподілі влади через певні баланси, які б гарантували рівновагу влади — законодавчої, виконавчої, судової.

Між цими турботами заходився писати «Нотатки про штат Вірджинію», що стала книгою його життя. Сутужно  було з друком. Отож коли Конгрес 1784 року послав його своїм уповноваженим для ведення переговорів з європейцями, йому вдалося видати анонімно твір у Парижі накладом 200 примірників. Під час перебування у столиці Франції в будинку блискучого дипломата таємно збиралися французькі революціонери. Безумовно, ідеї Джефферсона мали вплив на укладачів проекту «Декларації прав людини і громадянина». Проект зачитав Національним зборам 1789 року друг Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона Марі Жильбер Лафаєт — герой трьох революцій у США та Франції.

Тепер трохи про суспільно-політичні погляди Джефферсона як республіканця. На його думку, республіканські нації — ті, де громадяни керуються переконаннями, а не примусом, насиллям, де мистецтво переконання стає першочерговим. Там, де людська ініціатива розкута, сірість і посередність ніколи не переможуть відвагу й винахідливість. За абсолютистських форм правління все навпаки. 

Перебуваючи на найвищому щаблі влади (1801—1809) проводив мудру політику,  що виявлялася у гнучкості та здатності до компромісу, завдяки чому став талантом американської нації. Як ніхто, Джефферсон розумів: республіканська форма правління і життя нелегкі, налагоджуються роками, десятиліттями. Тож американці повільно творили атмосферу, де випробовувався республіканізм.

Батькам американської нації все-таки було легше творити суспільство свободи, бо вони мали справу із власниками. Нам же треба творити і власників, бо, виявляється, немає свободи без священної приватної власності. Саме тому сумна доля всіх комун різних віків і материків. Бо там цей закон ігнорували. Гуртове — чортове. Між «ми» і «я» мусить бути компроміс, як і між державою і «я».

На схилі віку 77-річний Джефферсон почав писати «Життєпис», у якому намагався осмислити власне життя, досвід. На жаль, з різних причин твір не вдалося завершити. Недругів республіканізму було чимало, і зокрема ті, хто вважав, що «свободу будувати не треба, вона росте сама». Сама росте анархія, від якої прямий шлях до абсолютизму.

Помер Томас Джефферсон 4 липня 1826 року, у п’ятдесяті роковини «Декларації незалежності». На мармуровій плиті могили Джефферсона викарбувано: «Тут поховано Томаса Джефферсона, автора американської Декларації незалежності, Статуту про встановлення релігійної свободи Вірджинії і батька Вірджинійського університету». І жодного слова про президентство.

Ким він був для Америки?

Америці пощастило двічі. Томас Джефферсон був державцем-філософом, людиною не тільки мудрого розуму, а й великого серця. Близький до його республіканських поглядів Великий Кобзар, який згадував у своїх творах друзів Джефферсона — Джорджа Вашингтона та Бенджаміна Франкліна.

Що об’єднувало цих людей? Схильність до ідеалізму, невгамовна жага життя, віра в те, що добро переможе зло. Крізь призму поглядів цих людей і нам слід збагнути, що коли впаде в Україні остання бастилія гніту — старі колоніальні структури, почнеться епоха змагання — не між істиною і кривдою, не між добром і злом, а між конкурентними істинами, де всі можуть бути переможцями у тій чи іншій ситуації. Це головна умова збереження й утвердження нашої державності.

Насамкінець про те, ким був і є для Сполучених Штатів Америки Томас Джефферсон, який «поклявся на вівтарі Божому бути ворогом будь-якій формі тиранії людського розуму». Найправильніша відповідь на це запитання — слова Джона Кеннеді перед лауреатами Нобелівської премії під час зустрічі в Білому домі: «Це найбільш незвичайне зібрання талантів і людського знання, які будь-коли перебували разом у Білому домі, можливо, за винятком того, коли тут обідав на самоті Томас Джефферсон».

Олександр ДРОБАХА,
письменник,
для «Урядового кур’єра»