Український космос: політ нормальний

Голова Державного космічного агентства України Павло Дегтяренко: «Наша галузь експортоорієнтована і прибуткова»

Сьогодні День космонавтики. До професійного свята багатотисячний колектив підприємств і науково-дослідних установ галузі прийшов з достойними результатами. У публічному звіті голови Державного космічного агентства України (ДКАУ) за 2018 рік чимало переконливих цифр і фактів про виконання найважливіших завдань. І щодо вдосконалення космічних систем телекомунікації та навігації, і щодо провадження космічної діяльності в інтересах національної безпеки і оборони. Але вся наша ексклюзивна розмова з керівником стратегічної галузі країни стосувалася фактично двох головних питань. По-перше, які найнагальніші безпекові та економічні проблеми держави потребують більшої уваги, і по-друге, що колективи підприємств ДКАУ роблять нині у протистоянні сучасним викликам в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках космічних послуг.

УК:  З 1994-го по 2017 рік у країні було прийнято чотири космічні програми. Жодну не виконали, бо їх фінансували на 30—35%. А за такими надто важливими напрямами, як «Створення космічних комплексів» та «Забезпечення промислово-технічного розвитку», — за рахунок коштів державного бюджету фінансування було або символічним, або його зовсім не було. Павле Глібовичу, вже рік країна не має п’ятої космічної програми. Коли парламент нарешті затвердить її? Адже концепцію Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2018—2022 роки уряд схвалив ще торік на початку вересня.

— Ми нібито пройшли всі перепони і перипетії, у два етапи погодили програму в усіх центральних органах влади. Але найприкріше і найдивніше, адже зауважень майже не було, що процедура погодження з багатьма міністерствами, особливо з економічними, тривала місяць, іноді й два. До того ж чекаєш-чекаєш, нагадуєш-нагадуєш, а коли нарешті через місяць надходить відповідь, то там лише якісь дрібні зауваження, а саму космічну програму не погоджено. Усуваєш ті несуттєві зауваження, засилаєш по другому колу і знову місяць чекаєш. На жаль, основні зволікання, як правило, у тих відомствах, які не відчувають особистої відповідальності за цю галузь діяльності, вона їм не цікава, і вони дозволяють собі затягування, порушуючи регламент КМУ зовсім безкарно і без найменшого докору сумління.

УК:  Законопроект уже пройшов усі комітети Верховної Ради?

— Так. Почали з Комітету з питань науки і освіти, потім — антикорупційний і наприкінці його розглядали у профільному Комітеті з промислової політики та підприємництва. Усі три схвалили програму і рекомендували законопроект про її затвердження до розгляду на пленарному засіданні парламенту. На превеликий жаль, до Дня космонавтики його не буде включено до порядку денного і не буде обговорення у Верховній Раді.

Виживають без держзамовлень

УК:  І потім уже можна буде вибивати гроші на виконання окремих статей… Багато коштів треба на реалізацію завдань, передбачених Загальнодержавною науково-технічною космічною програмою України на 2019—2023 роки?

— Потрібні відносно невеликі гроші. З держбюджету — приблизно по мільярду на рік. Це значно менше, ніж на реконструкцію тільки Шулявського шляхопроводу в Києві. Крім того, у космічній програмі передбачено кошти, які залучають із зовнішніх ринків, контрактів, які укладають наші підприємства із закордонними замовниками. Так ось, за нашими оцінками, і це закладено в програмі, додатково очікуємо ще приблизно 23 мільярди гривень. Щодо 4 мільярдів бюджетних гривень, то вони потрібні для найнагальніших потреб держави: це супутники дистанційного зондування Землі, науково-технічна співпраця з європейськими та іншими країнами, науково-космічні програми, освіта і наука.

УК:  А на які потреби плануєте використати 23 мільярди?

— На створення конкурентних ракетно-космічних комплексів, виробництво подекуди вже наявних і таких, що нині експлуатують, створення нових перспективних технологій, ракет-носіїв, двигунів та космічних апаратів. Тобто все це робитиметься завдяки іноземним споживачам. Ми виконуємо замовлення за контрактами з ними, а за прибутки з цих контрактів створюємо щось нове.

УК:  А чи отримують підприємства галузі хоч 5—10% замовлень від нашого оборонного відомства?

— На жаль, процедура замовлення розробок для оборони та безпеки держави мало прозора, і тут вкрай важко конкурувати. Ті завдання, що ставлять підприємствам ОПК, почасти зосереджені на модернізації того озброєння, яке було з часів Радянського Союзу, шляхом його певного осучаснення. Розумію, що армії треба терміново дати в руки те, чим можна воювати, вже зараз, але нашу армію конче необхідно оснащувати і тією зброєю, якою вона зможе воювати саме із сильним супротивником. І такі пропозиції є і в наших підприємств, і в науково-дослідних інститутів Міністерства оборони. Вони відомі нашим військовим споживачам, ми з ними співпрацюємо, і вони визнають необхідність таких зразків озброєння. Але оскільки вони недешеві…

Трохи абстрагуймося: виготовити новий трамвай чи капітально відремонтувати старий? Різниця у витратах приблизно в п’ять разів, і капітально відремонтований трамвай матиме вигляд майже як у нового. Але тільки вигляд. Так і з озброєнням. Вважаю, що держава повинна повернутися обличчям до своєї армії, до її нагальних потреб. Ми зможемо стримувати агресора лише тоді, коли потенційний загарбник розумітиме, що він отримає по зубах, що його втрати будуть неприйнятними.

УК:  Тож чи є можливість оснастити ЗСУ новим сучасним озброєнням, адже лунають запевнення, що українська армія нині одна з найсильніших у Європі?

— Зрушення вже маємо, є розуміння у тих, хто замовляє ті або інші розробки, і наші підприємства поступово виходять на конкретні контракти з Міністерством оборони. Цього року, скажемо так, прорив здійснено. Крига скресла.

«На орбітах треба мати власні очі й вуха»

УК:  Повернімося до космічної програми. Маємо надію, що Верховна Рада незабаром її затвердить. Які найвагоміші проекти в цьому документі?

— Це, звичайно, основний блок. Він найвагоміший і найважливіший як для економіки країни, так і її оборонної безпеки. Ідеться насамперед про власне угруповання космічних апаратів (КА) для дистанційного зондування поверхні Землі. Тобто про супутники для фотографування Землі в оптичному та інфрачервоному діапазонах, для радіолокаційного зондування.

УК:  Чи багато супутників треба в такому угрупованні?

— Щоб своєчасно отримувати з орбіти більш-менш оперативну інформацію, раз або півтора раза на добу знімати потрібний фрагмент на поверхні Землі, треба мати на орбіті одночасно чотири — шість космічних апаратів. Це пов’язано з особливістю орбітального руху супутника. Потрібні й оглядові КА з порівняно невисокою роздільною здатністю, і такі, яким потрібна оптика з високим і надвисоким розділенням. Термін активної роботи такого фоторозвідника на сонячно синхронній орбіті (а це полярна орбіта заввишки приблизно від 450 до 800 км) — п’ять — сім років.

Торік ми провели опитування центральних і місцевих органів виконавчої влади, отримали понад 200 замовлень. З’ясувалося, що більш як половину таких замовлень можуть виконувати саме оглядові супутники, яким не треба надто високе розділення. Цього, як правило, достатньо. Це стосується замовлень і сільського господарства, і водних ресурсів, і лісового господарства, і геологів. А там, де служба кадастру, прикордонники, силові відомства, де українським фахівцям треба працювати з конкретних завдань, потрібен супутник з апаратурою з оптичним розділенням менш як метр, а краще — менш як півметра.

Якщо складеться так, як ми запланували, то регулярне фінансування космічної програми розпочнеться вже 2019-го. Тут критично важливо, щоб фінансування було повним і своєчасним. Замовник має бути відповідальним. На жаль, останніми роками було зовсім не так. Наведу аналогію. Замовник хоче отримати будинок за три роки. А фінансував лише на третину необхідного. Згодом цікавиться: де ж будинок? І тепер ані грошей, ані будинку.

УК:  Павле Глібовичу, ви якось казали, що потрібно два роки для створення супутника.

— Абсолютно правильно. Два роки для того, щоб створити супутник, і ще рік-півтора, щоб його запустити. У 2021-му плануємо запустити два космічні апарати: один для дистанційного зондування поверхні Землі, другий — науково-технологічний. Після цього з інтервалом рік запускатимемо по космічному апарату дистанційного зондування Землі для того, щоб мати власні очі та вуха на орбіті. Це головне завдання космічної програми, плюс отримати згодом і власний космічний зв’язок, — багатостраждальний геостаціонарний телекомунікаційний супутник «Либідь». Він має стати початком формування національної супутникової системи зв’язку (НССЗ).

Чи виведемо «Либідь» у космос?

УК:  «Либідь» нині на Байконурі?

— Ні, на заводі-виробнику неподалік Красноярська. Канадська компанія MDA, з якою в нашого Укркосмосу укладено контракт на виготовлення цього космічного апарата, замовила його саме там. Він уже готовий, чекає. Річ у тім, що канадці, посилаючись на форс-мажор (агресію Росії проти нас, анексію Криму), одноосібно вийшли з контракту. Ми з цим не згодні, вважаємо розрив контракту безпідставним, форс-мажор уже подолали — приймально-передавальну станцію, яку втратили в Євпаторії після окупації Росією АРК, Укркосмос власним коштом спорудив тут, під Києвом. Тому таку відмовку канадців не приймаємо. Уже проведено переговори з компанією MDA про повернення її до виконання контракту на створення і запуск НССЗ «Либідь». А для захисту державних інтересів паралельно розпочато арбітражне провадження у Лондонському міжнародному арбітражному суді.

Слухаючи стриману розповідь керівника космічної галузі про ці та інші надто складні та затратні проблеми, з якими новій команді Держкосмосу довелося мати справу із серпня 2017 року, не можна не навести конкретних прикладів зробленого фактично з нуля за цей короткий час. Придбано та введено в дію 15 контрольно-корегувальних станцій для надання високоточних навігаційних сервісів; створено радіотелескоп RT-32 з діаметром дзеркала 32 м для забезпечення астрофізичних спостережень в інтересах проведення досліджень далекого космосу; введено в експлуатацію модернізований інформаційно-аналітичний центр, який працює в інтересах національної безпеки і оборони. І що дуже істотно — уже виконано чималий обсяг робіт із проектів «Проведення наукових космічних досліджень», зокрема для завершення виготовлення космічних апаратів «Січ-2-1» та «Мікросат-М». Їх пуск передбачається на 2021 рік. У цьому контексті було логічним запитання:

УК:  Чи багато треба нам супутників зв’язку?

— У сучасних супутників зв’язку термін експлуатації зазвичай приблизно 15 років. Як правило, до спливу цього терміну спрацьовується робоче тіло, почасти приймально-передавальна апаратура ще спроможна працювати, але деградують сонячні батареї, закінчується запас робочого тіла коригувальної установки, і супутник доводиться виводити з експлуатації. А працюють вони не на висоті 650—800 км, а на геостаціонарній орбіті — це 36 000 км. Багато таких супутників нам, звісно, не по кишені. Завдання №1 — запустити НССЗ «Либідь» або виграти арбітраж у Лондоні, отримати з канадців гроші й замовити новий космічний апарат уже вітчизняним розробникам, щоб згодом перший такий український космічний апарат запустити на орбіту.

Наявність лише одного апарата зв’язку — занадто великий ризик. Ніхто не застрахований від випадковостей, супутники на орбіті теж виходять із ладу. І тоді країна несподівано залишається без зв’язку, треба терміново укладати угоду з оренди з іншими країнами. Наші вітчизняні компанії платять за послуги зв’язку через іноземні супутники приблизно 20 мільйонів доларів на рік. Власний супутник зв’язку дасть змогу цим грошам залишатися всередині країни. Це теж один з видів імпортозаміщення.

Конфіденційність не гарантовано

УК:  В одному з інтерв’ю, підкреслюючи важливість і необхідність мати на орбіті вітчизняні супутники зв’язку, ви казали про їхню «насамперед безпеково-політичну користь, а потім уже економічну». Поясніть, будь ласка, що мали на увазі.

— По-перше, коли супутник-ретранслятор наш, у нашому розпорядженні, ним управляють і його контролюють наші спеціалісти. По-друге, коли вся приймально-передавальна апаратура на Землі наша — це гарантія безперешкодного доступу до послуг зв’язку. Коли ж орендуємо послуги зв’язку, це завжди контрактні відносини, в які, з одного боку, можуть втрутитися з політичних міркувань, а з другого… Коли супутник чужий, це означає, що весь потік інформації можна записати і передати іншій стороні. Так, уся суттєва інформація, яку передає супутник, кодується, передається в зашифрованому вигляді. Але одна річ, коли інформацію намагаються перехопити з чужого супутника, і зовсім інша, коли власник супутника, до якого звернулися, передає чужу інформацію. І він може цілком спокійно записати її в повному обсязі й потім у спокійній обстановці розшифрувати або передати іншій стороні.

Коли ж Україна володіє супутником, це означає, що втручання в роботу її системи зв’язку максимально ускладнене. Для нас це: а) гарантія доступу до зв’язку; б) максимальна конфіденційність інформації, яка передається власним космічним апаратом.

УК:  Яка вартість таких супутників зв’язку і який термін їхньої окупності?

— Вартість звичайного супутника — від 200 до 400 мільйонів доларів, а термін окупності — приблизно 12 років. Але якщо навіть цей вітчизняний супутник не окупиться, все одно 20 мільйонів доларів, які платимо за оренду чужих КА, залишаться в країні, тобто поліпшиться її платіжний баланс.

Тому до другого, основного блоку космічної програми входять і супутники зв’язку. Ми повинні поступово локалізовувати їх тут, в Україні. Не скажу, що це таке саме нагальне завдання, як із супутниками дистанційного зондування Землі, але це дуже важлива справа, за яку треба вже братися.

Укотре підкреслюю нагальну потребу країни мати на орбіті мінімум два вітчизняні супутники зв’язку. Розуміння тих, від кого залежить прийняття цих рішень, відповідне фінансування, вимальовується.

Уся надія на міжнародні контракти

УК:  Як триває реалізація дуже перспективного, як зазначалося, міжнародного проекту за участі вітчизняної ракети-носія «Циклон-4М»?

— Ви знаєте, що бразильці у 2015 році вийшли із проекту, денонсували договір про спільне використання космодрому Алкантара спеціально створеною українсько-бразильською компанією «Алкантара Циклон Спейс». Ми втратили значні кошти. Сподіваємося тепер на тривалу співпрацю з новим, маємо надію, більш відповідальним і порядним, ніж бразильці, партнером — американською компанією, що базується в Канаді, Marіtime Launch Services (MLS). (Павло Глібович стукає, щоб не зурочити, по столу, за яким сидимо). Ця компанія вирішила створити у Новій Шотландії, на Атлантичному узбережжі цієї країни, космодром, що працюватиме на комерційних засадах. Цей проект орієнтований на українську, створену у Дніпрі, ракету-носій «Циклон-4М».

На початку травня американські партнери планують приїхати до Києва та Дніпра для переговорів. Нині MLS на завершальному етапі отримання екологічних дозволів. Якщо це відбудеться, то незабаром на черзі — офіційна частина (з лопатами в руках) початку будівництва космодрому. (Після цих слів я теж стукаю по дерев’яному столу).

УК:  Державне космічне агентство України має великий досвід міжнародної співпраці, ваші підприємства взаємодіють у межах міжнародних угод з 27 країнами. Як оцінюєте співпрацю ДКА з китайськими колегами? За останні роки Піднебесна вийшла на лідерські світові позиції з освоєння і близького, і далекого космосу.

— Торік 8—10 листопада в Пекіні українська делегація брала участь у П’ятому засіданні українсько-китайської підкомісії з питань співпраці в космічній галузі Комісії з питань співробітництва між урядом України і урядом КНР. Представницьку китайську делегацію очолював адміністратор Китайської національної космічної адміністрації Чжан Кецзянь. Сторони переглянули стан виконання Програми українсько-китайського співробітництва в космічній галузі на 2016—2020 роки, узгодили пропозиції щодо її активізації та затвердили нову її редакцію. Ми задоволені підсумками переговорів, вони дають змогу поглибити подальшу співпрацю. Достатньо сказати, що оновлений варіант програми містить понад 80 активних пунктів.

УК:  Уже маєте конкретні плани спільного дослідження, скажімо, далекого космосу?

— Далекий космос — поки що ні. У нашій спільній програмі десятки розробок, але це не цілісні проекти на кшталт польотів на Місяць чи збирання космічного сміття. Ми взаємно цікаві одне одному, виконуємо деякі розробки на їхні замовлення, вони виконують за нашими замовленнями, щоб можна було взаємозбагачуватися технічними рішеннями. Усе, що китайці замовляють нам, вони рано чи пізно створили б самі, але це було б і довше, і дорожче. А ми виконуємо їхні замовлення в межах контрактів, розвиваємо свої технології, що не менш важливо. Співпраця з Китаєм для нас вигідна не тільки тому, що наші підприємства заробляють на цьому, а й тому, що маємо змогу диверсифікувати свій імпорт. Росія перестала постачати нам потрібні матеріали, вироби. Щось почали створювати самі, щось купуємо в Європі, Америці, а щось — у Китаї. Електроніку, матеріали, компоненти палива.

УК:  Ви казали, що космічна галузь країни експортоорієнтована.

— Так. Приблизно 65% нашої науково-технічної продукції йде за кордон, і якщо порівняти обсяг експорту та імпорту, то наш експорт нині перевищує імпорт, який нам потрібний, у вісім разів. Торік підприємства галузі експортували продукції на 3 мільярди гривень. Весь наш імпорт орієнтований на завдання, які стоять перед підприємствами. І дякувати Богу, що ми маємо ті міжнародні контракти, за рахунок яких наші підприємства можуть оновлювати свої технологічні можливості найсучаснішим обладнанням. До речі, потужності наших підприємств набагато перевищують реальні потреби України в ракетно-космічній галузі, тому робота підприємств на зовнішніх ринках — нагальна необхідність.

А щодо відрахувань до бюджету у 2018 році, то вони вдесятеро більші за суму, на яку підприємства отримали замовлень від держави.

УК:  Павле Глібовичу, і наостанок не менш актуальне запитання, на якому ви акцентували під час нашої першої зустрічі восени 2017-го. Ідеться про важливий тренд сучасної космічної політики — державно-приватне партнерство, про нагальну необхідність, на ваше переконання, створити в космічній діяльності конкуренцію державних підприємств і комерційних компаній. Тоді ще не було відповідної законодавчої бази.

— Нині підготовчу роботу вже проведено. Разом із законопроектом про затвердження космічної програми, який обіцяють розглянути у Верховній Раді найближчими днями, подано і законопроект, який дасть змогу займатися космічною діяльністю не лише державним підприємствам, а й комерційним структурам. Цей законопроект уже пройшов усі погодження, його планують розглянути на пленарному засіданні, як і космічну програму. Це дасть змогу створити реальну конкуренцію для потенційних виконавців конкретних проектів. У космічній програмі вже закладено відповідні кошти під два-три запропонованих проекти для конкурсної реалізації. Щойно програму буде затверджено, оголосимо конкурс, і на одному полі за одними правилами конкуруватимуть і державні підприємства, і приватні стартапи. Хто запропонує кращі рішення, той і стане переможцем.

ДОСЬЄ «УК»

Павло ДЕГТЯРЕНКО. Уся трудова діяльність по закінченні у 1985-му Ленінградського механічного інституту проходила на державному підприємстві «КБ «Південне» імені М.К. Янгеля» (Дніпро). До призначення в серпні 2017 року на посаду голови Держкосмосу (після перемоги у відкритому конкурсі за участі 10 осіб) на згаданому флагмані галузі він обіймав посаду головного конструктора та начальника конструкторського бюро-1 (у цьому підрозділі працює понад 800 учених та висококваліфікованих спеціалістів). Заслужений машинобудівник України, академік Міжнародної академії астронавтики.