Уже найближчими роками виробництво зернових та олійних культур в Україні сягне 100 мільйонів тонн, а експорт — 70 мільйонів (2018/2019 маркетингового року ці показники становили 92 та 54 мільйонів тонн відповідно). Проте брак сучасних зберігальних потужностей (елеваторів) не лише стримує розвиток потенціалу аграрної галузі, а й може послабити експортні позиції України на світовому ринку, зау­важують в Українській зерновій асоціації (УЗА).

Нині Україна має близько 40—45 мільйонів тонн потужностей для одночасного зберігання на всіх елеваторах, яких загалом близько 1200, але 70% з них морально й фізично застаріли, тому не відповідають потребам ринку в забезпеченні якості та безпеки зберігання продукції. Лише 100—150 елеваторів в Україні можуть гарантувати стандарти, відповідні потребам ринку. В окремих регіонах аграрії відмовляються від вирощування зерна через неефективну логістику — нестачу сучасних технологічних елеваторів та маршрутних залізничних станцій.

Україна нагально потребує будівництва 300—400 нових технологічних елеваторів, географічно розподілених рівномірно та справедливо. Виходом в УЗА вважають будівництво у регіонах нових елеваторів для навколишніх локальних сільгоспвиробників.

Проблеми є, підтримки нема

Ці та інші проблеми розвитку галузі стали предметом обговорення на Елеваторному форумі-2020, що зібрав у Києві багато зацікавлених осіб. Їх турбують кліматичні зміни, запровадження ринку землі, можливе переформатування уряду. У цьому зв’язку в учасників заходу виникали питання про можливу державну підтримку програми розвитку елеваторів.

Це справа вигідна для самої держави. Адже одне робоче місце на підприємстві, що виготовляє обладнання для елеваторів, створює до 12 додаткових робочих місць у суміжних галузях, не кажучи вже про зайнятих на будівельних роботах. Однак, зауважує президент УЗА Микола Горбачьов, в бюджеті цього року державної допомоги на будівництво нових елеваторів не передбачено. Але конкретних відомостей із цього приводу від присутнього на заході заступника міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України Тараса Висоцького елеваторники не почули.

У багатьох викликає сумнів думка, що ніби з відкриттям ринку землі до галузі полинуть інвестиції. Купівля землі — це не інвестиція, а передача власності з одних рук в інші, зауважує голова правління Асоціації елеваторів України Олександр Лавренчук. Він зауважив, що з кліматичними змінами змінюється й географія елеваторного будівництва: більше уваги приділяють півночі та заходу країни.

Зміни географії

Області, які раніше не вважали виробниками зернових культур, такими стали хоч би тому, що менше відчувають дефіцит вологи, який останніми роками став бідою півдня. Наприклад, у селищі Красне на Львівщині будують уже третій потужний елеватор.

Інша річ, як вивезти збіжжя, адже лише трохи більш як 200 елеваторів із 1200, які працюють в Україні, потрапляють під маршрутні завантаження Укрзалізниці, а з решти доводиться везти зерно автотранспортом, розбиваючи вщент наші й без того багатостраждальні автошляхи. З річковими перевезеннями — свої проблеми: з одного боку, Дніпро тепер взимку не замерзає, з другого — оскільки не тане сніг, падає рівень води. Через це навіть знизилося виробництво електроенергії на гідроелектростанціях.

Вихід в Асоціації елеваторів вбачають у створенні так званих хабів на вузлових залізничних станціях, куди малі сільгоспвиробники звозитимуть продукцію зі своїх зерносховищ. Щодо будівництва елеваторів загалом — їх створюватимуть, але не такими жвавими темпами.

Існує нагальна потреба у припортових елеваторах, щодо лінійних — тут, вважає Олександр Лавринчук, навіть певний профіцит. Отже, у власників цих елеваторів постає проблема, якої раніше не було: заповнити потужності. Починається битва за клієнта, створюють програми лояльності, тому особливого кількісного зростання не очікують, інша справа — модернізація, розширення потужностей переробки.

Інша думка у Миколи Горбачьова. За його словами, потрібно ще 30—40 мільйонів тонн потужностей для зберігання зерна, зокрема олійних культур. Плюс ще 15 мільйонів тонн портових потужностей, а до них — під’їзні шляхи та інша припортова інфраструктура.

Де брати кошти

Президент Української аграрної конфедерації Лео­нід Козаченко привернув увагу до питання фінансування такого будівництва. Великі агрохолдинги цієї проблеми не мають — у них є доступ до фінансування в іноземних банках, утім елеватори вони будують переважно для власного використання. А ось менші холдинги, середні господарства, не кажучи вже про малі, а також сільськогосподарські кооперативи, не можуть взяти кредит у жодному українському банку.

Є, щоправда, обіцянки дешевого кредитування, але як їх буде реалізовано і чи передбачено будівництво елеваторів — поки що під питанням. Адже загальний обсяг необхідних інвестицій у розвиток нових потужностей для зберігання і супутньої інфраструктури, за підрахунками УЗА, оцінюють у ме­жах $4,5—8 мільярдів.

Перед сільгоспвиробниками стоїть проблема вибору: чи будувати нові елеватори, чи приберегти гроші на викуп землі, яку вони обробляють, бо на те й інше не вистачить грошей навіть у великого агрохолдингу. Як вирішити цю дилему? Тут в експертів різні бачення.

ПРЯМА МОВА

Леонід КОЗАЧЕНКО,
президент Української аграрної конфедерації:

— На сьогодні фінансове забезпечення потреб наших сільгоспвиробників — це питання номер один. І викуп землі, і будівництво елеваторів та молочнотоварних ферм, і створення багаторічних насаджень, як-от фруктові сади, виноградники тощо — це все потребує довготривалого кредитування. Наші банки не можуть виконати цю функцію. Це проблемне питання.

Українська аграрна конфедерація давно пропонувала Президентові, уряду, членам парламенту інструмент, який би забезпечив потреби аграріїв у фінансах. Його можна створити так: передати землі державної власності в управління місцевим громадам і протягом десяти років не продавати цієї землі, а передати в заставу для створення земельного іпотечного банку.

Так можемо отримати до 15 мільярдів доларів, для забезпечення потреб у купівлі землі вистачить 5 мільярдів. Решту коштів можемо використовувати на фінансування потреб у будівництві елеваторів, молочнотоварних ферм, інші проєкти, зокрема фінансування розвитку територій, збереження довкілля у громадах, утилізації відходів. Якщо не використаємо цю нагоду, іншої не буде. Чекати фінансування від іноземців — це неправильний шлях.

Микола ГОРБАЧЬОВ,
президент Української зернової асоціації:

— Чому ви вирішили, що грошей не вистачає? У бізнесу є трильйони доларів, які вони згодні вкладати в ефективні напрями. Якщо нові елеватори — ефективний напрям, бізнес знайде можливість вкладати туди кошти. І не обов’язково це повинні бути сільгоспвиробники.

Усе залежить від того, які елеватори отримають пріоритет. Гадаю, що найближчі років з десять ми все одно вкладатимемо гроші в елеватори ємністю мінімум 30—40 тисяч тонн зберігання. А це не маленькі фермерські елеватори.

Це два різні типи бізнесу: ті, хто купуватиме землю, і хто вкладатиме кошти в елеватори. Отже, залучення коштів тими й іншими ніяк не перетинатиметься.