Статті

Щоразу, купуючи цукор у магазині, неодмінно звертаю увагу на виробника. Раніше найчастіше траплялися полтавські й вінницькі адреси, натомість останнім часом здебільшого дніпропетровські. І хоч би до яких торговельних точок заходив, ніде немає жодної сумської упаковки. І не може бути. Бо з початку нинішнього тисячоліття бурякопереробна галузь Сумщини пішла в настільки круте піке, що вийти з нього сьогодні не просто проблематично, а, швидше за все, неможливо. Адже більшість цукрових заводів уже перетворилися на металобрухт, і ті одиниці підприємств, що дивом уціліли, нині законсервовані або ж чекають на переплавку. 

Президент України Звільнив Призначив  

Три київські дні минулого тижня у нобелівського лауреата письменниці Світлани Алексієвич були заповнені зустрічами з читачами і шанувальниками, зокрема й щодо видання українською мовою її «Чорнобильської молитви» у перекладі Оксани Забужко напередодні 30-ї річниці Чорнобильської трагедії. Спілкувалася письменниця зі студентами і викладачами у двох провідних вишах країни: університеті ім.Т.Шевченка і Києво-Могилянській академії. Всюди її вітали аплодисментами і стоячи, відзначили званням почесного доктора НаУКМА, дарували квіти і проголошували схвильовані слова пошани. Навіть їхали до Києва «на Алексієвич» з-за кордону, як зізнався молодий польський режисер. 

Тільки луганчанин знає, що до Щастя 19 кілометрів, а між «Україною» та «Росією» — одна трамвайна зупинка. То жарти мирного життя, коли міський кінотеатр і супермаркет мали такі гучні імена. Тепер стелу біля знаменитого мосту, де відбуваються обміни полоненими, зрешечено осколками снарядів і кулями; лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, а супротивника можна бачити неозброєним оком. Саме в Щасті тепер місце постійної дислокації добровольчого батальйону патрульної служби поліції особливого призначення«Луганськ-1». Це єдиний підрозділ правоохоронців, який несе службу на «нульовці» в зоні АТО — майже пліч-о-пліч з військовими.

Упродовж останніх двох років статус учасника антитерористичної операції вже отримали понад 200 тисяч патріотів, які захищали Україну від сепаратистів і їхніх російських посіпак. І коли ці мужні люди повертаються додому, їм дуже потрібна допомога: медична, психологічна, соціальна, правова, фінансова. Держава, звісно, допомагає їм чим може. Проте на часі чергова демобілізація, тож кількість людей, які потребуватимуть підтримки, збільшиться. Тому державі в цьому питанні вирішили допомогти представники громадських об’єднань, соціально відповідального бізнесу та волонтери. За ініціативи Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом!» за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО й вітчизняного бізнесу стартувала програма соціально-правового забезпечення учасників бойових дій, презентована як «Соціальна картка учасників АТО». 

У межах ініціативи виїзних засідань Вишеградської четвірки в Україні угорська сторона у співпраці з партнерами організувала у Вінниці конференцію, покликану ознайомити представників бізнесового середовища краю з найкращим досвідом розвитку малого і середнього бізнесу в Угорщині, Польщі, Словаччині та Чехії. Адже ці країни зберігають політичну єдність щодо ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС — вони надійні партнери нашої держави на шляху до євроінтеграції. «Всі країни Вишеградської четвірки зацікавлені в демократичній, успішній, добре розвиненій Україні, — запевнив державний секретар з політики безпеки і міжнародного співробітництва Міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини Іштван Мікола. — Малий і середній бізнес — це основа економіки, розвиток яких забезпечує стабільність». 

Той, кому доводиться їздити дорогою від Черкас до Сміли, знає, як по ній пересуватися — асфальтове покриття розтануло разом із снігом. На узбіччях часто побачиш пошкоджені машини. Тим часом Служба автомобільних доріг області, на чиєму балансі дорога, запевняє, що ситуацію виправить. А поки що радить водіям запастися терпінням та вчитися оминати ями. Ось тільки навіщо вкладати в ремонт дороги десятки мільйонів гривень, якщо кожні два-три роки знову потрібно починати все спочатку? 

Перші випускники Тренінгового центру спецпідрозділу КОРД, які пройшли навчання за участі фахівців США, тепер розпочнуть підготовку спеціалістів із захисту свідків. Саме формування цієї служби стане одним із ключових елементів побудови не лише нової поліції, а й реформи правоохоронної і суддівської системи України загалом. 

«Я сам вірменин, який народився в Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм… Україна — друга моя батьківщина», — писав Сергій Параджанов, творець славнозвісної стрічки «Тіні забутих предків», яка увійшла в рейтинг найкращих фільмів усіх часів і народів. 51-шу річницю її виходу українці відзначили в «Мистецькому Арсеналі». Експозиція, яку розмістили в дев’яти залах, відтворила культуру фільму, ознайомила з місцями зйомок, візуалізувала спогади причетних до його створення. Глядач мав змогу з’ясувати, що в ній художній вимисел, а що реальність. Дослідженню допомагали аркуші-розкадровки, зроблені рукою режисера, невідомі роботи художника фільму Георгія Якутовича та художниці з костюмів Лідії Байкової. 

За збереженням і використанням лісів судять про культуру народу. Про те, як  колектив виконує завдання держави, розповідає начальник Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолій Бондар.

Коли скресає крига і перші невеликі потічки хоч і поволі, проте вперто прориваються крізь льодяні тороси на бистрину, намарне чекати від них чистоти та прозорості. Усьому свій час. Спершу вода, долаючи чималий опір, буде каламутною, нестиме геть усіляке сміття, гілляччя,  інший непотріб. Затим потроху вгамується, набере нової сили, щедро поїтиме береги, віддзеркалюючи довколишній розмай. Децентралізація, розпочата в нашій країні, чимось нагадує таку розкуту річку, друга весна якої нестримно рве греблі старої закостенілої системи і скам’янілого менталітету, що сформувалися  впродовж  багатьох десятиліть. Вона покликана докорінно змінити химерну будову централізованої держави, яка узвичаєно все вирішувала за всіх. І вже змінює її, віддаючи значну частину загальнодержавних повноважень і фінансів  владі, обраній громадянами, яка перебуває найближче до людей, — органам місцевого самоврядування в їхньому європейському розумінні. 

Професійно-технічні заклади опинилися в патовій ситуації: цього року держава передала їхнє фінансування на місцевий рівень, але в областях по-різному реагують на проблему. «УК» дізнавався, як вирішують питання забезпечення й реформування мережі загалом в Україні та в найбільш проблемних регіонах. 

На тлі формування нового складу уряду Верховна Рада працювала у стандартному режимі. Під головуванням віце-спікера Андрія Парубія народні обранці підтримали важливі для країни законопроекти. 

Розпочав роботу оперативний штаб, утворений рішенням глави Нацполіції Хатії Деканоідзе, який базується в бурштиновій столиці — місті Сарни на Рівненщині. Цьому передувала чергова сутичка між старателями й правоохоронцями, яка виникла напередодні в урочищі Смітник. Одночасно в обласному управлінні Нацполіції змінився керівник: його очолив Сергій Князєв, що досі працював на аналогічній посаді на Закарпатті. І одразу, як мовиться, з корабля на бал — кримінально-бурштиновий. 

Із чим передовсім асоціюється армія, то це вишкіл і залізний порядок, витримка і організованість. Щойно у військовослужбовців ці поняття починають шкутильгати, вважай, біди не уникнути. Так, за минулий рік у Збройних силах через небойові ситуації 126 бійців зазнали каліцтва чи навіть загинули. Із них 66 — у зоні АТО. Для порівняння: у 2014 році за порушення дисципліни в армії покарано 701 особу, а в 2015-му — 9 тисяч. 

Нинішню гласність та свободу слова в Україні можна з повним правом зарахувати до найбільших і беззаперечних завоювань Революції гідності. Уже нікого не здивуєш тим, що правоохоронці, приміром, публічно звинувачують у тих чи інших гріхах прокуратуру і навпаки або обидві структури дають далеко не компліментарну оцінку судовій системі, а остання — їм. При цьому представники певних структур і відомств постійно наголошують на необхідності реформ, які чомусь ніяк не хочуть прискорюватися й ставати зримими пропорційно до цих розмов. І часто це відбувається не тому, що саме керівники різних органів влади встромляють палиці в колесо реформування, а через небажання рядових виконавців відмовитися від звичних для них «цінностей». Тих самих виконавців, які й під люстрацію не підпадають, і на публіці з певних причин не дуже хочуть «світитися». Але вони тихою сапою нищать перші паростки віри пересічних громадян у торжество справедливості й надію на зміни в суспільстві. Саме про один з таких випадків йтиметься. 

Михайлові Пономаренку в серпні виповниться 20 років. Вигляд він має хлопчика десятирічного, бо народився, як виявилося, з рідкісним діагнозом зламаних хромосом — синдромом Прадера — Віллі. Хлопчик не міг ні рухатися, ні ковтати, ні навіть плакати через гіпотонію — захворювання, коли всі м’язи розслаблені. Носії цього захворювання — лише чоловіки. Однак молодий батько, який підлітком перебував у зоні, враженій чорнобильською бідою, виявився слабкодухим і навідріз відмовився від сина. Відмовитися від немовляти радили 19-річній Лілії, що вже мала статус матері-одиначки, й деякі лікарі. Мовляв, немає в світі ні ліків, ні сили, що здатна подолати й полагодити зламані хромосоми. 

У 1990-ті роки пісня про підпільника Кіндрата і його чудодійний самогонний агрегат була напрочуд популярною. Оспівуючи революційні подвиги «народного депутата», автор водночас (свідомо чи ні, хоч й із максимальною іронією) творив осанну напою, який в усі часи, на відміну від самого твору, був популярним. 

Є в Полтаві чудовий Музей авіації й космонавтики, в якому з понад 4 тисяч експонатів 80% унікальні й де у 1992—1994 роках працювала науковим співробітником бібліограф-дослідник Людмила Саприкіна. Про пані Людмилу можна прочитати у публікації «Давно вже нібито зниклі літери епітафії раптом проступили на камені під час зливи» («УК» №114 за 27 червня 2013 року). Вона відома тим, що знаходила і виправляла помилки навіть у словнику Брокгауза і Єфрона. Безцінний її внесок і в створення архіву та картотеки музею. Але суть в іншому. Працюючи над завданнями завідуючого музеєм Дмитра Кального, пані Людмила принагідно «розкопала» чимало цікавого про найвідоміших конструкторів, інженерів, льотчиків, імена та наукові доробки яких так чи так пов’язані з містом над Ворсклою. Зокрема їй пощастило дізнатися, чому Олександр Шаргей став Кондратюком і як пізніше допоміг американцям висадитися на Місяць. 

На найвищому рівні минулого тижня пролунав намір заборонити імпорт в Україну російських нафтопродуктів: мовляв, «ми вже запровадили низку санкцій проти Російської Федерації, а один із ключових елементів — закупівля нафтопродуктів у Росії — чомусь не потрапив до цього списку». За словами Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який виступив з такою ініціативою, механізм заборони придбання цієї категорії товару в країни-агресора мусить розробити Мінекономрозвитку.  Намір України вчинити саме так політолог Олег Пономарь вважає важливою новиною. Це не що інше, як перший дзвіночок до світового нафтового ембарго Росії, переконаний він, адже «хтось має бути першим». Чесно кажучи, на перший погляд справді цілком логічний і закономірний крок. Багато хто в Україні давно чекає ще низки подібних.  Скажімо, людей цікавить, чому на території нашої країни й досі працюють фінансові установи з російським капіталом, диктуючи свої умови, чому тривають дипломатичні відносини з країною-агресором і ще багато таких «чому?».