КОЛІЗІЯ

Для порятунку історичної перлини бракує і грошей, і одностайності

На цих дев’яти гектарах уздовж лиману пам’ятка стоїть на пам’ятці. Причому у буквальному сенсі слова. «Сьогодні вже чітко визначено, — каже начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Наталя Штербуль, — фортеця — це пам’ятка архітектури національного значення, що стоїть на пам’ятці археології національного значення». Йдеться про Білгород-Дністровську, або ж Аккерманську, фортецю, розташовану на півдні Одещини, біля Дністровського лиману. 

Найбільша за розмірами фортифікація нашої країни національного статусу набула ще 1963 року. Ще більшої унікальності цій споруді надає те, що постала вона на місці давньогрецького поліса Тира. Отже, вік тутешнього поселення перевищує дві з половиною тисячі років, що забезпечує йому місце у десятці найстаріших міст світу і дає підстави вважати його найстародавнішим з-поміж українських міст. Доречно нагадати, що торік Білгород-Дністровська фортеця посіла третє місце у Всеукраїнській акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци».

Нині на території фортеці тривають археологічні розкопки, що видають на-гора нові й нові античні артефакти. Надибати їх можна і на поверхні. У небагатому на ресурси середньовіччі ніщо не пропадало марно, тож нині екскурсоводи можуть показати фрагменти античних виробів, вмуровані у стіни значно пізнішого періоду. Хто і коли їх звів, достеменно не відомо. Час появи фортеці датують XIV – XV ст. Прихильники слов’янської версії кажуть, що до її заснування доклав рук Данило Галицький, ще в XIII ст. Значну кількість споруд пов’язують з іменем молдавського господаря Стефана Великого (XV ст.).

З фортецею пов’язано чимало історичних фактів та легенд. Наука спростовує припущення, що саме тут відбував заслання давньоримський поет Публій Овідій Назон, та ця легенда все-таки стійко закріпила за однією з башт фортеці ім’я Овідія.

Інша назва цієї ж башти — Дівоча — теж  вигадана: не була тут ув’язненою жорстока дочка молдавського господаря Олександра Доброго. Але достовірним є факт, що одна з дочок цього правителя була дружиною князя Влада Дракули. Тож не все в тій легенді  вигадка. І вже стовідсотковий історичний факт: 1821 року фортецю відвідав Олександр Пушкін, чиїм ім’ям назвали ще одну тутешню вежу. А ще достеменно відомо, що у XV сторіччі фортеця тричі витримала штурм могутньої Османської імперії. Але тільки нині, більш ніж через 500 років від тих буремних подій, фортеця справді могла впасти раз і назавжди.

Чи встоїть фортеця?

«Аналіз стану маяків (спеціальних керамічних елементів, вмурованих у стіну. — Прим. авт.) 2007—2008 років показує, що їх рве, тобто  деформація триває», — каже директор Інституту БудНДІпроект Йосип Подольський і не береться прогнозувати, коли у фортеці може статися якийсь катастрофічний обвал. Проте певен, що коли пам’ятку залишити напризволяще, лихо неодмінно трапиться: «Руйнівний процес триває, він може накопичуватися роками, але завалиться все в одну мить». Власне, дзвіночок з цього приводу вже був. Одна вежа  таки впала — у позаминулому сторіччі, року 1880.

Дослідники встановили, що фортеця стоїть на вапняку завтовшки всього 5 метрів, далі — щільні глини, а під ними, що найприкріше, — шар плесових суглинків, які розмиваються водою. «Хвиля тут невелика — 30-50 см, але цього достатньо, щоб підмити підгрунтя, і грунт починає просідати».

Що слід зробити, аби зупинити ці руйнівні явища, дослідники загалом вирішили. Проект першочергових протиаварійних робіт передбачає кам’яний насип, який закрив би воді доступ до під∂рунтя фортеці. Побічний ефект такого заходу — розширення прибережної смуги, котра може використовуватися як зона відпочинку. Крім того, мають бути зведені протиобвальні споруди, переважно приховані у схилі.

Все впирається у гроші. Кошторис проекту становить близько 23 млн грн. «Останні три роки кошти із держбюджету не виділялися», — каже Наталя Штербуль. — Програма з порятунку фортеці 2004 року  профінансована була лише на 10%. Невдачею завершилася і чергова спроба отримати грант Євросоюзу на реставрацію фортеці.

Латати діри намагаються за рахунок обласного бюджету. Трішки більше 1 млн грн, виділених з нього цьогоріч на порятунок фортеці, — це істотна частка від 5 млн, призначених для захисту всіх пам’яток регіону, але на тлі потрібних 23 — сума доволі скромна. Її вистачає хіба що на локальні заходи — приміром, було просвердлено отвори, через які дощова вода могла б вільно йти із фортеці, не створюючи їй додаткових проблем ізсередини.

Ще одним резервом для порятунку є туристичний потенціал самої фортеці.

Порятунок пам’ятки — справа рук самої пам’ятки

«Для порятунку фортеці розробляємо заходи, які дають змогу використовувати її як туристичний об’єкт, — каже Наталя Штербуль, —  без залучення сюди інвестиційних коштів ми не зможемо фортецю врятувати». Йдеться про те, щоб фортеця як туристичний об’єкт могла заробити дещицю на заходи, спрямовані на її збереження. Для цього комунальне підприємство «Фортеця», у віданні котрого Білгород-Дністровська фортифікація перебуває від червня минулого року, взяло кредити, на які має спорудити приміщення, покликані зробити комфортнішим перебування тут туристів. Розпочати вирішили із сучасного туалету та квиткових кас. У перспективі — й невеличкий амфітеатр, і ремісниче містечко. Все, що мало б вабити туриста, готового залишити у фортеці кілька червінців.

Туристичні заробки, звісно, — лише один з елементів комплексу заходів із порятунку фортеці. «КП «Фортеця» зможе заробити на якісь локальні роботи, забезпечити утримання об’єкта, а також профінансувати археологічні роботи, — розповідає Наталя Штербуль, — обласний бюджет може взяти на себе першочергові протиаварійні роботи. Але коли йдеться про такі серйозні проблеми, як укріплення берега, то це можливо лише коштом держави».

Опосередкований ефект від туристичної діяльності, на думку чиновниці, може полягати в тому, що фортеця набуде більшої популярності, стане помітною як для широкого загалу, так і для сильних світу цього, і це дасть додаткові шанси на увагу з боку розпорядників коштів. Утім, такий підхід вітають не всі. Опирається таким новаціям міська влада Білгорода-Дністровського, у чиєму підпорядкуванні фортеця перебувала ще півтора року тому.

Своя фортеця ближча до тіла

Депутати Білгород-Дністровської міськради закидають авторам та виконавцям проекту непрозору підготовку та брак бюджетних вигод для містечка. Наталя Штербуль каже, що інформація про заплановані заходи була й залишається відкритою, а щодо відрахувань до бюджету вона заявила: «Заробляти на об’єкті, на який бюджет мав би давати гроші, – я вважаю, що так питання ставити просто неетично».

Чиновниця все-таки вбачає певні переваги й для містян — як і раніше, вони зможуть заробляти, торгуючи біля стін фортеці всіляким крамом та наїдками для туристів. Націнка, зауважимо, виходить десь дворазовою. «Ніхто нікого не збирається виганяти чи ліквідувати, —зауважує Наталя Штербуль, — будуть просто певні рішення з уніфікації та певний рівень вимог до того, чим торгують».

Депутати міськради закидають керівництву КП «Фортеця» і дворазове підвищення вартості вхідного квитка — нині вона становить 40 грн. Обласні чиновники вважають таку ціну цілком адекватною: «менш як 35—40 грн за вхід  у жодному заповіднику немає». Причину опору «місцевих» пані Штербуль вбачає у бізнесових інтересах декого із аккерманців: «Місто хоче лише торгувати місцями на стоянці, свої інтереси були і в кафе, котрі торгували на території фортеці».

Дикий ринок поблизу фортеці оцінив і представник Міністерства культури Микола Салата. За те, щоб він міг залишити авто біля фортеці, людина у жовтій фуфайці вимагала у нього гроші, відмовляючись показати будь-які документи. «Порушується все і вся. Для порівняння: Воронцовський палац у Криму, в Анапі — ви можете під’їхати до узбережжя за 50 метрів — і жодних платних паркувань. Міській владі є чим зайнятися, крім суперечок, кому належить фортеця», — резюмував Микола Салата.

Втім, місто не надто зважило на ці сентенції і через акції протесту вже зірвало строки здачі в експлуатацію згаданих туристичних об’єктів. Союзників у війні з касами та туалетами міська влада знайшла і з-поміж науковців.

Науковці: Pro et contra

«Те, що я бачив на фортеці, — це пряме порушення Закону України про охорону культурної спадщини», — каже директор Васильківського історико-архітектурного музею-заповідника, що на Запоріжжі, Віктор Філас. Будівництво нових об’єктів він вважає «нецільовим використанням земельних ресурсів»: «Це пряме запитання до нашої прокуратури. Якщо таке триватиме і далі, ми втратимо обличчя пам’ятки, яка є візитівкою не лише Білгорода-Дністровського, а й всієї Одеської області». Такі заяви науковець зробив під час проведеного у містечку наприкінці вересня «круглого столу» «Наукова громадськість проти варварської забудови Аккерманської фортеці». Сама назва не залишає сумнівів у односпрямованості дискусії.

Кандидат історичних наук, автор книжки «Крепость Белгород (Аккерман) на Днестре. История строительства» Андрій Красножон нарікає на те, що при будівництві руйнується культурний шар античної Тири та середньовічного Білгорода: «все залито бетоном і це перешкоджає будь-яким наступним дослідженням у цих місцях». На думку Андрія Красножона, «виявлені архітектурні рештки потребують консервації, а не заливання бетоном».

Тим часом не всі вчені перебувають у опозиції до запланованих обласною владою заходів. Заввідділом археології Північно-західного Причорномор’я Інституту археології НАН України Тетяна Самойлова займається археологічними дослідженнями у Білгород-Дністровській фортеці з 1974 року. Її позиція така: «Без археологічних робіт не можна нічого тут будувати». Інша річ, що за відправну точку вона бере масштабні протиаварійні роботи: «Йдеться саме про порятунок фортеці — не треба плекати надії, що нічого не станеться, коли ці роботи не будуть виконані». Загалом остаточна, підкріплена фінансами відповідь на питання про долю фортеці має бути отримана на рівні, адекватному статусу об’єкта, — національному. Та ось чи дочекаються цієї миті старі стіни, каміння для яких тесали ще стародавні греки?