Гуманітарна політика

Україна має велику історію, видатні постаті. Вона була, є й буде. Україна назавжди, Ukraine Forever. Це та основа, на яку оперся  у своїй ідеї музикант, саунд-продюсер Андрій Мазепа, який уже 12 років живе у столиці, але рід його закорінений у Тернополі. На початку широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну завдяки Андрієві з’явилася нова медіаплатформа, яку він так і назвав: Ukraine Forever. Це, як сам визначає, — український культурний мовець. 

Наприкінці травня Всесвітня організація охорони здоров’я зібралася для проведення асамблеї. Але говорили на ній не лише про пандемію, а й про війну в Україні. Варто сказати, що очікування України від сесії виправдалися не повністю. З одного боку, ВООЗ ухвалила резолюцію, в якій засудила напад росії на Україну і закликала державу-агресора припинити обстріли медичних закладів нашої країни. А з іншого, — до країни, яка фізично знищує іншу, включно з її медичною системою, не було застосовано жодних санкцій. росію не позбавили права голосу у  ВООЗ і не виключили з виконавчого комітету. 

10 травня 1933-го. На Оперній площі в Берліні розгоряється багаття з понад 20 тисяч книжок, які звезли сюди студенти націонал-соціалісти. Серед них твори всесвітньо відомих німецьких авторів Генріха Манна, Ериха-Марії Ремарка, Генріха Гейне. Це відбувалося тоді у всій Німеччині: в університетських містах палили книжки авторів, які не відповідали ідеологічним уявленням нацистів.

Не встигли ми оговтатися після дворічного карантину внаслідок коронавірусу, як надійшла новина про мавпячу віспу. Можна було б не перейматися — цей вірус мешкає аж в Африці і начебто не покидає свою територію, якби не повідомлення з різних країн Європи, де вже госпіталізовано десятки пацієнтів. Хворих поки що небагато: десь виявлено 3—5, а подекуди до пів сотні. Статистика свідчить, що кількість недужих збільшується, у деяких країнах вже заговорили про карантинні обмеження, щоб запобігти епідемії.

Світ стрімко змінюється, щодня з’являються нові виклики в житті, економіці, бізнесі. Чи готові до цих викликів українські студенти? Як навчити їх бути конкурентними у світі, в якому відбуваються глобальні зміни? Як не розгубитися у світі, де мільйони людей залишають домівки і намагаються вижити в інших країнах? Про це ми запитуємо ректора Міжнародного університету фінансів Любов СМОЛЯР.

Новітні рашистські «асвабадітєлі» позбавляють українців осель, шкіл, лікарень, театрів, музеїв. Вони або горять від російських ракет, як музей Григорія Сковороди на Харківщині, їх розграбовують, а все цінне ординці вивозять на не підконтрольну Україні територію, а там і далі, в росію. Як працюють музейники в умовах війни, як нам рятувати від загребущого сусіда-агресора свій історичний спадок і цінності культури, розмовляємо з директором Тернопільського обласного художнього музею Григорієм ШЕРГЕЄМ.

 Під час війни на палітрі життя нації домінують темні кольори. Та це й не дивно, адже тяжко бачити, як твоїх співгромадян убиває ворог. Але ж і надії втрачати ніяк не можна. Вносити в цю палітру яскраві барви можна і треба. Одним з таких яскравих мазків і стало для столичного Голосієва святкування 124-річччя Національного університету біо­ресурсів і природокористування України, яке його колектив присвятив підтримці Збройних сил України.

Успішне лікування пацієнтів, яких скалічила війна, — підтвердження фахової майстерності медиків. Водночас це ще й акт милосердя, бо людина може повноцінно жити. Але у найскладніших ситуаціях, коли внаслідок вибуху міни, ворожого обстрілу постраждалий позбувається частини тіла, єдино можливий спосіб повернути йому здатність до руху — протезування. Саме на цьому зосере­дили зусилля ініціатори проєкту «Рухайся. Живи», який передбачає безплатне протезування дітей на Закарпатті. 

Військові люди зазвичай, а особливо нині, в час війни, небагатослівні. Про те, що роблять та як воюють, майже не розповідають. Але якщо під військовою формою б’ється серце журналіста й історика, то можна почути багато цікавого. Якщо ж ця людина ще й з такою біографією, як у мого нинішнього співрозмовника, то вона викликає глибоку симпатію та повагу.

Освітній хаб нового типу, організований для дітей-переселенців, уже два місяці працює в Ужгороді. Його назва Inspiration cafe у перекладі українською означає «кафе натхнення». Як тут навчають, розвивають творчі здібності дітей 6—17 років із числа переселенців, дізнавався кореспондент «Урядового кур’єра».

Ірині Пастуховій із Рубіжного 60. Вона понад два місяці мешкає в гуртожитку одного з навчальних закладів Рівного, бо повертатися, на жаль, нікуди: її багатоповерхівку знищили окупанти. Поруч — добра знайома 74-річна Надія Терезинова. Її будинок теж зрівняли із землею. Коли чую про це від зболених душею жінок, сльози котяться самі. А вони вже не плачуть, тільки скрушно зітхають. І достойно тримаються, радіючи, що Рівне стало гостинною другою домівкою. Тут вони в теплі, ситі, одягнені, не обділені увагою. 

 У галузі охорони здоров’я на Закарпатті працюють близько 70 людей, які приїхали сюди з інших регіонів країни і за визначенням є внутрішньо переміщеними особами. Їхня праця, досвід виявилися потрібними і на новому місці. Про сім’ю фельдшерів Ірини Домбровської та Ігоря Бондарєва — наша розповідь.