Відомо, що творець перших космічних ракет Сергій Корольов та двигунів до них Валентин Глушко — українці. Та мало хто знає, що місце для спорудження Науково-дослідного випробувального полігона №5, якому судилося стати Байконуром, обрав начальник аналогічного об’єкта Капустин Яр Василь Вознюк — уродженець Гайсина. 

Якби я вмів добре малювати, то проілюстрував би те, про що розповідатиму, так. Під час циркової вистави публіка не дуже уважно спостерігає за номером, хоч дійство розгортається майже під куполом. Точніше, між балкончиками з написами «Державне мовлення» і розташованим трохи вище «Суспільне мовлення». Старт і фініш з’єднані тросом, яким рухається канатоходець. Підтримувати рівновагу йому має допомагати жердина, але на одному її кінці велика валіза з яскравою позначкою «Місія», а на другому — з ресурсами, тільки менша і легша, судячи з того, як важко йому втримати рівновагу і не завалитися у бік «Місії». Номер виконують без сітки для страховки. Крім того, циркач не має і рятувальної мотузки, яка б не дала йому покалічитися в разі втрати рівноваги і падіння. Та це ще не все! Знизу фігуру артиста освітлюють промені, мерехтіння яких заважає побачити, куди ж йому ставити ногу, роблячи черговий крок. 

Із весняним цвітом іде у минуле черговий навчальний рік. Для одинадцятикласників він особливий: довгоочікуваний, радісний, сумний. Як їм хочеться в доросле життя! І водночас болісно розлучатися з однокласниками, які стали рідними за роки навчання. Спогади, плани, мрії, клятви… Усе це буде на випускному. А йому передуватиме останній шкільний дзвінок. Як повідомили в Міністерстві освіти і науки, кожен навчальний заклад сам визначатиме, коли йому лунати. У Чернігові — сьогодні. 

Наші предки справді побілили хату раніше, ніж дехто вийшов із печер. Однак не варто ображатися на ці перефразовані слова Бориса Олійника, лишень слід цінувати древність свого коріння і належно оцінити його значення, максимально зберегти і примножити для нащадків.

Людина неймовірної енергетики, харизматичний і відвертий Олексій Горбунов виступив у Миколаєві в незвичному амплуа. Вже десять років існує музичний гурт «Грусть пилота», в якому він соліст. Концерт музикантів був благодійний — усі зібрані 60 тисяч гривень передано на потреби армії та госпіталів. Це принципова позиція актора. Він постійно допомагає нашим бійцям у зоні АТО, зустрічається з ними в лікарнях, спілкується на передовій. Недавно завершилися зйомки українського серіалу «Гвардія», який сьогодні виходить на екрани. Тож наша розмова про все потроху: творчість, політику, життя. 

Хоч як це парадоксально, однак саме завдяки возвеличеному за життя і нещадно зганьбленому після смерті придворному драматургу не згинула в забуття одна із найтрагічніших і неоднозначніших сторінок нашої спільної із Росією історії — знищення за наказом Леніна Чорноморського флоту, що підлягав передачі Україні. Причому тим, хто досі переконаний, що п’єса «Загибель ескадри» Корнійчука — це талановито написана ода партії більшовиків і диктатурі пролетаріату, як це десятиліттями втовкмачували радянським громадянам, варто заново перечитати твір. 

«Кожна з маленьких царівен мала свою місцинку в саду, де могла копати й саджати квіти як бажала. Одна зробила собі квітничок у вигляді кита, другій заманулось, щоб її грядка була схожа на маленьку морську русалку, а наймолодша зробила свою грядку круглою, як сонце, посадила на ній такі ж, як воно, червоно-гарячі квіти». Ці рядки прекрасного перекладу української письменниці Оксани Іваненко казки видатного данця Ганса Кристіана Андерсена якнайкраще підходять, щоб проілюструвати панораму, яка відкривається відвідувачам при вході на територію ландшафтного парку. А ще немов з ілюстрацій зійшли пряникові будиночки з черепичними дахами. 

Як людина чесна зізнаюся: ідею заголовка мені заочно підказали співробітники одеського Літературного музею, які, як з’ясувалося, здатні передовсім побачити скалку у своєму оці, а вже потім підняти на кпини інших. Смішні історії та огріхи у своїй роботі, які ставалиcя впродовж десятиліть існування закладу, вони спочатку розповідали одне одному на капусниках, а згодом винесли сміх із хати у збірник «Музейники сміються». Власне, чим і спростували стереотип, що працюють у таких закладах всуціль сині панчохи і сірі миші. Натомість засвідчили, що їм до снаги займатися своєю справою, послуговуючись безсмертним літературним принципом: усі жанри хороші, крім нудного, — плекати в музеї атмосферу безпосереднього зв’язку з життям міста, а не існувати у сховищі артефактів.

Багаті, ой які ми багаті на наукові таланти! Пересвідчуєшся в цьому, переходячи від одного виставкового стенда до іншого в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона, де проходив ІХ Всеукраїнський фестиваль науки. Його завдання, зазначив президент Національної академії наук Борис Патон, — викликати інтерес та виховувати позитивне ставлення до науки. 

Упродовж кількох днів охочі мали безліч можливостей пізнати себе, свою культуру та культуру інших народів. Усього до Києва злетілося 200 майстрів з України та інших країн, як ось Литви, Туреччини, Грузії тощо. «УК» пройшов відстань від давніх часів мистецтва американських індіанців південного заходу (спецпроект фестивалю) до сьогодення. Тож ділимося враженнями.