Гуманітарна політика

Історик, ветеран військово-морського флоту, капітан І рангу Володимир Шило у дитинстві, дивлячись на любовно вбраний у вишитий рушник старенький портрет Шевченка, називав його «дідом Тарасом». І це не дивно, адже поет сприймався як член сім’ї вже кілька поколінь, а читаний-перечитаний томик «Кобзаря», як і в інших українських родинах, був найбільш шанованою книгою. Проте згодом сталася взагалі неймовірна, майже містична історія. 

Як ніколи актуальні ікони святих воїнів, написані подружжям київських художників Софією Атлантовою та Олександром Клименком. Вони експонуватимуться в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва до 25 травня. А на відкритті цієї виставки, присвяченої всім українським воїнам — захисникам Вітчизни, доктор мистецтвознавства Михайло Cелівачов згадав, як колись «заплакав, заридав, умив сльозами свого ворога-неприятеля» уродженець Македонії королевич Марко, убивши його. «Бо це був лицар значно сильніший і достойніший, ніж він сам». І наголосив: «Лицарство і воїнство завжди було пов’язане з благородством, зі своєрідною військовою чесністю. Ці якості втрачені в ХХ столітті».  

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ Півострів воїнської слави і… генеральської ганьби «Пропаща сила» Хто створив зло? Злочин без терміну давності    

У перші повоєнні роки офіційно вживалось дике по своїй суті визначення «українсько-німецькі націоналісти», за допомогою якого радянські ідеологи вкорінювали у свідомість людей знак рівності між нацистськими окупантами й тими, хто повстав проти «сталінського порядку». Уже згодом узаконили більш адекватний термін «українські буржуазні націоналісти», хоча з таким же правом можна назвати Жовтневу революцію 1917 року… дворянською, адже більшість її вождів на чолі з Леніним — аж ніяк не пролетарії.  

1944 рік увійшов  в історію як такий, що в протиборстві з німецько-фашистськими полчищами Червона Армія провела десять великих оперативно-стратегічних операцій від Ленінграда до Криму. Значна частина з них була на українській землі. Гітлер розумів, що з втратою України розвалиться вся фашистська оборонна стратегія. Тому на цьому напрямку німці сконцентрували свої найміцніші стратегічні сили — групу армій «Південь» (командувач Манштейн) та групу «А» (фон Клейста). Вони мріяли відновити оборону по Дніпру і налагодити сушею зв’язок з військами, що були закупорені у Криму. З цією метою було зосереджено 1 мільйон 760 тисяч живої сили, 16 800 гармат, 2200 танків і штурмових гармат, 1460 літаків. 

У житті є те, що дається людині тільки один раз. У військових — це ще й присяга. Захисники нашого з вами спокою дають клятву вірності Батьківщині, яка не залежить від жодних умов і обставин. На жаль, наш непростий час показав, що для деяких присяга перетворюється на розмінну монету, за яку можна купити квартиру, посаду та інші матеріальні блага. Але є й інші приклади. Люди, для яких честь і вірність присязі є важливішим за будь-які матеріальні блага і навіть життя, дають нам віру в справедливість і силу її захищати. На них завжди тримається армія і загалом держава. На щастя, таких людей у нашій країні — більшість. Ім’я командира Севастопольської бригади тактичної авіації полковника Юлія Мамчура вже знають мільйони людей на різних континентах. Він та підпорядкований йому військовий колектив продемонстрували всьому світові, як людина в погонах має служити Батьківщині. Із появою в мережі Інтернет відео, на якому командир безстрашно веде беззбройних підлеглих під прапорами відбивати в російських окупантів захоплені робочі місця, полковник Мамчур став символом опору українських військових. Сьогодні Юлій Мамчур — наш співрозмовник. 

Написала заголовок-підзаголовок і одразу згадала старий одеський анекдот. Радше не весь, а його підсумкову фразу: «Про що б ви там не говорили, а їхати треба!». Раджу це зробити всім, у кого є можливість трохи перевести подих. Бо напруження зашкалює, будь-яке спілкування серед звичного оточення зазвичай зводиться до політичних баталій, внутрішній спокій підірвано, а що корисного можна зробити в такому стані? А тим часом в Одесі… Передусім, як хвилі об берег, розбиваються лякалки про сепаратистські настрої містян. Насправді збурення мають ну дуже локальний характер, та й ті, за словами одеситів, «привнесені, бо не в культурі нашого багатонаціонального міста з’ясовувати стосунки».  

ЧИТАЙТЕ У РУБРИЦІ: Український міністр Австро-Угорщини «Суд історії ще попереду» «Зоре моя вечірняя»  

Ця стрічка режисера Томаса Вінтерберга здобула 17 нагород на міжнародних кінофестивалях, а Мадса Міккелсена за роль її головного героя Лукаса визнано найкращим актором у Каннах. Перші кадри «Полювання» пронизані тривожною музикою. Вона про щось натякає. Чи не високого перехожого, що прямує безлюдним тротуаром уздовж паркану, остерігаються хлоп’ята, які за цим парканом то визирають із-за дерев, то зникають за ними? Але напруга спадає, тільки-но чоловік прочиняє хвіртку і заходить на подвір’я: малюки галасливо вистрибують зі своїх схованок і обліплюють його з усіх боків. Так юні змовники замислили налякати нового вихователя дитячого садка, котрого вже встигли полюбити.  

За останні п’ять років рівень захворюваності на сухоти на Луганщині вдалося скоротити більш ніж на третину, смертності — на 40%. Зберігається позитивна динаміка основних епідеміологічних показників з туберкульозу, однак область, як і раніше, входить до п’ятірки адміністративних територій країни з високим рівнем захворюваності.  Донедавна всю боротьбу з епідеміями сухот вели виключно силами держави, однак масштаби захворюваності свідчать про нагальну потребу об’єднання зусиль та співпраці органів влади і профільних структур лікувально-профілактичних установ, а також громадських організацій.  

Музей Івана Гончара показав красу кримськотатарської культури на виставці декоративно-вжиткового мистецтва «Зінджір» («Кільця ланцюга»). Відвідувачі вперше побачили твори кримськотатарського мистецтва з приватних колекцій Києва. 

Презентували збірку «Судові справи, які змінюють Україну» адвокати й учасники неурядових організацій, які об’єдналися в Платформу стратегічного судового захисту для співпраці у веденні важливих для суспільства справ. До неї увійшло 20 судових справ, які можна назвати стратегічними. Адже в них, за словами голови Центру інформації з прав людини Тетяни Печончик, розглядаються питання системного порушення прав людини, спричинені недоліками законодавчого характеру та вадами адміністративної судової практики. «Метою видання є поширення інформації про стратегічні судові справи як одного з ефективних інструментів правозахисту», — додає вона.