Що вже й казати про увагу до громадян у Швейцарії, якщо у фільмі «Швейцарські герої» Петера Луїзі якийсь утікач збиває з ніг головну героїню Сабіну, а один з трьох поліцейських, що його наздоганяють, на хвильку зупиняється, щоб допомогти їй звестися, виписати квитанцію й пояснити, що треба завірити цей папірець на компенсацію за вибитий з її рук і пошкоджений телефон у притулку для біженців-іноземців, звідки й біг чолов’яга… 

«Мистецтво Дубовика неминуще. Він став першим абстракціоністом в Україні, з нього все починалося, а ми вже були потім», — так сказав про колегу не менш відомий Анатолій Криволап. А мистецтвознавець Тетяна Кара-Васильєва зазначає: «Його роботи грунтуються на досягненнях науки про всесвіт і осмислені з точки зору митця». Своєю чергою французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде дає таку оцінку творчості художника: «Картини Дубовика — радість для очей, душі та духу. Вони абстрактні та конкретні… Художник дарує кожному з нас всесвітнє буяння чаклунського сакрального церемоніалу». 

Додати трохи доброго настрою шанувальникам театрального мистецтва, розрадити теперішнього складного для України часу глядачів вирішив Тернопільський академічний драмтеатр ім. Тараса Шевченка. Тож знову звернулися до п’єси англійського драматурга Рея Куні про сучасного Фігаро — помічника прем’єр-міністра Річарда Віллі. Варто нагадати, що цей твір 2000 року визнали кращою комедією Європи. На українських сценах її грають під різними назвами.  

Відволіктися від передвиборної колотнечі та майже річної напруги, в якій живемо з часу, коли постав Євромайдан, а відтак через події в Криму та війну на сході, львів’яни та гості міста мали нагоду на одному з найрейтинговіших гастрономічних фестивалів — на п’ятому святі сиру і вина. Організатори імпрези, а згодом і самі гості не раз вагались: чи доречно в такий складний час проводити подібні святкування? 

Новий театральний сезон Херсонський академічний музично-драматичний театр ім.  М. Куліша розпочав бенефісом свого метра — народного артиста України Анатолія Толока на честь його 75-ліття. Театр широко відзначив ювілей не лише виставами, а й відкриттям на сходах театру Алеї зірок, де першим викарбувано його ім’я. Адже зі своїх ювілейних 50 років творчої діяльності актор 48 віддав саме херсонському театру.

— Анатолій Степанович — це легенда нашого театру, глядачі від нього у захваті. Я завжди почувався як його син, та й для усього колективу він наче справжній батько і наставник, — сказав генеральный директор і худрук херсонського театру Олександр Книга.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Незаконнонароджений символ Перемоги  
Амбодик — піонер акушерства і фітотерапії
Стрічка георгіївська чи гвардійська?
За свободу  голосували ногами
 

Такого висновку дійшли учасники колегії  Держкомтелерадіо, де зокрема обговорювали, як державні телерадіоорганізації висвітлювали заходи, спрямовані на патріотичне виховання громадян.
Так, зазначалося, що з цією метою було організовано телемарафони «З вами Бог і Україна», «Усе для Перемоги» (Волинська телерадіокомпанія), «Місто-герой — героям» (Одеська ТРК), «Благодійний прорив» (Полтавська ТРК). Постійну увагу колективи компаній приділяють висвітленню волонтерської діяльності.
Докладніше присутні ознайомилися з діяльністю Чернігівської телерадіокомпанії, яка веде цифрове ефірне телевізійне мовлення 11 годин на добу. Охоплення жителів області становить близько 60%. Аналогове ефірне телевізійне мовлення здійснюється 12 годин на добу на обласній мережі та охоплює близько 87% населення області. 

Кажуть, коли гримлять гармати, — музи мовчать. Учасники муніципального Галицького камерного оркестру з Тернополя вважають інакше. Для них зброя — саме музика. Вона здатна об’єднувати людей, підтримувати моральний дух народу, вселяти надію на перемогу. Тож вирішили свій ХХІІІ концертний сезон відкрити програмою «Музика проти війни».

«Насамперед шукайте сили в собі» — з таким гаслом звернулися до глядачів оркестранти. Бо коли Україна в небезпеці, громадянський обов’язок кожного з нас — мобілізувати власні потуги на захист рідної землі, на допомогу тим, хто захищає східні кордони нашої держави. Тож музиканти вирішили організувати доброчинний концерт, а кошти витратити на потреби бійців. 

Катерина Штанко, яка проілюструвала 37 дитячих книжок, загнуздала цих казкових чудовиськ не тільки як відома українська художниця: ті слухняно виконують її команди, бо народилися саме в її уяві ще й як письменниці Каті Штанко. Чи зачарують вони журі конкурсу Бі-Бі-Сі настільки, що ті виокремлять з-поміж претендентів на премію її прозовий дебют як переможця? Довідаємося пізніше.

Але принаймні те, як сприйняли книгу «Дракони, вперед» двоє читачів — діти приятельок-художниць, пані Катя вже знає. Дев’ятирічний син однієї з них, читаючи з мамою про пригоди драконів кілька вечорів, так реготав, що потім не міг заснути. Хоч авторці здавалося, що в її повісті багато чого страшного й серйозного. А восьмирічна доня другої приятельки після прочитання книги видобула з матусиної шафи сіро-блакитні маленькі цибулинки крокусів, попросила придбати кілька горщиків і сказала, що тепер вирощуватиме свого дракона і вона. За прикладом героя повісті, одинадцятирічного київського школяра. 

В Україні Ірена Коваль написала дві п’єси — для Богдана Ступки і Олексія Вертинського. На це її надихнув людина-театр Михайло Мельник (Дніпропетровський театр «Крик») та вивчення в аспірантурі листування Толстого з дружиною вподовж 48 років. Пані Ірена згадує: «Ступка лише через три роки почав працювати над роллю у «Леві і Левиці», спеціально вивчав матеріали про Толстого». Друга п’єса — «Маринований аристократ» нещодавно відзначила 10-річчя на сцені Молодого театру.

Ми зустрілися з пані Іреною на цьому святкуванні, куди авторка прийшла з чоловіком Ігорем. Вона каже: «Без його любові, підтримки і терпіння мої п’єси залишилися б папірцями на поличці». У її планах — написати ще одну п’єсу «Роздвоєна жінка», яку замовили двоє київських актрис.