На Поділлі нову сторінку в своїй історії ДонНУ писатиме в адміністративному корпусі колишнього державного підприємства «Кристал», яке місцеві органи влади надали під навчальний корпус. Свого часу, до речі, на цьому підприємстві виготовляли приблизно 4% світового ринку діамантів. Вінницькі гранувальники алмазів цінувалися майже так, як тепер державі необхідні молоді патріотичні кадри. 

— Ось вам чайник, але воду для чаю з колонки не беріть — вона тхне трубами! — застеріг мене комендант однієї з баз відпочинку на території Шацького національного природного парку. — Візьмете просто з озера!

На ці слова не здивувався. Адже ще з початку 1970-х знаю, що вода у Світязі значно чистіша, ніж у водогонах багатьох міст.

Нині, коли російські агресори та їхні поплічники засипають українську землю вогнем із «Градів», чимало наших воїнів зазнають осколкових поранень, що призводять до тяжких уражень шкірних покривів та опіків. Медикам рятувати життя воїнам допомагає електродерматом, який розробив  доцент Тернопільського медуніверситету, завідувач відділення опікової травми та пластичної хірургії лікарні швидкої допомоги в обласному центрі Андрій Ковальчук. 

Літні люди з жалем згадують колишню доступну, безплатну медичну допомогу. Але не замислюються над тим, що такою вона була передовсім для партійно-адміністративної верхівки. Населення за неї розплачувалося важкою працею на заводах, колгоспних ланах, а держава забирала до 80% ними заробленого, чим і оплачувала так звану безплатність. Щоправда, позитивними були деякі організаційні засади радянської медицини: боротьба з інфекційними хворобами, диспансеризація. 

Що вже й казати про увагу до громадян у Швейцарії, якщо у фільмі «Швейцарські герої» Петера Луїзі якийсь утікач збиває з ніг головну героїню Сабіну, а один з трьох поліцейських, що його наздоганяють, на хвильку зупиняється, щоб допомогти їй звестися, виписати квитанцію й пояснити, що треба завірити цей папірець на компенсацію за вибитий з її рук і пошкоджений телефон у притулку для біженців-іноземців, звідки й біг чолов’яга… 

«Мистецтво Дубовика неминуще. Він став першим абстракціоністом в Україні, з нього все починалося, а ми вже були потім», — так сказав про колегу не менш відомий Анатолій Криволап. А мистецтвознавець Тетяна Кара-Васильєва зазначає: «Його роботи грунтуються на досягненнях науки про всесвіт і осмислені з точки зору митця». Своєю чергою французький мистецтвознавець Жан-Клод Маркаде дає таку оцінку творчості художника: «Картини Дубовика — радість для очей, душі та духу. Вони абстрактні та конкретні… Художник дарує кожному з нас всесвітнє буяння чаклунського сакрального церемоніалу». 

Додати трохи доброго настрою шанувальникам театрального мистецтва, розрадити теперішнього складного для України часу глядачів вирішив Тернопільський академічний драмтеатр ім. Тараса Шевченка. Тож знову звернулися до п’єси англійського драматурга Рея Куні про сучасного Фігаро — помічника прем’єр-міністра Річарда Віллі. Варто нагадати, що цей твір 2000 року визнали кращою комедією Європи. На українських сценах її грають під різними назвами.  

Відволіктися від передвиборної колотнечі та майже річної напруги, в якій живемо з часу, коли постав Євромайдан, а відтак через події в Криму та війну на сході, львів’яни та гості міста мали нагоду на одному з найрейтинговіших гастрономічних фестивалів — на п’ятому святі сиру і вина. Організатори імпрези, а згодом і самі гості не раз вагались: чи доречно в такий складний час проводити подібні святкування? 

Новий театральний сезон Херсонський академічний музично-драматичний театр ім.  М. Куліша розпочав бенефісом свого метра — народного артиста України Анатолія Толока на честь його 75-ліття. Театр широко відзначив ювілей не лише виставами, а й відкриттям на сходах театру Алеї зірок, де першим викарбувано його ім’я. Адже зі своїх ювілейних 50 років творчої діяльності актор 48 віддав саме херсонському театру.

— Анатолій Степанович — це легенда нашого театру, глядачі від нього у захваті. Я завжди почувався як його син, та й для усього колективу він наче справжній батько і наставник, — сказав генеральный директор і худрук херсонського театру Олександр Книга.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Незаконнонароджений символ Перемоги  
Амбодик — піонер акушерства і фітотерапії
Стрічка георгіївська чи гвардійська?
За свободу  голосували ногами