7 січня українці вранці йшли до церкви. Повернувшись, обідали за святковим столом, на якому — м’ясо і ковбаси, капуста і холодець, пироги і книші. По обіді діти несли вечерю до хрещених батьків, дідуся й бабусі — калачі, яблука, горіхи. Хрещеник вітався і здоровив з Різдвом Христовим та тричі вклонявся хрещеному батькові чи матері. Його частували, обмінювали йому вечерю, даючи солодощі, а ще подарунок та гроші. 

Кожна скульптура  —  як Всесвіт:  в них і Алатир, прадавній знак присутності Бога, і Сварга, що пов’язана з енергією Космосу, зірки, сонце й місяць. Золотаві вужики, фантастичні павичі й олені, пишні дідухи й казкові триголові змії, виплетені   із запашного  різнотрав’я,  прості  та водночас  гармонійні  й символічні.

Шукаю очима Лесю  Колосенко, авторку цих  творінь, об’єднаних у виставку «Українське Різдво», котра триває в Музеї Івана Гончара. Втім, Світлана,  редакційний фотограф, виявляється спритнішою: мить  — і вже фотографує пані Лесю  із виплетеним із жита триголовим змієм.  Помічаю, що схожа майстриня (чи випадково ж?)  на тих ставних красунь минулого століття, що дивляться зі старовинних світлин музею: вишиванка, коралі, темно-золота коса. 

Мабуть, жоден з атрибутів різних свят не став одразу знаком стількох властивостей, ознак, побажань, як дідух. Передовсім він символізує дерево нашого життя, дух предків. Це оберіг спокою, затишку й водночас пам’яті кожної родини. Певна річ, він — уособлення й доброго господарювання, достатку, а отже, щастя, радості, удачі. Тернопільський майстер Ярослав Осадца з дідухом пов’язує також збереження давніх народних традицій і ремесел. 

Звідси 1963 року рушив тріумфальною ходою світом самодіяльний ансамбль народного танцю «Смеречина». А в новорічну ніч-67 заявила про себе на повний голос  легендарна «Смерічка».

Обидва колективи завдячують своїм творчим злетом Василеві Зінкевичу. Мало хто знає, що видатний співак, один з фундаторів сучасної української естради, розпочинав творчу долю  з народних танців: був художнім керівником, хореографом,  солістом і костюмером «Смеречини». 

Найперше, що бачать відвідувачі, які переступають поріг кабінету редактора однієї з обласних газет Донеччини, — барвиста картина на стіні. Приваблює не тільки майстерно виконаний мальовничий сільський пейзаж, а й підпис автора у лівому нижньому кутку — «Т. Шевченко». «Той самий?» — буває, з повагою перепитують гості. Господар підтверджує таке припущення, бо й справді йдеться про одну з робіт тезки Кобзаря, відомого донецького художника Тараса Шевченка. 

Рекламний блок у шоу «Зважені та щасливі» починається зі слів тренерів на кшталт: «Якщо ти зараз збираєшся зазирнути у холодильник, то завтра можеш стати нашим клієнтом». 

За сприяння НАН України 2013 року побачили світ  «Вибрані праці з фольклористики» у двох томах, а також «Літературознавчі праці» Ореста Зілинського. Їх  підготував до друку академік Микола Мушинка із Словаччини. Видання  приурочено до 90-річчя видатного україніста, славіста, фольклориста. А ще вони стали своєрідною реабілітацією  Ореста Зілинського на українській землі. Життям і творчістю Ореста Зілинського наш кореспондент поцікавився в академіка Миколи Мушинки, який приятелював з видатним фольклористом і славістом, досліджує його науковий доробок.    

Один давній знайомий якось знічев’я зізнався: давно відчував антипатію до Донбасу. Каже, після закінчення столичного університету був ладен їхати за розподілом у будь-яку з областей, окрім двох — Донецької та Луганської. Зрештою, саме про таке ставлення до краю лаконічно колись сказав поет: «Не Україна і не Русь, боюсь, Донбас, тебе боюсь…» 
Чого у конкретному разі остерігався мій знайомий? Бо в нього, як і в багатьох співвітчизників, промисловий край викликав стійкі асоціації: заводські димарі, шахтні копри і терикони, які забруднили довкілля. А щодо всього іншого Донбас довго був своєрідною терра інкогніта, оскільки споконвічні багатющі народні традиції відійшли на другий план, бо не дуже вписувалися у тодішню характеристику індустріального краю — «всесоюзна кочегарка», «становий хребет економіки». 

Найбільше аплодували вставному номеру «Маска» (який я для себе назвав «Ні — брехні»). Дати відсіч неправді, яка часто править світом, у потужному співочому монолозі закликав актор Євген Прудник. 

Кількість викликів служби екстреної медичної допомоги щодо гіпертонічних криз, повідомила на зустрічі з журналістами директор департаменту з питань якості медичної та фармацевтичної допомоги МОЗ Тетяна Донченко, торік зменшилась на 30 %  у порівнянні з попереднім роком. Це, впевнена посадовець, результат державного регулювання цін на лікарські засоби для осіб з цією недугою.  Подібний підхід запроваджується і для боротьби з діабетом.
Не обійшла влада увагою і так звані ліки-сироти. Зокрема, йдеться про дорогі препарати для лікування важких хвороб, які не мають масового характеру. Виробникам невигідно з ними працювати. Але ж йдеться про життя людей. Так, виникло питання при захворюванні на мукополісахаридоз. З цього року закупівля препаратів для дітей фінансується з держбюджету.