До кінця минулого століття небагато наших співвітчизників знали про Симиренків. Не згадували про них і в засобах масової інформації. Хоча ця родина зробила великий внесок в економічне і духовне відродження України.
У 1747-му німецький хімік Маркграф винайшов спосіб виготовлення цукру з буряків (до цього його виробляли тільки з цукрової тростини). Проте це виробництво почало швидко розвиватися не в Німеччині, а у Франції, де Наполеон, прагнучи позбутися економічної залежності від Англії, створив усі умови для розвитку цукробурякової промисловості.

Минулого року на видання навчальної літератури для шкіл було виділено  243,2 мільйона гривень. За ці гроші видали 269 назв підручників накладом понад 12 мільйонів примірників, зокрема й 11 назв —  шрифтом Брайля для  незрячих дітей. Про це журналістам повідомив  міністр освіти Дмитро Табачник, підбиваючи підсумки роботи освітньої галузі за 2013 рік. Він також наголосив, що це максимальне фінансування за  роки незалежності України. За  кошти держбюджету купили 438  шкільних автобусів та ще понад 250  — за гроші місцевих  бюджетів. Водночас загальна потреба в такому транспорті  на початок минулого року становила 1613 машин.  

Із Кирилом Вадимовичем Стеценком, онуком відомого композитора, громадського діяча початку ХХ століття Кирила Григоровича Стеценка, ми зустрілися недільного ранку в кав’ярні. Ці дві години ледь вдалося викроїти зі щільного графіка пана Кирила: тривала напружена підготовка до його сольного концерту. Проте часу вистачило, аби відчути внутрішню інтелігентність і незалежність цього чоловіка та відданість справі, яку робить. Звичайно, багато що з розмови не вдалося втиснути в обмежені обсяги газетної шпальти. Але так буває завжди, коли щастить зустріти цікаву людину. 

Ця повнометражна стрічка талановитого молодого українського кінорежисера за 90 хвилин не тільки закохує глядача у традиції інакшого маланкування, які впродовж шести століть з уст в уста передаються від покоління до покоління у прикордонному буковинському селищі Красноїльськ, де живуть переважно етнічні румуни. У ній поринаєш і в життя тих, хто цих традицій дотримується з яскравим творчим розмаїттям. Їхнє маланкування теж починається післязавтра ввечері, але триває довше, до післяобідньої пори наступного дня. І вражає, заворожує не лише прадавньою автентичністю яскравого народного карнавального дійства, а й тим, наскільки важливе й доленосне воно для його молодих учасників.  

 Край гірників, металургів, машинобудівників, хіміків неспроста називають кочегаркою. Причому це визначення популярне не тільки на розмовному рівні — свого часу в губернському місті Бахмут (нині Артемівськ) видавали газету «Всеросійська КОЧЕГАРКА». А коли виник намір створити щомісячний літературний додаток до цього часопису, над назвою довго голови не сушили — «Забой».
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть літературний рух у промисловому регіоні розвивався здебільшого стихійно і завдяки зусиллям поодиноких авторів. Про якусь системність не йшлося, але місцеві газети періодично друкували на своїх сторінках вірші й оповідання тутешніх поетів та прозаїків. Завдяки архівам відомі й прізвища тих донбасівців, які були  літературними першопрохідниками: Яків Дебелий, Іван Журбенко, Софія Дальня, Пантелей Махіня й інші. А перший номер літературно-художнього журналу «Забой» у вересні 1923 року — найперша спроба організувати та об’єднати земляків, які мали хист і потяг до літературної творчості. Проте, схоже, рівень місцевих авторів був далеко не найкращим, оскільки тут знайшлося місце для творів тільки двох донбасівців, а інші сторінки заповнили легіонери з Києва, Москви, Петрограда тощо.

7 січня українці вранці йшли до церкви. Повернувшись, обідали за святковим столом, на якому — м’ясо і ковбаси, капуста і холодець, пироги і книші. По обіді діти несли вечерю до хрещених батьків, дідуся й бабусі — калачі, яблука, горіхи. Хрещеник вітався і здоровив з Різдвом Христовим та тричі вклонявся хрещеному батькові чи матері. Його частували, обмінювали йому вечерю, даючи солодощі, а ще подарунок та гроші. 

Кожна скульптура  —  як Всесвіт:  в них і Алатир, прадавній знак присутності Бога, і Сварга, що пов’язана з енергією Космосу, зірки, сонце й місяць. Золотаві вужики, фантастичні павичі й олені, пишні дідухи й казкові триголові змії, виплетені   із запашного  різнотрав’я,  прості  та водночас  гармонійні  й символічні.

Шукаю очима Лесю  Колосенко, авторку цих  творінь, об’єднаних у виставку «Українське Різдво», котра триває в Музеї Івана Гончара. Втім, Світлана,  редакційний фотограф, виявляється спритнішою: мить  — і вже фотографує пані Лесю  із виплетеним із жита триголовим змієм.  Помічаю, що схожа майстриня (чи випадково ж?)  на тих ставних красунь минулого століття, що дивляться зі старовинних світлин музею: вишиванка, коралі, темно-золота коса. 

Мабуть, жоден з атрибутів різних свят не став одразу знаком стількох властивостей, ознак, побажань, як дідух. Передовсім він символізує дерево нашого життя, дух предків. Це оберіг спокою, затишку й водночас пам’яті кожної родини. Певна річ, він — уособлення й доброго господарювання, достатку, а отже, щастя, радості, удачі. Тернопільський майстер Ярослав Осадца з дідухом пов’язує також збереження давніх народних традицій і ремесел. 

Звідси 1963 року рушив тріумфальною ходою світом самодіяльний ансамбль народного танцю «Смеречина». А в новорічну ніч-67 заявила про себе на повний голос  легендарна «Смерічка».

Обидва колективи завдячують своїм творчим злетом Василеві Зінкевичу. Мало хто знає, що видатний співак, один з фундаторів сучасної української естради, розпочинав творчу долю  з народних танців: був художнім керівником, хореографом,  солістом і костюмером «Смеречини». 

Найперше, що бачать відвідувачі, які переступають поріг кабінету редактора однієї з обласних газет Донеччини, — барвиста картина на стіні. Приваблює не тільки майстерно виконаний мальовничий сільський пейзаж, а й підпис автора у лівому нижньому кутку — «Т. Шевченко». «Той самий?» — буває, з повагою перепитують гості. Господар підтверджує таке припущення, бо й справді йдеться про одну з робіт тезки Кобзаря, відомого донецького художника Тараса Шевченка.