Виставка в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбувається в рамках відзначення на державному рівні 100-річчя із дня народження Василя  Свиди — видатного майстра дерев’яної скульптури. 
Тематика перших робіт майстра  пов’язана з незабутніми спогадами дитинства. За силою емоційного впливу на глядача й досі однією з найвиразніших є скульптура «Поцілунок матері», яка зберігається в колекції нашого музею. Здавалося б, у такому складному для роботи матеріалі, як дерево, за допомогою різця не так просто передати емоційний стан персонажів. Та Василь Свида  зумів наділити дерево живим теплом материнської любові й синівської вдячності найдорожчій людині.

Де й шукати Діда Мороза, як не на північному полюсі України — в Чернігові? «Перший, перший! Я другий! Трохи зайнятий! Зателефонуй пізніше!» — почула у слухавці, набравши заповітний номер. Звісно, який Дід Мороз перед Новим роком вільний? Та ще й якщо у «паралельному житті» він  журналіст і звати його Сергій Гайдук. Людина неординарна, оригінальна і невгамовна. Перпетуум-мобіле. Тож зустрілися лише через три дні. Для початку передивилися світлини, на яких Сергій Микитович зафіксований з відомими артистами, політиками, першими особами держави — Діда Мороза шанують усі!  

А багаттячка святково-ностальгійного настрою на ярмарку «Різдвяний Арсенал» роздмухував навіть той, що там і не з’явився…
Він, плюшевий, без одного ока — як пірат, із нутрощами з тирси, ярмаркові світські раути не відвідує через поважний вік. Ще б пак, цьому клишоногому вже під вісімдесят літ, йому ще в довоєнні роки минулого століття довіряла свої дитячі таємниці тітка киянки Алли Федорової, після якої вже вона, племінниця, надала йому статус родинної реліквії у своїй оселі. З таким гралися діти і в 1960-ті роки, тому деякі відвідувачі ярмарку впізнавали його «онуків», яких продавала столична майстерня, а пані Алла, її представниця, підтверджувала їхні здогади ще й спільним іменем цих текстильних звірят — «Ведмідь із нашого дитинства».  Вони кумедні й зворушливі, лише з натуральних матерій виготовлені й самі, і їхнє вбрання, а гудзички та деякі атрибути до них (забавки іграшок) — дерев’яні. Нині вони святково одягнені до Нового року, в кожного в лапах — коник чи ялиночка.

  Що ж приготували нам на Новорічні свята українські телеканали?

«Україна» традиційно покаже «Пісню року» і «Блакитний вогник», де співатимуть незамінні Алла Пугачова, Крістіна Орбакайте, Микола Басков, Діма Білан.

Протягом кількох місяців в ефірі телеканалу тривало шоу «Як дві краплі води». Українські артисти конкурували за звання кращого музичного пародиста. Його ім’я стане відоме в новорічну ніч. Тоді ж глядачі побачать грандіозний гала-концерт.

Не запальним танцем і не величною піснею, а тривогою увірвався в хід розмови за «круглим столом», який днями зібрало Міністерство культури, голос генерального директора — художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки Анатолія Авдієвського.

— Ми побували в 75 країнах, — сказав він, — маємо контракти за кордоном до 2016 року. А ось Україною гастролювати не маємо змоги. Попса їздить, а ми ні. Чому?

— Нам треба активніше працювати самим, — сказав міністр  Леонід Новохатько, — і об’єднувати  громадян на зміни у  психології: культура — не елемент ринку, а державотворчий інструмент. 

Виставку прикладного мистецтва збирали три роки, але твори  здебільшого позначені роком, що минає. Її мета — експансія арт-текстилю в сучасному мистецтві. У чотирьох залах представлено роботи понад 100 майстрів, які можна  подивитися до 13 січня, причому безкоштовно. 

Найбільше ткаль у Закарпатті було в селищі Великий Бичків Рахівського та селі Ганичі Тячівського районів. Килими ткали і на кроснах вручну, і машинами. У 1970—1980 роках з великобичківського цеху Рахівської фабрики художніх виробів «Говерла» за рік надходили у торгівлю приблизно 25 тисяч квадратних метрів тканих вовняних виробів, і майже стільки само — з ганичівського цеху Тячівської фабрики «Карпати». Нині це ремесло продовжує жити. Хоча в обох населених пунктах цим народним промислом займаються поодинокі ткалі. Як народним майстрам нині працюється, поцікавився «Урядовий кур’єр» у Ганичах. 

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка Укрдержархів та музеї, де зберігаються документи про життя та творчість великого поета, готують в Українському домі виставку, яка має відкритися 27 лютого 2014 року.
Зокрема, експонати надасть Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва. Серед них — автографи віршів «Бандуристе! Орле сизий...» (1840 рік), листування Шевченка з викладачем П. Корольовим та актором М. Щепкіним.
В архіві-музеї зберігаються також копії та фотокопії матеріалів про слідство щодо поета, про його смерть, а також документи про заборону видань «Кобзаря», вилучення збірки з вищих навчальних закладів та їх конфіскацію із книгарень Києва та інших міст (1911, 1914 роки), матеріали про пожертвування коштів на спорудження пам’ятника Шевченку в Києві за 1907—1917 роки. 

У цьому закладі вперше довелося побувати літ із сорок тому —  шукав книжки і документи, що могли б пролити світло на запитання: «Чи є підземні ходи, що ведуть із Луцького замку до церкви в  селі Рованці?» Тоді обласний архів  розміщувався у кірсі, що й нині височіє у Старому Луцьку. А маленький читальний зал, у який приносили звідти документи, — поряд, у невеличкому будинку зі скрипучою підлогою. Випало щастя потримати в руках артефакти, що розповідали про історію старовинного Лучеська, зокрема книжечку Леоніда Маслова, з пожовклих сторінок якої дихнуло битвами, князями, будівничими.
Історія в архіві часто схожа на непідступну і непідкупну пані. Але варто знайти до неї ключики, і мовчазна дама починає говорити.  

Сьогоднішній наш гість — людина напрочуд сонячна. Усміхнена, привітна, емоційна. Просто не віриться, що ця приваблива жінка може безжалісно громити своїх суперниць у секторі для штовхання ядра, або на біговій доріжці. Нещодавно Наталія Добринська завершила свою успішну легкоатлетичну кар’єру, та спорт з її життя нікуди не подівся.