Максиміліан Волошин ще за життя зажив слави епатажника. Він своїм виглядом і світоглядом збурював і провінційний Крим, і столицю. Окрім чудових акварелей і поезій, митець залишив нащадкам критичні праці з історії мистецтв і духовну спадщину мислителя.

Тож його будинок у Коктебелі ще за радянських часів став культовим для альтернативно налаштованої інтелігенції, яка намагалася відчути в ньому подих своїх кумирів: Марини Цвєтаєвої, Олександра Гріна і багатьох інших. Дехто з гостей дому досяг державного визнання — як Ілля Еренбург, Олексій Толстой. Значення інших відкрив пострадянський час, наприклад Осипа Мандельштама… 

Процеси інформатизації у будь-яких сферах людської діяльності настільки масштабні та глибокі, що ведуть до якісних змін самого суспільства. Нинішній глобальний характер інформаційного суспільства значною мірою визначається потужним науково-технологічним фундаментом, яким є інформаційно-комунікаційна інфраструктура. 

Перегорнуто чергову сторінку в біографії найстарішого в Україні форуму видавців. Кілька років тому йому надано статус національного за активну просвітницьку місію, увагу до книжки, її ролі та місця у суспільному розвитку. Названо кращі книжки цьогорічного форуму. Організатори ще аналізуватимуть, наскільки він був вдалим, видавці рахуватимуть плюси і мінуси. Проте багато хто на власному досвіді переконався: до Львова треба везти книжкові новинки — тоді успіх гарантовано. 

Від кумедного, смішного і парадоксального до серйозного відкриття — один крок. Уже понад два десятиліття члени редколегії американського гумористичного журналу «Аннали неймовірних досліджень» ретельно читають своїх колег — наукові видання, в яких учені мужі зобов’язані публікувати свої дослідження. А найцікавіші відкриття, які спершу викликають сміх, а потім змушують замислитися, номінують на премію. Задумана як пародія на найпрестижнішу, Нобелівську, ця премія згодом переросла у самодостатню, хоч і вручається щороку напередодні початку оголошення лауреатів, гідних спадку Альфреда Нобеля. Традиційно тут визначають кращих у тих самих номінаціях, що й в Осло та Стокгольмі, однак час від часу з’являються й оригінальні версії.

 Коли про те чи інше місце кажуть, що тут живе історія, то це неодмінно про одну з околиць Сум — Веретенівку, а саме про аграрний коледж. Здається, що і його корпуси, які розкинулися в золотому осінньому парку, і зграйки юнаків та дівчат, які вранці поспішають на заняття, невидимою ниттю пов’язані із сивою давниною.
І це не просто уява, а реальність сьогодення. Бо за роки існування навчальний заклад зробив настільки вагомий внесок у підготовку кадрів для сільського господарства не лише області, а й України, що про Сумський коледж цілком справедливо можна говорити як про один з провідних у країні. 

 Міжнародний фестиваль «ГогольFest» креативно освоїв відчищені та провітрені площі заводу біля метро «Видубичі», що далеченько від центру столиці. Його власник Анатолій Юркевич прагне перетворити експериментально-механічні цехи на мистецьку територію, відмовляючи орендарям у промислових потребах. Тут з 13 по 22 вересня свої творчі здобутки представляють більш як 1000 митців із 15 країн.

Медицина, зауважила під час роботи «круглого столу», де обговорювали проблеми галузі, директор департаменту охорони здоров’я Вінницької облдержадміністрації Лідія Віденко, — обличчя влади. Подумалося одразу: це добре, що її представник так ставить питання. Зіставляє політику, яку проводить, з реаліями життя. А чи скрізь так при здійсненні реформи охорони здоров’я? Що вдалося? В чому допускаються прорахунки і які важелі впливу слід задіяти для поліпшення ситуації? Відповідь на ці запитання шукали учасники зустрічі. 

Нудно вдягатися задля погоди. Хіба разом із сукнею чи штаньми ми не вдягаємо статус? Хіба одягом не презентуємо свою культуру, філософію, заявляємо ставлення до світу? Дещо приховуємо, дечим зваблюємо... В гарцюванні життям нам допомагають дизайнери. Такі, як Людмила Кисленко. На ринку моди України вона вже понад 20 років. У її колекціях поєдналися французький шарм і німецька прискіпливість. Людмила розглядає моду як комфортний дизайн, а не вражаючий наворот. 

Відвідати її в Музеї книги і друкарства можна по 8 жовтня. Щоб побачити зокрема основні видання, здійснені за участі інституту (визначальний напрям його діяльності — видавничий). Солідний підсумок: за 10 років — більш як 30 мистецьких альбомів. Серед них «Українська ікона з приватних збірок» (спільний проект з видавництвом «Родовід»), «Іван Труш», «Маргіта Сельська», «Олекса Сміх-Шатківський», «Володимир Патик», «Леопольд Левицький» (спільно з видавництвом «Родовід»), альбоми про Романа Сельського, «Українські січові стрільці. Мистецька спадщина» (спільний проект з Національним музеєм у Львові ім. А. Шептицького).  

20 років тому довженківці зняли в Полтаві комедію «Браві хлопці» за участю найвідоміших радянських акторів: Георгія Віцина, Еліни Бистрицької, Любові Соколової, Володимира Етуша, Спартака Мішуліна, Петра Глєбова, Євгена Моргунова, Володимира Коренєва, Людмили Хитяєвої. І хоч фільм режисера Миколи Засєєва-Руденка, що вийшов на екрани в 1993 році, лідером кінопрокату не став, у Полтаві тільки про нього й говорили. А нашому колезі полтавцю Олександрові Брусенському, який тоді служив у Полтавській авіадивізії, на базі якої знімали кіно, навіть пощастило побачити зйомки на власні очі. Він і розповів нашому кореспондентові, як усе було.