Коли у квітні 1986 року «мирний атом» вирвався з-під контролю людини, вчені швидше за всіх зрозуміли, що закриванням кватирок та витиранням пилу в помешканнях, як тоді рекомендувало медичне міністерство, не врятуватися. Чорнобильська катастрофа на століття визначила екологічну долю нації. На жаль, влада не передбачила належним чином наслідків цієї жахливої події, майже всю увагу зосередивши на упокоренні залишків зруйнованої АЕС. Тим часом науковці Інституту фізики НАН України у тісній співпраці з колегами харківського Інституту монокристалів ще в перші місяці після аварії розробили і впровадили в медичну практику методику рідкокристалічної термографії. Саме вона стала простим і надійним засобом експрес-діагностики здоров’я ліквідаторів аварії на ЧАЕС. 

Для більшості іногородніх студентів гуртожиток — це другий  дім. Але чи завжди умови проживання в цьому домі відповідають потребам молоді? Адже, ніде правди діти, й досі не у всіх навчальних закладах належно дбають про те, як студенти відпочинуть, підготуються до наступних занять, про побут мешканців гуртожитків. Створити умови не тільки для якісного навчання молоді, а й комфортного проживання — таке завдання поставили перед собою в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини  

Учасник 5-ї антарктичної експедиції — про меню та побут, роботу і відпочинок антарктичних зимувальників на станції «Академік Вернадський».

— Сергію Олександровичу, чи правда, що їсти українським полярникам через обмеження бюджету доводиться пінгвінів? Жарт, звичайно.

— Зрозуміло, жарт! Адже ви, Олеже, чудово знаєте, що нині в Антарктиді заборонено навіть турбувати тварин, а тим більше збирати і вивозити зразки антарктичної фауни. Хіба що наукові: для музею, державної наукової колекції тощо. Вся наука будується на прижиттєвому вивченні об’єктів! 

На волю, на простори Дикого поля, далі від метушливого міста і повсякденних клопотів! З цим непереборним бажанням і сподіваннями дива, незважаючи на мінливу похмуру погоду, тисячі харків’ян, жителів райцентрів і сіл Харківської та навколишніх областей автобусами та власним транспортом вирушали ще зранку на Печенізьке поле, де вдванадцяте проходив традиційний етнічний фестиваль Слобожанщини. Щоправда, правічна земля скіфів та сарматів на берегових схилах величного водосховища аж ніяк не нагадувала безлюдне Дике поле, а очікувала своїх гостей десятками впорядкованих фестивальних майданчиків, ігровою галявиною, зоомістечком, містом майстрів.
 

…Усе літо художник відбілював віск, потім додавав пігменти, розтоплював каніфоль — так власноруч створював фарби. У Леонардо да Вінчі також описані рецепти живописної алхімії, але в українського майстра нашої епохи були ще співучасники творчої містерії — фізики, які науковими знахідками допомогли у створенні панно, що прикрасило їхній столичний науково-дослідний інститут. Вони винайшли електропалітру й електропензлі, які тільки й були придатні для нової живописної техніки, що її застосовував майстер. Невідомо, чи запатентували вони ті унікальні інструменти, а ось художник, завершивши через п’ять років складну і єдину в такій техніці роботу, так і не запатентував свій винахід. Може тому, що часто даровано йому такі осяяння і його шлях у мистецтві постійно супроводжують відкриття.  

Робота українців за міжнародними та національною антарктичними програмами — яскравий приклад дієвості приказки «хто не хоче — шукає причини, хто хоче — шукає можливості».

Створюючи 20 років тому Національний антарктичний науковий центр, незалежна Україна мала лише досвідчені наукові кадри та жагуче прагнення вступу до Антарктичного клубу. Погано було з коштами, обладнанням, а ще гірше — з наявністю, точніше — браком власної антарктичної станції. 

Попри значну кількість вищих навчальних закладів у країні, українські компанії мають неабиякі проблеми з добором кваліфікованого персоналу. Тому намагаються шукати «своїх» майбутніх працівників уже на студентській лаві, пропонуючи їм проходити практику на своїх виробництвах. Особливо потерпають від невідповідності навчальних програм запитам сьогоднішнього ринкового життя унікальні виробництва, які не мають аналогів у країні. Серед них — «Індар», фармацевтичне підприємство, яке належить державі та виробляє лікарські засоби. Цей складний, сучасний, високотехнологічний комплекс, спроектований відповідно до європейських вимог. І єдине в Україні та одне із небагатьох у світі підприємство з повним циклом виробництва препаратів інсулінів — від субстанції до готових лікарських форм. 

Тема консолідації телевізійного ринку та перетворення його на прибутковий бізнес стала лейтмотивом цьогорічного Kiev Media Week. Медіатиждень розпочався конференцією телевізійних продюсерів та менеджерів, які розмірковували над тим, як зарадити збитковості українського ТБ і які ефективні моделі могли б сприяти його виходу на прибутковий рівень. 
На думку телеменеджерів, нині найрейтинговіші українські канали, що виробляють власні шоу, купують прем’єрний світовий продукт, не відбивають своїх витрат і працюють навіть не в нуль, а в мінус. Збитки великих каналів за рік можуть сягати $ 70 мільйонів. 

На його картинах літають птахи, люди і янголи. Хоч, відверто кажучи, чернігівці зійшлися до Колегіуму не так побачити виставку художніх творів «Погляд на світ», як самого їх автора — відомого й улюбленого коміка «Жоріка». І тут — сюрприз: вправи з пензлем пана Георгія виявилися несподівано оригінальними, філософськими, такими, що пульсують думкою й енергетикою. Літаючий клоун з кавуном (чиста душа), грішник серед пустелі, злетіти якому не дають гирі-гріхи на ногах, велосипедист, котрому янгол допомагає утримати кермо, пейзажі, портрети… 

Ця гімназія — найстаріший загальноосвітній навчальний заклад у Рівному. Але водночас і наймолодший, бо, насамперед завдяки зусиллям ентузіаста і першого директор Івана Вєтрова, вона відродилася, наче Фенікс із попелу, 1994-го як заклад нового покоління, котрий водночас ревно плекає традиції своєї сивочолої попередниці.

— Нинішній навчальний рік позначений для нас двома непересічними датами — 90-річчям колишньої та 20-річчям відродженої гімназії, яке ступить на наш родинний поріг 2014-го, — каже директор Рівненської української гімназії кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук.