Робота українців за міжнародними та національною антарктичними програмами — яскравий приклад дієвості приказки «хто не хоче — шукає причини, хто хоче — шукає можливості».

Створюючи 20 років тому Національний антарктичний науковий центр, незалежна Україна мала лише досвідчені наукові кадри та жагуче прагнення вступу до Антарктичного клубу. Погано було з коштами, обладнанням, а ще гірше — з наявністю, точніше — браком власної антарктичної станції. 

Попри значну кількість вищих навчальних закладів у країні, українські компанії мають неабиякі проблеми з добором кваліфікованого персоналу. Тому намагаються шукати «своїх» майбутніх працівників уже на студентській лаві, пропонуючи їм проходити практику на своїх виробництвах. Особливо потерпають від невідповідності навчальних програм запитам сьогоднішнього ринкового життя унікальні виробництва, які не мають аналогів у країні. Серед них — «Індар», фармацевтичне підприємство, яке належить державі та виробляє лікарські засоби. Цей складний, сучасний, високотехнологічний комплекс, спроектований відповідно до європейських вимог. І єдине в Україні та одне із небагатьох у світі підприємство з повним циклом виробництва препаратів інсулінів — від субстанції до готових лікарських форм. 

Тема консолідації телевізійного ринку та перетворення його на прибутковий бізнес стала лейтмотивом цьогорічного Kiev Media Week. Медіатиждень розпочався конференцією телевізійних продюсерів та менеджерів, які розмірковували над тим, як зарадити збитковості українського ТБ і які ефективні моделі могли б сприяти його виходу на прибутковий рівень. 
На думку телеменеджерів, нині найрейтинговіші українські канали, що виробляють власні шоу, купують прем’єрний світовий продукт, не відбивають своїх витрат і працюють навіть не в нуль, а в мінус. Збитки великих каналів за рік можуть сягати $ 70 мільйонів. 

На його картинах літають птахи, люди і янголи. Хоч, відверто кажучи, чернігівці зійшлися до Колегіуму не так побачити виставку художніх творів «Погляд на світ», як самого їх автора — відомого й улюбленого коміка «Жоріка». І тут — сюрприз: вправи з пензлем пана Георгія виявилися несподівано оригінальними, філософськими, такими, що пульсують думкою й енергетикою. Літаючий клоун з кавуном (чиста душа), грішник серед пустелі, злетіти якому не дають гирі-гріхи на ногах, велосипедист, котрому янгол допомагає утримати кермо, пейзажі, портрети… 

Ця гімназія — найстаріший загальноосвітній навчальний заклад у Рівному. Але водночас і наймолодший, бо, насамперед завдяки зусиллям ентузіаста і першого директор Івана Вєтрова, вона відродилася, наче Фенікс із попелу, 1994-го як заклад нового покоління, котрий водночас ревно плекає традиції своєї сивочолої попередниці.

— Нинішній навчальний рік позначений для нас двома непересічними датами — 90-річчям колишньої та 20-річчям відродженої гімназії, яке ступить на наш родинний поріг 2014-го, — каже директор Рівненської української гімназії кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук.

Максиміліан Волошин ще за життя зажив слави епатажника. Він своїм виглядом і світоглядом збурював і провінційний Крим, і столицю. Окрім чудових акварелей і поезій, митець залишив нащадкам критичні праці з історії мистецтв і духовну спадщину мислителя.

Тож його будинок у Коктебелі ще за радянських часів став культовим для альтернативно налаштованої інтелігенції, яка намагалася відчути в ньому подих своїх кумирів: Марини Цвєтаєвої, Олександра Гріна і багатьох інших. Дехто з гостей дому досяг державного визнання — як Ілля Еренбург, Олексій Толстой. Значення інших відкрив пострадянський час, наприклад Осипа Мандельштама… 

Процеси інформатизації у будь-яких сферах людської діяльності настільки масштабні та глибокі, що ведуть до якісних змін самого суспільства. Нинішній глобальний характер інформаційного суспільства значною мірою визначається потужним науково-технологічним фундаментом, яким є інформаційно-комунікаційна інфраструктура. 

Перегорнуто чергову сторінку в біографії найстарішого в Україні форуму видавців. Кілька років тому йому надано статус національного за активну просвітницьку місію, увагу до книжки, її ролі та місця у суспільному розвитку. Названо кращі книжки цьогорічного форуму. Організатори ще аналізуватимуть, наскільки він був вдалим, видавці рахуватимуть плюси і мінуси. Проте багато хто на власному досвіді переконався: до Львова треба везти книжкові новинки — тоді успіх гарантовано. 

Від кумедного, смішного і парадоксального до серйозного відкриття — один крок. Уже понад два десятиліття члени редколегії американського гумористичного журналу «Аннали неймовірних досліджень» ретельно читають своїх колег — наукові видання, в яких учені мужі зобов’язані публікувати свої дослідження. А найцікавіші відкриття, які спершу викликають сміх, а потім змушують замислитися, номінують на премію. Задумана як пародія на найпрестижнішу, Нобелівську, ця премія згодом переросла у самодостатню, хоч і вручається щороку напередодні початку оголошення лауреатів, гідних спадку Альфреда Нобеля. Традиційно тут визначають кращих у тих самих номінаціях, що й в Осло та Стокгольмі, однак час від часу з’являються й оригінальні версії.

 Коли про те чи інше місце кажуть, що тут живе історія, то це неодмінно про одну з околиць Сум — Веретенівку, а саме про аграрний коледж. Здається, що і його корпуси, які розкинулися в золотому осінньому парку, і зграйки юнаків та дівчат, які вранці поспішають на заняття, невидимою ниттю пов’язані із сивою давниною.
І це не просто уява, а реальність сьогодення. Бо за роки існування навчальний заклад зробив настільки вагомий внесок у підготовку кадрів для сільського господарства не лише області, а й України, що про Сумський коледж цілком справедливо можна говорити як про один з провідних у країні.