До чергової річниці з дня смерті Клари Лучко (26 березня) Полтавська обласна державна телерадіокомпанія «ЛТАВА» презентувала землякам новий документальний фільм про відому актрису «Завоювати життя». Історію його  створення нашому кореспондентові розповідає її автор, тележурналіст Володимир Дряпак.

Про Сергія Дзюбу десятеро різних людей озвучить стільки само різних думок. Хтось говоритиме про нього як про поета, хтось — як про прозаїка чи публіциста, комусь захочеться сказати про нього як про дитячого письменника або драматурга, перекладача, пародиста, критика. Усі зійдуться лише в одному: цей чоловік таки дивак і оригінал. Часто настільки глибоко занурений  у власні думки, що не бачить нікого і нічого навколо себе. І водночас — переможець спартакіади журналістів-спортсменів. Завдає собі клопоту, самовіддано займаючись підростаючим поколінням майбутніх журналістів і письменників. Автор 40 книжок, які — всі до одної! — присвятив дружині Тетяні.  

Сміх — запорука тридцятиліття. Стверджуємо це в контексті нинішньої круглої дати одного з найцікавіших осередків майстрів гострого олівця — київського «Архігуму». Якось кілька молодих талановитих архітекторів, не вмістившись у рамках соцреалізму, вирішили почати із себе. Так 1 квітня 1983 року утворився «Архігум», першими учасниками якого були переважно архітектори, в яких усе гаразд із почуттям гумору. А від дружніх шаржів перейшли до організації тематичних виставок, згодом піднялися на міжнародний рівень і здобули широке визнання. Вони пояснили й іншу версію назви: архігум, мовляв, — це вищий прояв гуманізму.  

Саме вчені Буковинського державного медичного університету розробили новітній метод лікування переломів — блокуючий інтрамедулярний металополімерний остеосинтез (БІМПО), який визнано пріоритетним напрямком розвитку вітчизняної травматології. Тепер у Чернівцях розпочинають і промисловий випуск конструкцій для лікування переломів.  
Винахід світового рівня, який дав змогу хворим швидко стати на ноги після важких травм, належить професору Буковинського державного медичного університету, доктору медичних наук, академіку Івану Михайловичу Рубленику.

Якою була цього року Гуморина? Насамперед теплою. Погода на це суто одеське свято виявилася значно кращою, ніж торік. А ще Гуморина, попри заявлену круглу дату — 40 років традиції — була доволі скромною. Без величезного переліку запрошених зірок та якихось надто витратних постановок. А на вулицях було не менш велелюдно, ніж у попередні роки. Може, здалося, але наче і галасу було менше. Не те щоб ніхто ніде не дув у дудку чи відмовляв собі у задоволенні голосно посміятися. Та все-таки якось було стриманіше. І річ, напевне, не лише у великій кількості міліціянтів на центральних вулицях Одеси...  

Найкраще виховання, переконує життя, забезпечує добрий приклад наставників. Саме таких мають студенти Київського національного університету технологій та дизайну. Вони на практиці показують, як теорію втілювати у практику: за підсумками 2012 року Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження університет визнано переможцем конкурсу впровадження енергоефективних проектів та технологій. Це лише один із прикладів ефективності застосування інноваційних технологій управління. В чому їх зміст, на що спрямовувати зусилля педагогів, оглядачеві «Урядового кур’єра» розповідає ректор Київського національного університету технологій та дизайну Іван Грищенко.  

Нещодавно в Сімферополі зібралися учасники спільного проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Вони  протягом 5 років пробивали дорогу інклюзії в нашій системі освіти. Для реалізації проекту було обрано два пілотних регіони і дві школи: сімферопольська школа-ліцей ім. Макаренка № 3 та львівська № 95. Саме тут напрацьовували програми, набували практичного досвіду прийняття рішень щодо особливих дітей, руйнували десятилітні суспільні стереотипи.
«Батьки особливих дітей, громадські організації, вчителі, державні чиновники до цього проекту існували в паралельних світах. Зараз же ми почали чути і розуміти одне одного», — констатувала Галина Клименко, координатор проекту в Кримському регіоні. Але найбільшим досягненням стало те, що поріг 55 кримських шкіл торік 1 вересня переступили 125 дітей з різними нозологіями, також свої двері для них відчинили 13 дитсадків. Ще 2011 року про таке можна було лише мріяти: до загальноосвітніх шкіл змогли «пробитися» лише 9 дітей. 

Рівень проникнення добровільного медичного страхування (ДМС) в Україні дуже низький. Користувачами цієї послуги є не більше 2% населення. Тому вітчизняний ринок не готовий підтримати такий глобальний проект, як обов’язкове медичне страхування (ОМС). У найближчі два-три роки воно навряд чи буде введене, вважає голова правління страхової компанії (СК) «ІНГО Україна» Ігор Гордієнко.

Цікаво, що у Великобританії, де ОМС діє вже понад 28 років, англійці без спеціальної страховки по два-три місяці чекають планових операцій. Тоді як за її наявності все вирішується дуже швидко. Як правило, на закордонних ринках людей, які наймаються на роботу, після зарплати цікавить медстраховка та вірогідність надання сімейного пакета. «Мій товариш швейцарець, який має дружину та 12-річного сина, на страховку для трьох осіб на рік витрачає $48 тисяч», — розповідає І. Гордієнко. 

Письменник Валерій Шевчук зізнався, що єдиний раз був плагіатором: бо свій «сарайчик» у Житомирі колись обклеїв папером і обписав лозунгами так само, як побачив у кімнаті молодого Івана Дзюби в комуналці на столичній вулиці, нині Інститутській. До цієї кімнати потрапляли на гостини лише ті, кому її господар довіряв пароль: скільки разів подзвонити в його двері, щоб їх відчинили.
А для мене є паролем «Іван Дзюба», щоб відчинити двері й у той час, у якому жила, і в той, який він знав ще до мого народження, і в час нинішній — щоб побачити всі ці десятиліття, глибоко і всебічно, його очима. Поглядом не просто талановитого, розумного, дуже ерудованого, а насамперед чесного, правдивого, совісного, порядного чоловіка, якому вірю і в якому не розчарувалася.

На тлі вельми кволого вітчизняного кіновиробництва, вочевидь, доречно перепросити старий гардероб, себто ті твори, які свого часу було визнано неабиякими здобутками і які нині забуто зовсім. Утім, коли йдеться про мистецтво (принаймні те, яке нетлінне), то межа, що відокремлює кіно від театру, на перший погляд, очевидна й непорушна, часом стає такою прозорою, що забуваєш: кіно ти споглядаєш чи театральну постановку. 
Національна спілка кінематографістів започаткувала цикл вечорів «Театр на кіно- і телеекрані». Наприкінці минулого року його відкрила телевистава «Усього кілька слів на честь пана де Мольєра» за п’єсами Михайла  Булгакова «Кабала святош» і Ж.-Б. Мольєра «Дон Жуан» знаного театрального режисера Анатолія Ефроса.