Найкраще виховання, переконує життя, забезпечує добрий приклад наставників. Саме таких мають студенти Київського національного університету технологій та дизайну. Вони на практиці показують, як теорію втілювати у практику: за підсумками 2012 року Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження університет визнано переможцем конкурсу впровадження енергоефективних проектів та технологій. Це лише один із прикладів ефективності застосування інноваційних технологій управління. В чому їх зміст, на що спрямовувати зусилля педагогів, оглядачеві «Урядового кур’єра» розповідає ректор Київського національного університету технологій та дизайну Іван Грищенко.  

Нещодавно в Сімферополі зібралися учасники спільного проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Вони  протягом 5 років пробивали дорогу інклюзії в нашій системі освіти. Для реалізації проекту було обрано два пілотних регіони і дві школи: сімферопольська школа-ліцей ім. Макаренка № 3 та львівська № 95. Саме тут напрацьовували програми, набували практичного досвіду прийняття рішень щодо особливих дітей, руйнували десятилітні суспільні стереотипи.
«Батьки особливих дітей, громадські організації, вчителі, державні чиновники до цього проекту існували в паралельних світах. Зараз же ми почали чути і розуміти одне одного», — констатувала Галина Клименко, координатор проекту в Кримському регіоні. Але найбільшим досягненням стало те, що поріг 55 кримських шкіл торік 1 вересня переступили 125 дітей з різними нозологіями, також свої двері для них відчинили 13 дитсадків. Ще 2011 року про таке можна було лише мріяти: до загальноосвітніх шкіл змогли «пробитися» лише 9 дітей. 

Рівень проникнення добровільного медичного страхування (ДМС) в Україні дуже низький. Користувачами цієї послуги є не більше 2% населення. Тому вітчизняний ринок не готовий підтримати такий глобальний проект, як обов’язкове медичне страхування (ОМС). У найближчі два-три роки воно навряд чи буде введене, вважає голова правління страхової компанії (СК) «ІНГО Україна» Ігор Гордієнко.

Цікаво, що у Великобританії, де ОМС діє вже понад 28 років, англійці без спеціальної страховки по два-три місяці чекають планових операцій. Тоді як за її наявності все вирішується дуже швидко. Як правило, на закордонних ринках людей, які наймаються на роботу, після зарплати цікавить медстраховка та вірогідність надання сімейного пакета. «Мій товариш швейцарець, який має дружину та 12-річного сина, на страховку для трьох осіб на рік витрачає $48 тисяч», — розповідає І. Гордієнко. 

Письменник Валерій Шевчук зізнався, що єдиний раз був плагіатором: бо свій «сарайчик» у Житомирі колись обклеїв папером і обписав лозунгами так само, як побачив у кімнаті молодого Івана Дзюби в комуналці на столичній вулиці, нині Інститутській. До цієї кімнати потрапляли на гостини лише ті, кому її господар довіряв пароль: скільки разів подзвонити в його двері, щоб їх відчинили.
А для мене є паролем «Іван Дзюба», щоб відчинити двері й у той час, у якому жила, і в той, який він знав ще до мого народження, і в час нинішній — щоб побачити всі ці десятиліття, глибоко і всебічно, його очима. Поглядом не просто талановитого, розумного, дуже ерудованого, а насамперед чесного, правдивого, совісного, порядного чоловіка, якому вірю і в якому не розчарувалася.

На тлі вельми кволого вітчизняного кіновиробництва, вочевидь, доречно перепросити старий гардероб, себто ті твори, які свого часу було визнано неабиякими здобутками і які нині забуто зовсім. Утім, коли йдеться про мистецтво (принаймні те, яке нетлінне), то межа, що відокремлює кіно від театру, на перший погляд, очевидна й непорушна, часом стає такою прозорою, що забуваєш: кіно ти споглядаєш чи театральну постановку. 
Національна спілка кінематографістів започаткувала цикл вечорів «Театр на кіно- і телеекрані». Наприкінці минулого року його відкрила телевистава «Усього кілька слів на честь пана де Мольєра» за п’єсами Михайла  Булгакова «Кабала святош» і Ж.-Б. Мольєра «Дон Жуан» знаного театрального режисера Анатолія Ефроса. 

Про геніального натураліста, творця вчення про ноосферу Володимира Вернадського, 150-річчя з дня народження якого відзначили в березні, написано, здавалося б, усе. Сьогодні знаємо навіть про те, що він консультував уряд Сталіна щодо розробки основ першої атомної зброї.
Але дослідники не втрачають пильності й доводять, що є ще в його біографії білі плями. Зокрема, далеко не всім відомо, що він і письменник Володимир Короленко — троюрідні брати. Про ці родинні історії — розмова нашого кореспондента з полтавським краєзнавцем Віктором САМОРОДОВИМ.   

Альма-матер кількох поколінь вітчизняних медиків — Донецький національний медичний університет імені М. Горького — має стійку репутацію одного з найбільших і успішних навчальних закладів України. На його факультетах та кафедрах навчаються близько шести тисяч студентів та майже тисяча лікарів-інтернів, а на факультеті післядипломної освіти щороку підвищують кваліфікацію вісім тисяч медиків. Вражає й кадровий склад вишу, адже тут працюють два Герої України, три академіки, вісім членів-кореспондентів Національної академії медичних наук, понад 200 професорів, близько 600 доцентів… Погодьтеся, аби керувати таким серйозним закладом, потрібно мати неабиякий авторитет ученого і педагога, фаховий досвід лікаря, організаторські здібності, завидну працездатність і енергію. Саме згадані риси та низка інших позитивних якостей притаманні Юрію Думанському. Принаймні в цьому переконані колеги, які свого часу обрали його своїм керівником, а нині ще раз пересвідчилися, що не помилилися у виборі.  

Коли навесні 1944 року Червона армія визволила села і міста Поділля, то не для всіх цивільних жителів краю настав мир. За період окупації загарбники вивезли на роботу в Німеччину майже 200 тисяч подолян з Вінницької і Кам’янець-Подільської (тепер Хмельницької) областей. Забрали на рабську працю вдвічі більше людей, ніж до війни проживало в обласному центрі — місті Вінниці!
Загалом з України на каторжні роботи було вивезено понад 2,4 мільйона чоловік. Не кожна з республік колишнього СРСР на той час мала стільки населення. 

Донедавна на Волині про розвиток дошкільної освіти не йшлося. Дитсадочки закривалися і перепрофільовувалися, а професія вихователя набула статусу мало не каторжної. Ще б пак: за вельми скромну оплату вони подекуди змушені були доглядати понад тридцятеро діток! Та нині ситуація почала змінюватися на краще. Знову відкриваються нові садки, розвивається й мережа альтернативних закладів дошкільної освіти. У Луцьку нині діє кілька таких.

Нещодавно громадська організація «Книжковий простір» влаштувала в Києві «круглий стіл» «Гостросюжетна література. Українські реалії і перспективи». До обговорення запросили видавців і письменників, які мають справу із просуванням у нашій країні гостросюжетних жанрів. Зі слів експертів, за кордоном гостросюжетні твори мають неабияке коло прихильників, однак у нас їм важко достукатися до читача. Відповідно реалії вітчизняної гостросюжетної літератури сльозливі. А ось до її перспектив так і не дійшло. Та й про яке майбутнє такої літератури може йтися, коли її сьогодення майорить знаками запитання?