Гуманітарна політика

«Міст багато, а файне — одне» — гасло Тернополя, яке наповнене не гонористістю, зверхністю, а навпаки, відкритістю, щирим бажанням і радістю приймати гостей. Місто має велику історію, а отже, чимало цікавого, захопливого можуть почерпнути з його відвідин туристи з інших міст країни та закордоння, а самі тернополяни дізнатися більше інформації про його минувшину та сьогодення. Уже п’ять років в обласному центрі діє туристично-інформаційний центр (ТІЦ). Карантин через коронавірусну хворобу суттєво пригальмував оберти його активності. Тепер тут енергійно взялися за відновлення туристичного життя і складання нових тематичних екскурсій.

Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет повідомив, що основна сесія цьогорічного зовнішнього незалежного оцінювання пройшла без зривів і порушень та з дотриманням карантинних вимог. За його словами, 528 учасників ЗНО досягли результату в 200 балів (торік таких було 447). При цьому 500 учасників отримали 200 балів з одного з іспитів, 27 — з двох, один учасник — з трьох.

Невелике село Ішків, яке нині входить до Купчинецької сільської громади на Тернопільщині, здавна плекало любов до музики. 1927 року тут українці зуміли придбати музичні інструменти для духового оркестру, що діяв при читальні «Просвіти». Цікаво, що на діяльність цього колективу не вплинули ні соціальні, ні політичні вітри. В радянський час оркестром керував батько Петра Католи. Власне, від тата він перші музичні уроки отримав. Скільки себе пам’ятає, завжди хотів опанувати нові музичні інструменти. В дитинстві навіть використовував звичайні каструлі чи якесь інше приладдя, видобував мелодію з гребінця. Вдома були баян, труба, згодом придбали саксофон.

Вийшло друком фундаментальне літературне дослідження голови Українського фонду культури Олександра Бакуменка «Захисник Чернечої гори», присвячене пам’яті перших захисників Київщини від нацистської навали 1941 року. Головний герой подій, про які йдеться у книжці, батько автора — поет, прозаїк, перекладач 1950-х років Данило Бакуменко.

Вона — найбільша й найавторитетніша громадська інституція в нашій державі. Рада церков не залежить від політики чи бізнесу й працює виключно в інтересах народу України. Це унікальна міжконфесійна організація, яка не має аналогів у світі. Вона бере активну участь у житті країни, реагуючи на всі суспільні виклики.

На перспективність і велич проєкту «Етносело «Гончарія», який колектив музею гончарства реалізує в селі Малі Будища, вказує капітальна огорожа, за якою на просторому дворі височіють кілька будівель. Та з них, що розташована ближче до входу на територію, офіційно стане музеєм. Гарно відреставровану сільську хату прикрасили кольоровими стрічками й обклали ароматним зіллям. Двір акуратно покосили, а в його глибині в тіні дерев слухають бадьору музику й відпочивають на лавках учасники й місцеві жителі. Їх стає все більше. Дехто завітав з дітьми.

Коли йдеться про інститут Амосова, зазвичай говорять, що тут рятують дорослих, які страждають від важких серцевих недуг. А про те, що тут лікують дітей із вродженими вадами серця, згадують нечасто.

Народну артистку України співачку Наталію-Марію Фарину, яка багато років живе й працює в Рівному, знаю давно. А вона не змінюється: так само щиро усміхається під час зустрічі й неодмінно запрошує на концерт. Цього разу наша зустріч була особливою: незабаром 35 років, як вона дарує свій солов’їний спів людям. Її творчий вечір, до якого активно готується, так і називатиметься: «Два імені — одна любов».

…Заходиш у зал і тебе зустрічають сотні знайомих очей. Зі світлин. Таким є перше враження від оригінальної виставки фотографій, представлених у найавторитетнішому музеї області. Це спільний проєкт її директорки Оксани Важатко та автора — заслуженого журналіста України Валерія Мельника, донедавна — власкора «Урядового кур’єра».

Мабуть, ніхто не заперечить, що рідні слово й пісня зігрівають душу. Народившись у глибині віків, підживлюють нас енергією досі. На Закарпатті про збереження і примноження фольклорних традицій ретельно дбають місцеві словаки.

Така творча удача, та ще й напередодні професійного свята, випадає нечасто. Цього року мені поталанило на приємну зустріч із патріархом рівненської та української журналістики довічним творчим стипендіатом Президента заслуженим журналістом України Георгієм Сербіним, якому незабаром виповниться 90. А він у чудовій творчій формі.

Інститут педіатрії акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України відомий не лише в нашій країні, а й далеко за її межами. Саме тут трудиться здібна команда, цвіт вітчизняної педіатрії — 52 доктори наук, 31 професор, три члени-кореспонденти й академік НАМН України, а загалом 276 науковців та 162 практичні лікарі високої кваліфікації. Упродовж 14 років очолює цей заклад відомий вчений у галузі педіатрії, досвідчений організатор медицини материнства й дитинства, академік НАМН України Юрій АНТИПКІН. Розмовляли з ним про те, як увійшла в його життя педіатрія, про улюблену роботу та людей, які залишили в душі теплі спогади, і про інститут — головну справу його життя.