Головний лікар обласного Чернігівського протитуберкульозного диспансеру Валерій Дубров належить до тієї категорії фахівців, котрі ніколи не пасують перед труднощами. Довгі чотири роки він разом з групою колег боровся з епідемією туберкульозу в Алжирі. Там і досі згадують відданих своїй справі фтизіатрів як національних героїв. А нещодавно історія повторилася в дещо іншому ракурсі: Валерію Павловичу випала нагода впровадити у лікування хворих земляків новий препарат, котрий можна назвати справжньою панацеєю у боротьбі з туберкульозом легень та онкозахворюваннями. Ще б пак! Термін одужання хворих прискорився у 6—8 разів, відтепер рахунок йде не на місяці, а на десятки днів.   

У лютому 1940 року десятирічного Збігнєва вивезли разом із родиною з Тернопільщини до Сибіру. Страшне заслання. Але він згадує його у розмовах з друзями і в книжках не тільки з болем, а й з відчуттям міжнаціональної людської солідарності та взаємодопомоги в тяжких випробуваннях, пізнаних особисто. З великою вдячністю і повагою пише і розповідає Збігнєв не тільки про поляків, а й про росіян, українців, євреїв, бурятів, німців, чеченців, з котрими доля звела його в Сибіру.
Нині в Польщі виходить на екрани багатосерійна телевізійна версія «Сибіріади польської». 

Колишній декан юридичного факультету Чернівецького університету Ганс Гросс не просто дав криміналістиці ім’я, започаткувавши, власне, термін «криміналістика». Він зробив з неї поважну наукову і навчальну дисципліну — сформулював закони, котрі (як і належить науковим знанням) виводять на стежку істини в практичних справах (наразі при розкритті й запобіганні злочину), визначив загальні положення, розробив методику розслідування, техніку і тактику професійної діяльності криміналістів і навіть дав їм кілька безцінних порад — приміром, як спілкуватися з пресою.
На юридичному факультеті Чернівецького національного університету свято шанують пам’ять видатного професора. 

По-справжньому порадувала чернігівців Дирекція художніх виставок України, надавши твори сучасних авторів для виставки декоративно-ужиткового мистецтва «Шляхами творчості». Розмаїття матеріалу, стилю, напрямку і техніки виконання, об’єднане однією експозицією, дає відчуття мандрівки поміж світами. Зрештою, так і є: в кожного митця — свій вимір. Спільною виявилася лише традиційна родзинка українського колориту: всі твори ніби притрушено різними відтінками веселощів — від легкої усмішки (арт-об’єкт «Збирання золотого дощу» Ольги Марино) до щиросердного реготу («Рибинка» та «Кіт-парад» Івана Семесюка).  

У цьому непересічному дійстві, що стартувало запаленням від Віфлеємського вогню найбільшої у країні свічки Братства бджолярів землі Волинської «Ройовий стан», взяли участь понад три десятки українських пасічників. Свою продукцію експертній комісії і жителям та гостям Луцька презентували медовари з Київщини, Львівщини, Хмельниччини, Чернігівщини, Кіровоградщини, Миколаївщини, Полтавщини, Одещини, Закарпаття, Волині.

Проведення такого заходу саме тут не випадкове. Адже з прадавніх часів Волинська земля навесні і влітку буквально дихала медом  —  настільки багатими на медодайні рослини були місцеві луки, поля та ліси. 

15 січня 2013 року вокально-інструментальний ансамбль «Українські Барви» підготував яскравий різдвяний подарунок своїм шанувальникам. Артисти у складі керівника колективу Оксани Стебельської (скрипка, вокал), Романа Куки (кларнет, вокал, українські народні духові інструменти), В’ячеслава Філонова (скрипка), Михайла Кашука (баян), які з 1999 року пропагують різножанрове українське музичне мистецтво вітчизняній та світовій громаді, і цього року виступили перед глядачами із захопливим різдвяним дійством. Щороку колектив з аншлагом проводить святкові концерти у Київській національній філармонії та концертних залах інших міст. Цього разу концерт відбулася у столичному концерт-холі FREEDOM. 

Дивовижні панно, портрети, ікони, натюрморти, пейзажі народного художника України Людмили Мєшкової побували на виставках у багатьох країнах світу. Торік виповнилось 25 років її 55-метровому керамічному панно «Флюїди життя…», що стало розкішним подарунком від України штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. В американському Білому домі  висить і її керамічна картина «Прагнення». Роботи Людмили Мєшкової прикрашають столичні будинки кіно і архітекторів, готелі «Русь» і «Київ», чотири православні  храми. Їй підвладні мольберт, фарби, олівці, глина, вода, вогонь, напівдорогоцінне каміння.  

13 січня свято Маланки. На більшій території України варять другу кутю. На вечерю також готують 12 обрядових страв, але тут допускаються і скоромні. До свята напікають багато калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників.
Тепер уже багато хто не розрізняє колядок і щедрівок. А ще в першій половині ХХ сторіччя українці на Різдво колядували, а на Маланки — щедрували.

Нині в Україні, як і загалом у Європі, епідемічна ситуація досить спокійна. За перший тиждень січня захворіло на ГРВІ 101 000 українців. За даними епідеміологів, це нижче за епідемічний поріг, і навіть на 80 тисяч менше, ніж за останній тиждень грудня. За словами лікарів, на статистику вплинули свята й канікули. По-перше, українці багато часу проводили вдома, менше контактували один з одним на вулиці і в транспорті. По-друге, не зверталися до лікарів — лікарняний їм не був потрібний. Та вже через тиждень статистика зміниться — почнеться зростання кількості хворих.  

Якби я не знала, що провідний тенор Дніпропетровського академічного театру опери та балету Едуард Сребницький нещодавно відсвяткував 75-річний ювілей, нізащо б не здогадалася, скільки йому років. Багато хто молодший за нього міг би позаздрити прекрасній творчій і фізичній формі Едуарда Михайловича. Не дивно, що й нині в репертуарі соліста майже 150 ролей! Тим часом його шлях до визнання — це не тільки даний Богом талант, а й щоденна робота над собою.