Державний комітет телебачення і радіомовлення провів моніторинг інформаційного наповнення веб-сайтів органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у другому півріччі 2012  року. Загалом проаналізовано роботу 103 ресурсів: 16 сайтів міністерств, 60 — інших центральних органів виконавчої влади, 27 — держадміністрацій.  
Рівень інформаційного наповнення веб-сайтів оцінювався за двома показниками: наявності інформації, що визначає відношення кількості розміщених видів інформації до кількості видів інформації, обов’язковість розміщення яких на веб-сайтах визначено нормативно-правовими актами, а також якості інформаційного наповнення, який характеризує повноту та актуальність інформації, а також зручність доступу до неї.

Васютинська дільнична лікарня, що в Чорнобаївському районі на Черкащині, недавно ледь не потрапила під оптимізацію. Тож дізнавшись про наміри місцевої влади, чимала делегація на чолі з головою сільської ради Наталією Терещенко вирушила до райцентру. Розмова, яка відбулася в райдержадміністрації та в бюджетній комісії районної ради, як розповіла головний лікар дільничної лікарні Олена Радько, дала змогу тільки відкласти розгляд цього питання. Адже головне залишилося невирішеним: нестача бюджетних коштів змушує районну владу шукати шляхи фінансування охорони здоров’я.   

Є митці, роботи яких стають взірцями для послідовників. Утім, тільки окремі з них у змозі бути взірцями для тих, хто, обираючи життєвий шлях, воліє присвятити себе мистецтву. Світочами, Вчителями (саме так — із великої) молодих, їхніми турботливими батьками, вочевидь, стають одиниці.

Коли йдеться про кіно, не можна не згадати Віктора Івченка, його унікальне вміння розгледіти талант і допомогти йому розкритися. Це він 1961-го очолив перший кінофакультет славетного вишу ім. І. Карпенка-Карого і почав навчати Івана Миколайчука, Борислава Брондукова, Раїсу Недашківську, Зою Недбай, Валерія Бессараба, Володимира Савельєва... 

А про його життя і творчість можна ставити аншлагові вистави, знімати захопливі фільми й видавати бестселерові біографічні книжки.

Такі неймовірно сині очі у моїй Вітчизні були, є і, звісно, будуть ще в когось. Але мені випало побачити їх лише раз, у Києві, ще школяркою — коли на зустріч з юними поетами з усієї України запросили дружину класика Володимира Сосюри дещо екзальтовану пані Марію. Ось тоді й ожили переді мною рядки «Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій», а поетове «я люблю», звернене до моря, неба і фіалок — бо вони «нагадують очі твої» — збагнулося кольорово.

Напередодні Різдвяних свят українці люблять розповідати страшилки. Не виняток і закохані в історію свого міста чернігівці. Яких тільки містичних легенд, пов’язаних із пам’ятками давнини, тут не наслухаєшся! І кожна має велику кількість варіацій, про що свідчить цілий стос публікацій різних авторів у різних виданнях. Із них працівники обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка представили виставку «Легендарна Чернігівщина». Та на автора цих рядків найбільше враження справили трохи скептичні, але дуже яскраві розповіді чернігівського історика і краєзнавця Олександра Добриці. Тож, прогулюючись містичними місцями, спробую їх переказати.  

Так уже повелося, що Донецьку обласну універсальну наукову бібліотеку деякі місцеві жителі проміж себе вперто називають «імені Крупського». А найбільш «просунуті» з них упевнені: пам’ятник Тарасу Шевченкові по сусідству зведений саме отому історичному персонажу, на честь якого і назвали бібліотеку. Глум?

На цьому тлі відкриття тут нещодавно літературного музею Василя Стуса має не менш сумний підтекст. Адже досі в Донецьку, де свого часу жив, навчався і працював поет-дисидент і Герой України, так і не спромоглися звести йому пам’ятник. Не мали успіху і спроби назвати його іменем університет (колишній педінститут), де він закінчив філфак, ні бібліотеку, в якій наполегливо студіював книжки. 

Рівнянка Ольга Пасічник понад два десятиліття живе із сім’єю у Варшаві. Втім, часто вона буває там аж… півтора місяця на рік: богемне життя, що складається з репетицій та виступів на найпрестижніших сценах світу (її унікальне сопрано зачаровує публіку), не залишає жодних шансів одомашненню.

Тим сильніше дорожить вона унікальною нагодою побувати в родинному гніздечку, котре тепер перемістилося з Рівного до Острога. Відкрию секрет: її батько — ректор Національного університету «Острозька академія» Герой України Ігор Пасічник, мама — професор математики того ж університету Ядвіга Пасічник. Саме в давньому Острозі ми дивом зустрілися з Ольгою.

Кінець світу настане тоді, коли людство втратить здатність сміятися. Цю на перший погляд спростовну тезу  все-таки варто сприйняти серйозно.

Багато років тому кілька  молодих талановитих людей з класичною базовою освітою вирішили  почати із себе. А від дружніх шаржів перейшли до  організації тематичних виставок, згодом  вибралися на міжнародний  рівень і здобули широке визнання.  Так утворився «Архігум»,  учасники якого, як самі зізнаються, традиційно розтинають усілякі нариви на суспільному тілі, вважаючи,  що сміятися ніколи не гріх.

Свічка — знак нашої любові. Її запалюємо на Новоріччя і у Святвечір, на весіллі і на хрестинах, на романтичних зустрічах і в церкві. У час відходу людини у вічність теж палахкотить свічка, нехай і смутку великого додає рідним та близьким, проте все-таки відсвічує любов’ю й запалює світло пам’яті. Нині можна у крамницях придбати різні за формою, розмірами, кольором свічки і, здавалося б, немає вже місця в цій царині для подивування. Та зачекайте-но! Он у маршрутці їде юнак, а в руках тримає свічку, що вся в якихось завитках. Одразу збагнеш: художній витвір. Хіба ж можна  не поцікавитися?!  

Щороку напередодні дня народження поета Василя Симоненка (8 січня) на Черкащині присуджується літературна премія імені славного земляка. Так було й нині. За кілька тижнів до відзначення пам’ятної дати стали відомі імена переможців творчого змагання.
За повідомленням голови конкурсної комісії Володимира Поліщука, лауреатами Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка стали поетеса Олена Гусейнова з Києва за збірку віршів «Відкритий райдер» у номінації «За кращу першу поетичну збірку» та поетеса Наталія Горішна з Черкас за збірку поезій «Під сонцем серця» в номінації «За кращий художній твір».