Студентка Полтавського державного педагогічного університету Марія Довгопола створює унікальні картини з пластиліну. Першим Марійчин талант помітив викладач  дитячої студії з рідного Градизька Михайло Захаров. Він доклав багато зусиль для розвитку її здібностей. Адже бачив, що дівчина має неординарну уяву, тонкий душевний світ, працює зосереджено і наполегливо.

Справжній розмай зимового календарно-обрядового фольклору буяв протягом двох днів у Тернополі. Виступали вертепи, розважалася Маланка, водили Козу й новолітували, колядували, щедрували та віншували. Розмаїття текстів і пісень, строкатість і барвистість одягу, чудернацькість і казковість, галас і сміх — усе переплелося-злилося в єдину субстанцію, що називається новорічно-різдвяними святами.

Ніхто не рахував, скільки благодатного напою спожили чи вивезли по домівках під час найстарішого винного фестивалю України. Якби це зробили, зафіксували б рекорд: всі три дні головна площа міста була заповнена  вщерть. Не лише червоним, а й білим вином тут щодня, з ранку до пізнього вечора, смакували по кілька тисяч гостей.

Навряд чи хтось із шанувальників високого національного мистецтва заперечить унікальність і винятковість цього колективу. Де б виступали оркестранти, слухачі заворожено слухають неперевершених майстрів, які стали еталоном художнього смаку і національної музичної вишуканості.  

Не знаю, чи хтось із керманичів держав перевершив рекорд Сталіна щодо перегляду однієї вистави (а він приходив у МХАТ на «Дні Турбіних» Михайла Булгакова 15 разів), але Україна стала п’ятнадцятою у світі, де нагадали, що такий театральний чи інший мистецький феномен можновладців не вартий розчулення і особливої довіри до них ні пересічних громадян, ні авторів надто виокремлених ними творів.  

Коли Чернігів називають містом-музеєм, у першу чергу мають на увазі велику кількість історичних пам’яток. І старі дерев’яні будинки між ними, здавалося б, найскромніші. Та багато туристів зупиняються саме біля них, роздивляючись вигадливе мереживо, яким давні майстри прикрашали оселі — на втіху коханій дружині, на лад у сім’ї і добробут у господарстві. Адже з-під різця виходив не просто красивий орнамент, а своєрідне втілення колишніх уявлень про навколишній світ. Милуючись тією красою, сьогодні мало хто зможе прочитати ажурне різьблення і розповісти про страхи та надії колишнього господаря будинку.

Авторці цих рядків вдалося на власні очі побачити, як керівник  міжобласного Центру мікрохірургії вуха і сурдології обласної клінічної лікарні професор Олександр Гусаков повернув слух 30-річній пацієнтці з Мелітопольського району, яка довгі роки страждала глухотою. Молода жінка почала чути вже в операційній.
— Професоре, я вас чую! Невже так буде завжди?! — не могла вона повірити власному щастю. 

Оптимізація первинної медико-санітарної ланки та створення госпітальних округів на Чернігівщині мають свої особливості. Насамперед, це значні відстані між населеними пунктами та хутірський тип розселення. Тож доступність медичної допомоги кожному сільському жителю значною мірою залежить від транспортного сполучення.

Навести лад на ринку лікарських засобів треба вже давно, оскільки ціни на одні й ті самі препарати в аптеках одного міста різняться в рази. І хоча про це добре відомо, але, як мовиться, віз і нині там. Тож ті хворі, що самі спроможні пересуватися, або їхні родичі намотують кілометри у пошуках дешевших медикаментів. Що робити тим, хто прикутий до ліжка, або кому допомоги чекати нізвідки, запитання риторичне.

Майже сотня здебільшого унікальних зразків велосипедів, мотоциклів та автомобілів, середній вік яких перевалив за піввіковий рубіж, стали експонатами щойно відкритого єдиного в Україні музею автомототехніки. Їх ретельно збирали протягом десятиліть учасники запорізького клубу любителів ретро-автомобілів «Фаетон».
— Ми прагнемо відтворити історію технічного прогресу, що створили наші батьки і діди. Хочемо, щоб наші діти і прийдешні покоління знали, як розвивався вітчизняний авто- і мототранспорт, - пояснив мету створення музею голова клубу «Фаетон» Дмитро Позняк.