Анатолій зрадів телефонному дзвінку, на який навіть не сподівався. Залишившись без роботи та без власної невеличкої друкарні, яку довелося «віддати» за борги, він кілька місяців безуспішно намагався знайти застосування своїм знанням та досвіду поліграфіста й управлінця. Втім, траплялися лише пропозиції або неофіційного працевлаштування, або ж не за фахом. Тож і перебивався випадковим підробітком, щоб якось прогодувати сім’ю… А тут голос колишнього колеги в трубці за тридцять секунд розмови розв’язував усі його проблеми. Той телефонував з Росії, говорив квапливо, але всі деталі обіцяв розповісти при зустрічі. Пропонував престижну роботу в солідній видавничій компанії, стабільну й високу платню. «Виїжджай прямо завтра до Бєлгорода, там будуть ще кілька харків’ян, вас зустрінуть. Я вже працюю тут два місяці, все добре, до зустрічі», — скоромовкою проговорив знайомий і від’єднався.

Подальший розвиток подій, як розповів Анатолій, починався гладко, хоча його й насторожувало те, що після зустрічі в нього і ще у трьох харків’ян відібрали документи (для оформлення, пояснили). 

«Звідси до неконтрольованої території трохи більш як кілометр. Це вже так звана сіра зона. Вулиця Парусовка в Попасній упирається в селище Новоолександрівка, де, за мінськими угодами, ми, українські силовики, перебувати не можемо. Але й звідти до нас приходять люди по допомогу, — розповідає старший інспектор поліції Попаснянського райвідділу капітан поліції Дмитро Воронін. — Найчастіше їхні звернення пов’язані з розшуком родичів, які внаслідок бойових дій невідомо куди виїхали або перебувають в полоні у незаконних збройних формувань. Ми допомагаємо, як можемо. Ведемо розшук таких осіб».

Того дня, коли ми спілкувалися з капітаном, він приїхав на Парусовку, щоб під час чергового обходу нагадати людям, як поводитися під час обстрілів. Бо ситуація в зоні АТО загострюється. 

Питання повернення наших співгромадян з полону проросійських бойовиків, що нині паплюжать український Донбас, надзвичайно болюче для країни. Особливо для тих, хто щодня очікує звістки від рідних і переговорних груп. Саме з родинами наших полонених на сході земляків зустрівся Президент Петро Порошенко й спробував вселити в них іскру надії.  

Завітавши якось до читальної зали центральної міської бібліотеки міста Дніпра і запитавши «Урядовий кур’єр», з подивом дізналася, що цього року періодичних видань тут не передплачували — міська влада не надала коштів ні на газети й журнали, ні на нову літературу. Відзначила ще один прикрий факт: один читач попросив скопіювати статтю з журналу, але ксерокс не працював, як і дев’ять інших. На їх обслуговування також не було коштів. 

Вони вже два роки серед нас, їх понад півтора мільйона. Майже нічим не відрізняються від інших, окрім того, що більшості з них довелося починати життя наново в буквальному сенсі. Це виклик. І повне перезавантаження. Вони знають, як це — не залежати і все спочатку. Не думають, звідки взяти сили та сенси. А просто починають і вибудовують власну реальність цеглинка за цеглинкою. 

«Урядовий кур’єр» аналізує ситуацію із протидією російській пропаганді у прикордонних регіонах України і стан вітчизняного інформаційного забезпечення. Сьогодні публікації з Чернігівщини та Одещини. 

Так було здавна: гуцули перед виходом з отарами на гірські полонини мусили корчувати на них чагарники і сіянці дерев. Недоглянута полонина була для селянина соромом на всі гори.

Але розпочата на початку 90-х земельна реформа (так, до речі, і не завершена) зламала давній устрій господарювання у гірських районах, створивши безліч проблем, які раніше навіть не можна було уявити. 

Якщо у країні розвивається підприємництво, успішно розвивається й економіка загалом. Малий і середній бізнес — це виробництво вітчизняних товарів і надання послуг, робочі місця. В Україні ж, на жаль, очевидні заходи, які могли б позитивно вплинути на розвиток підприємництва (зменшення податкового тиску, дерегуляція, боротьба з корупцією тощо), гальмують або дуже повільно реалізують.

Наприклад затягування ухвалення нового Податкового кодексу, який потрібен бізнесу як повітря. Але, можливо, не варто чекати, доки у столиці депутати і чиновники міністерств нарешті рушать у потрібному напрямку? Тим більше, децентралізація дозволяє. То як можна підтримати розвиток малого й середнього бізнесу в регіонах і чого чекають підприємці від влади усіх рівнів? 

До провокацій в окупованому Криму російські спецслужби готувалися, либонь, не один день. Завіса таємничості навколо закриття пунктів пропуску, дозоване просочування чуток про якісь напади на військові об’єкти, скупчення техніки — все це мало посіяти в людях зерна непевності по обидва боки лінії розмежування. 

Здавалося б, коли йдеться про взаємовигідне партнерство, дивно доводити ситуацію до перетягування каната. І все-таки щось подібне зараз відбувається на ринку деревини: його лихоманить. «Як сталося, що лісосіка збільшується, частково діє мораторій на експорт, а деревообробники не можуть забезпечити себе навіть у тих обсягах, що були рік чи два тому?» — запитує голова асоціації «Чернігівлісдеревпром» Валерій Лозицький. Це запитання він озвучив на нараді у Чернігівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.