За роки незалежності Україна вже втретє наступає на одні й ті самі граблі: стикається з нестачею гречки на ринку, спекуляціями і різким стрибком цін на неї. Чому? 

Cитуація у державі інколи нагадує добре відому майже кожному українцю, коли пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать. Такі висновки напрошуються при аналізі подій, які згубно впливають на важливі сегменти нашої економіки. У тому числі на долю одного з найбільших у Європі машинобудівного комплексу з випуску устаткування — для нафтової, газової, атомної та хімічної промисловостей — Сумського НВО. 

Їдучи вчора на роботу, почула по радіо інформацію про те, що ціна на бензин А-98 перевищила позначку 29 гривень за літр, — мережа АЗС WOG пропонує його по 29,49. Але 98-й, як мовиться, погоди не робить — найпопулярніші серед водіїв марки А-95 і А-92. Вони трохи дешевші: А-92 пропонують від 17,85 (АЗС «Укр-петроль») до 23 гривень без копійки (такий хитрий маркетинговий хід, малюючи на табло 22,99, застосовують мережі WOG, OKKO, Shell і SOCAR). Середня ціна на бензин цієї марки становить 20 гривень 42 копійки. Цінова вилка на бензин марки «А-95» має такий вигляд: найдешевше продає його той самий «Укр-петроль», по 18,35 за літр, а мережі з найвищою вартістю — по 24 гривні без копійки. Відповідно середня ціна — 21 гривня 17 копійок. Марка «А-95+» трохи дорожча: від 18,70 гривні за літр до 26 гривень без копійки. Середня ціна, за даними порталу «Все АЗС», становить 22 гривні 35 копійок. Графік, який відображає поведінку цін на дизельне пальне (його можна побачити на сайті Консалтингової групи «А-95»), теж свідчить про його подорожчання.  

Більш ніж упевнена, що влада і представники професійної спільноти, які нарешті дійшли згоди щодо механізмів протидії ввезенню до нас з РФ книжок антиукраїнського змісту і написали відповідний законопроект, збираючись розповісти про це журналістам, не прив’язувались до якоїсь дати. Так, очевидно, розпорядилося Провидіння, що сталося це напередодні горезвісної для українців дати. Нагадаю: 30 травня 1876 року царат підписав Емський указ. Хто підзабув, про що в ньому йдеться, докладно може прочитати в матеріалі мого колеги у суботньому номері газети. А я лише хочу навести одну цитату з нього. 

Учора, коли писала цей матеріал, знала напевне: сьогодні обов’язково буду серед тих своїх колег по редакції, які вже кілька років поспіль у цей день приходили у вишиванках. Чому цього зі мною не сталося раніше? Можна послатися на забудькуватість: клопоти завжди переважають, а свято, яке створив сам народ, не має перед собою інформаційної кампанії-нагадування. Та радше є інше пояснення: вишиванка — не просто одяг, тож зроблена чужими, хай і вправними руками, мала стати моєю, прижитися в оселі.

Недарма українці так довго трималися за традиційне вбрання, підсвідомо розуміючи, що воно теж тримає їх у житті, береже від знищення чи остаточної асиміляції, як того прагнули сусіди з усіх боків. Воно завжди було оберегом нації, таким є і буде. Зважте: найбільшого розквіту свято набуло саме останніми роками, коли нам дуже важко. І як розквітає країна в цей травневий день!  

Наприкінці квітня 2016 року Єврокомісія анонсувала широкий план дій для захисту внутрішнього ринку ЄС від імпортного металопрокату. Після ухвалення певних законодавчих ініціатив для імпорту сталі до країн ЄС потрібна буде спеціальна ліцензія. Які ще заходи спрямують на захист європейських металургів, Єврокомісія не повідомляє, але вказує на те, що ліцензування імпорту — не єдиний інструмент впливу. А чорна металургія у ЄС забезпечує 328 тисяч робочих місць і формує приблизно 1,3% ВВП Євросоюзу. 

Четвертого квітня цього року набув чинності закон, згідно з яким повноваження у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб делегуються органам місцевого самоврядування: виконавчому органу сільської, селищної або міської ради, сільському голові.

Також у березні цього року уряд затвердив нові правила реєстрації місця проживання громадян України. Ухвалення цих двох документів спричинило чимало галасу в суспільстві й породило багато міфів. «Урядовий кур’єр» поспілкувався з юристами і з’ясував, що зміниться для звичайних українців після набуття чинності цими змінами. 

Чернігівщина як лісовий край багата на паливні ресурси, що буквально лежать під ногами. Це відходи деревообробної галузі та рештки після догляду за лісом. Ще кілька років тому на вирубках галузки та інші залишки заготівлі деревини просто спалювали, обігріваючи таким чином атмосферу. Нині ж таке марнотратство недоцільне, адже в області є приклади, коли відходи дають прибутки — і лісівникам, і власникам котлів, що працюють на твердому паливі. Тож впровадження нових енергоощадних технологій та модернізація застарілого обладнання паливно-енергетичного комплексу в області на часі, адже дає змогу заощаджувати газ, який нині став недешевим задоволенням.  

Наші знання про Другу світову війну — здебільшого міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів. У цьому впевнені 15 українських істориків, які з ініціативи Українського інституту національної пам’яті здійснили просвітницький проект «Війна і міф: невідома Друга світова». Вони, спираючись на тривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів, спростували 50 міфологізованих сюжетів, які стосуються бойових дій на території України, українців на фронтах Другої світової, українського визвольного руху, втрат України у Другій світовій, життя під нацистською окупацією та багато іншого. Напрацьовану інформацію подано на спеціальному сайті й у науково-популярній книжці «Війна та міф. Невідома Друга світова».

«Урядовий кур’єр» сьогодні розповідає лише про кілька міфів історії Другої світової. Зізнаємося, деякі факти нас вразили і позбавили певних ілюзій. І таке прозрівання нашому суспільству вкрай необхідне у нинішніх умовах протистояння з нащадками і послідовниками СРСР.

Під час Другої світової війни в селі Половинкине Старобільського району базувався 5-й Гвардійський льотний полк. Його пізніше прославив у відомій кінострічці режисер Леонід Биков і назвав «Співочою ескадрильєю». Тож не дивно, що сьогодні у трьохсотрічному місті діє «Старобільський бабський батальйон». Його візитівка — домашня випічка. Пиріжками й млинцями, тортиками й пасочками, що виготовлені умілими місцевими патріотками, ласують бійці майже на всій лінії розмежування. Ось і на ці свята десятки кілограмів домашніх смаколиків доставлено на передову.