Неподалік залізничного вокзалу в Слов’янську еменесники встановили величезний намет «Пункт обігріву для тимчасово переселених осіб». «Мабуть, невдовзі нас усіх добряче нагріють, — саркастично бурчить співрозмовникові один із перехожих. — Он, кажуть, наш Карачун (гора у Слов’янську. — Авт.), де стоять війська, знову заговорив у бік фронту. Чекай тепер обстрілу у відповідь». 

Так він прокоментував журналістам у Києві затримання в анексованому Криму одного з лідерів кримськотатарського національного руху Ахтема Чийгоза.

Нині на півострові проживає близько 300 тисяч татар. Це нащадки тих, кого депортували за сталінських часів. Те саме намагається робити путінська влада. Способи для того, щоб змусити людей виїхати з рідної землі, не менш цинічні. 

Днями активісти громадського руху «Відсіч» прийшли до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з ватою в руках і гаслами «З екранів лізе вата», щоб висловити своє обурення  бездіяльністю цього органу. Згідно з дослідженням, яке вони провели, кілька провідних каналів демонструють до 70% продукції країни-агресора. 

Нещодавно до «УК» звернулась читачка, яка проживає на непідконтрольній українській владі території Луганщини. Вона розповіла: до них завітали нібито представники місцевого облгазу і сказали, що відтепер за послуги їхньої компанії потрібно розраховуватись з ними на місці. А їм дадуть квитанцію, яка підтверджує оплату. Щоправда, у жінки виникло запитання: а чи дійсні ці квитанції і чи дійде ця оплата за призначенням, а не «загубиться» десь по дорозі чи, що ще гірше, — піде до кишень сепаратистів? 

Ситуація у Маріуполі нагадує відкритий урок із патріотичного виховання і водночас географії. Адже різноманітні вантажі, яких дуже потребують потерпілі жителі, надходять майже з усіх областей України. Як повідомили «УК» у Донецькій облдержадміністрації, за сприяння керівників ОДА інших регіонів тонни скла, бітуму, шиферу, руберойду, соснового бруса, поліетиленової плівки та інших будівельних матеріалів вже привезли маріупольцям із Харкова, Одеси, Львова, Миколаєва, Києва, Житомира, Кіровограда. 

Здавалося б, кому-кому, а нашим захисникам держава в особі влади всіх рівнів зобов'язана організувати режим максимального сприяння. Скрізь і в усьому – від умов служби, лікування і реабілітації до оплати їхньої героїчної праці. Але, як свідчать нещодавні події, з останнім якраз не все гаразд. Оскільки військове відомство в особі командирів вищої ланки, намагається змусити солдатів на передовій... поміняти банки, в яких вони обслуговуються, на інші фінустанови. А точніше, перейти з комерційних банків у державні.

«Урядовий кур’єр» розпочинає  цикл публікацій про життя мешканців прифронтових областей. Як почуваються харків’яни і сумчани, дніпропетровці  й запоріжці? Що змінилось у настроях людей?  Як вони поєднують допомогу численним пораненим і переселенцям із буденними турботами про власні родини та роботою? Перша публікація — з Харкова. 

На території Донеччини й Луганщини відповідно до рішень уряду запроваджено режим надзвичайної ситуації. У ДСНС просять не плутати його з режимом надзвичайного стану. Пояснюють, що між ними є кілька відмінностей. Одна з них — механізм встановлення: режим надзвичайного стану запроваджують після відповідного засідання РНБО та указу Президента, затвердженого Верховною Радою, а режим надзвичайної ситуації — рішенням Кабміну. 

Проведенням позачергового засідання Верховна Рада відгукнулася на прохання Президента Петра Порошенка. Напередодні він провів зустріч із представниками фракцій коаліції та озвучив результати засідання РНБО від 25 січня. 

Тут, по сусідству з Університетом внутрішніх справ, житимуть майже 400 сімей, які покинули рідні домівки через війну. Здебільшого це багатодітні родини, які знайшли прихисток у Харкові. Одна з таких зайняла аж три модулі, у кожному з яких є невеликі  спальня, їдальня та санвузол.