АПК

Держава змінює правила гри на аграрному ринку, проте якими вони будуть, сільгоспвиробники ще й досі остаточно не знають.  

Коли ми кажемо: Україна — велика аграрна держава, то розуміємо, що індустріальною її навіть авансом не назвеш. Рекордні й дедалі більші врожаї чомусь ніяк не призводять до карколомних зрушень ані у переробній промисловості, ані у виробництві сільгосптехніки та сільгоспхімії. Втім, є одна задіяна під наше зерно галузь, де вже кілька років поспіль спостерігається справжнісінький бум. Це будівництво портових зернотерміналів та інших потужностей для відвантаження вітчизняних врожаїв за кордон. 

Ті, хто знає або щось чув про селище Миколаївка (донедавна Жовтневе), неодмінно згадують місцеву агрофірму «Вікторія». Адже вони, вважай, невіддільні одне від одного: впродовж останніх років і господарство, і населений пункт асоціюються насамперед з міцним аграрним господарюванням, чистотою й охайністю на території й виробництві, високим рівнем добробуту місцевої громади. Власкорові «Урядового кур’єра» у Сумській області це вдвічі приємніше, бо Миколаївка — його мала батьківщина. Тож щоразу, навідуючись до рідних місць, неодмінно цікавлюся змінами і новинами, які, на щастя, здебільшого світлі, добрі та оптимістичні. 

Не стверджуватимемо, що для державної підтримки вітчизняного виноробства взагалі нічого не робиться. 7 жовтня Президент України Петро Порошенко підписав закон, який скасував ліцензію на оптовий продаж алкоголю для невеликих виробників місцевих плодово-ягідних вин із власної сировини, вартість якої досі становила 500 тисяч гривень на рік. Отже, створення невеликих вітчизняних підприємств, які б виготовляли ексклюзивні місцеві сорти вина у невеликих кількостях на кшталт французьких шато, стало реальністю.  

Якось вразила картинка, котра зненацька потрапила на очі: щасливі споживачі дякують Всевишньому за хліб, а стомлений комбайнер відповідає: «Будь ласка!» Чернігівські аграрії, знаючи, що зерновими приростає добробут краю, працюють на урожай фактично цілорічно. Нинішній збиральний сезон ще триває, та попередні результати свідчать, що жителі області будуть із хлібом, оскільки середня урожайність зернових краща, ніж торік, і становить 50 центнерів з гектара. На 4 тисячі тонн більше торішнього зібрано гречки, непоганий урожай проса. Порадували також обсяги зібраного зерна соняшнику та сої. Наступний етап — якнайкраще розпорядитися вирощеним, у тому числі зберегти зерно в належних умовах. Про це наша розмова з виконуючим обов’язки директора департаменту агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації Олегом КРАПИВНИМ. 

Фермерському господарству «Таврія-Скіф», що в Запорізькій області, щойно виповнився 21 рік. Сімейний бізнес брати Олег та Сергій Калімани, тесть Сергія Василь Іванович та брат дружини Віталій Юрченки 1995 року починали з площі у 38 гектарів. Спочатку організували фермерські господарства на своїх паях, відтак об’єдналися під єдиним прапором «Таврія-Скіф». Нині господарство обробляє 7 тисяч гектарів землі, працюють 200 постійних трудівників і майже 400 сезонних. 500 гектарів землі засаджують овочами, 156 гектарів — сади, під теплицями закритого ∂рунту — 2 гектари, є власний олійний цех, пекарня, млин, навіть будівельна бригада. «Таврія-Скіф» — бюджетоутворююче підприємство Михайлівського району, останні 15 років отримує стабільно високі врожаї, є лідером за врожайністю не лише в районі, а й у всій Запорізькій області.

У межах виставки «Інтер Агро-2016», що пройшла недавно в Києві, відбулося багато цікавих заходів. Зокрема увагу багатьох привернув круглий стіл «Нові експортні можливості АПК: відкриття ринків азійського континенту». Заступник міністра аграрної політики та продовольства Ольга Трофімцева цю посаду обіймає недавно, проте є знаним фахівцем у галузі міжнародної торгівлі. Вона наголосила на важливості диверсифікації українського продовольчого експорту за товарними групами та географічними ринками. По-простому кажучи, не класти всі яйця в один кошик. Наскільки це важливо, можемо оцінити на прикладі тих українських компаній-експортерів, які всі надії покладали на партнерів з Росії, а тепер кусають собі лікті, бо нікого винити, крім власної необачності. 

Вони приїхали на корпункт «УК» утрьох: голови фермерських господарств «Маленький оазис» Олег Поліщук з Гощанського, «Ако» Сергій Сорока з Млинівського, імені Шевченка Віктор Атаманюк зі Здолбунівського районів Рівненщини. Усіх не перший рік знаю особисто, про досвід та проблеми господарювання кожного в різні роки розповідала наша газета. 

Біля офісу товариства у селі Жданівка звернув увагу на гарну Дошку пошани, на якій фото його найкращих працівників із трьох областей. Широка географія певною мірою зумовлена тим, що Хмільницький район Вінницької області межує з населеними пунктами Житомирської і Хмельницької областей. Втім,  для сельчан свій той інвестор, який соціально відповідальний. А ТОВ «Хмільницьке»  рік у рік дбає про свої села: з сільськими радами укладає угоди соціального партнерства та спрямовує на потреби громад у середньому по 200 гривень за кожний орендований ним гектар землі на рік. Ця відповідальність за долю українського села однаково важлива для жителів трьох областей, де його виробничі підрозділи працюють на території 25 сільських рад. 

За часів колишнього СРСР Кам’янсько-Дніпровський район і одне з його центральних сіл Благовіщенка славилися ранніми овочами. Цей район називали тоді «тепличною країною», і жили тут на той час досить заможні люди, які розвозили оптом овочі по всьому Радянському Союзу. Навіть у столичних магазинах та ринках красувалася його продукція. Нині ж місцеве сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Благовіщенка» (колишній КСП ім. Леніна), що працює на теренах Запорізької області, не вирощує овочів. Як таке могло статися? Про це «УК» розпитав у директора СТОВ «Благовіщенка» Віталія Хабла. 

Чи не знайома картина для національних аграріїв: на часі весняно-польові роботи, а коштів обмаль.  Що робити? Звісно, брати кредит. Але в кого? Банки гнуть такі відсотки, що впору і без штанів залишитися. Просити під чесне слово — наївні давно перевелися. Ось і доводиться селянам викручуватися, хто як може. Але за великим рахунком, усі позичальники йдуть-таки до банкірів, а вже потім тяжко зітхають. Працювали-працювали, а коли підрахували, то… А чи не можна обійтися без кабальної й доволі морочливої процедури оформлення банківських кредитів? З’ясовується, можна. Хай і не повністю, однак бодай певна частина аграріїв відтепер має такий потрібний для них рятівний кредитний круг. 

Почнемо з того, що гілки влади ніяк не визначаться, скільки ж коштів спрямувати на розвиток галузі. Якщо спочатку в проекті бюджету планували трохи більш як чотири мільярди гривень, то тепер пропонують значно більше — понад 8,2 мільярда гривень: за загальним фондом — понад 5,3 мільярда, за спеціальним фондом — майже 2,9. З них приблизно половина — понад 4,8 мільярда(?) — призначена на фінансування апарату Міністерства аграрної політики.