Історія

На цих дев’яти гектарах уздовж лиману пам’ятка стоїть на пам’ятці. Причому у буквальному сенсі слова. «Сьогодні вже чітко визначено, — каже начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Наталя Штербуль, — фортеця — це пам’ятка архітектури національного значення, що стоїть на пам’ятці археології національного значення». Йдеться про Білгород-Дністровську, або ж Аккерманську, фортецю, розташовану на півдні Одещини, біля Дністровського лиману.  Найбільша за розмірами фортифікація нашої країни національного статусу набула ще 1963 року. 

До Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана зійшлися всі, хто полюбляє читати символіку творів класика українського декоративного мистецтва. Особливо зрадів Сергій Григорович присутності в музеї школяриків.    Він став художником-технологом декоративних тканин. Ця справа вабила його багатими перспективами роботи з традиційними народними орнаментами, які так вигадливо повторюються на рушниках, писанках, килимах. З під молодих пальців починали виходити перші виткані власноруч візерунки. Та настала війна, і юнак набачився кривавої калини на сніжному покриві.

Підготовку до призначеного майя на 21 грудня цього року «кінця світу» місто, яке частіше називають «східною брамою України», почало із символічного дня. 24 квітня, як кажуть знавці, на свято Радониці, оголилася частина підземних будов у найстарішому районі обласного центру — Кам’яному Броді. На глибину до десяти метрів провалилися дві могили на старому цвинтарі — вони розміщувалися над однією зі старовинних гірських виробок. «Виявилося, що це був підземний рукотворний зал. Коли та як він з’явився, ніхто серйозно не досліджував, місце огородили, провал засипали», — розповідає краєзнавець Валерій Снєгірьов.

Стикаючись із жахливими свідченнями страхітливого винищення українських селян голодом, мимоволі замислюєшся: чому народ, який у роки громадянської війни відчайдушно протистояв численним окупантам, фактично без спротиву вимирав в оточених військами селах? Не менш болюче запитання: чому червоноармійці не відмовлялися виконувати злочинні накази, а розстрілювали доведених голодом до божевілля людей із кулеметів? Тим більше, що СРСР тоді ще не пережив переломного для свідомості громадян сталінської імперії великого терору, до 75-річчя якого нині виходять численні історичні дослідження.

В історії світової науки та медицини яскравою зорею сяє ім’я видатного вченого і лікаря Данила Заболотного. Відоме також ім’я його молодшого брата Івана — члена 1-ї  Державної Думи Росії й самовідданого захисника у ній інтересів селянства. До цієї родини також належить син їхнього двоюрідного брата Семен Заболотний: отаман Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, командир полку чорних гайдамаків, керівник 5-го району Південної повстанської групи, полковник Армії УНР. Свого часу його добре знали в Одеській і Подільській губерніях. Про отамана Семена Заболотного розмовляємо з кандидатом історичних наук Костянтином Завальнюком. 

Наприкінці XIX сторіччя південь Російської імперії отримав фантастичний розвиток. Уявіть, тільки з 1884 до кінця 1890 року на Катеринославщині (у цю губернію входили території сучасних Дніпропетровської та Запорізької областей і частково Кіровоградської, Херсонської і Донецької) побудували 17 потужних заводів, які існують і досі. Щороку в краї будували по 2-3 нових заводи! І це завдяки Олександру Полю, який не тільки відкрив поклади залізної руди в Кривому Розі, а й домігся відкриття залізниці і спорудження залізничного мосту через Дніпро у Катеринославі. Але спочатку Олександр Поль, якого потім називали степовим і новоросійським Колумбом, не знайшов розуміння на батьківщині, тож для розробки відкритих ним покладів залізної руди  шукали інвестицій за кордоном. Так створилося французьке Товариство криворізьких залізних руд, акції якого розійшлися буквально за добу! Одну з них подарував Дніпропетровському історичному музею меценат Дмитро Піркл, і вона стала окрасою виставки, присвяченої Олександру Полю. 

Це була перша перемога російських військ у щойно розпочатій російсько-турецькій війні 1787—1791 років. Її значення надзвичайно велике для подальшої історії розвитку всього Північного Причорномор’я. Після неї було взято штурмом форпост Османської імперії в Північному Причорномор’ї — фортецю Очаків. Ще пізніше — Ізмаїл. На карті з’явилися нові міста: Миколаїв та Одеса. А результатом усіх цих перемог стало повне звільнення від турецького панування Північного Причорномор’я, вихід Російської імперії до південних морів.  

Державне підприємство «Волинські старожитності», дослідження якого уже десятки разів опинялися у фокусі уваги ЗМІ, представляє в поліському регіоні на території Волинської і Рівненської областей Інститут археології Національної академії наук. На нього покладено вивчення, дослідження і популяризацію пам’яток археології. Тих, які дають наукове підгрунтя для написання правдивої історії, що без неї, як відомо, ані державу не збудуєш, ані людину патріотом не виховаєш. 

Цього року, аби взяти участь у фестивалі, до меморіалу «Поле Альмінської битви» з’їхалося 150 учасників реконструкції з 10 військово-історичних клубів України, Білорусі, Росії, Франції та Великобританії. Перед початком демонстрації бою гості заходу, блукаючи між солдатськими наметами, спостерігали за зосередженою підготовкою вояків. Артилеристи приводили гармати у бойовий стан, піхота набивала патрони порохом, кухар розпалював вогнище, аби приготувати польову кашу. Між наметами походжали пані у шатах кінця XIX сторіччя, на імпровізованих подвір’ях господарювали селянки у вишиваних сорочках та сарафанах. 

Є в селі Чорбівка Кобеляцького району на Полтавщині дерев’яна церква, побудована приблизно в 1800 році. Вона височіє на колишньому панському дворищі, про яке нагадують старезні липи, акації та сосни, а також клуні й цвинтар, де, кажуть, поховані пани. У Полтавській православній єпархії чомусь вважали, що цього Свято-Духівського храму немає, що він згорів ще на початку Великої Вітчизняної війни. Мабуть, через це храм стояв пусткою до початку 2000-х років.  

Дізнатися, що таке фільдеперсові (а є ще й фільдекосові) панчохи, звідки походить слово «чепець», а також подивитися на… чоловічий сарафан можна  на виставці «Мода крізь століття», яка днями відкрилася в історичному музеї Дніпропетровська. Також тут можна помилуватися старовинним вбранням та аксесуарами до нього, порівнявши їх із сучасними дизайнерськими моделями, представленими на виставці. В експозиції близько ста предметів із тканинного фонду ДНІМ від козацької доби до 1980-х років: козацькі кунтуші ХVІІІ століття, зразки народного вбрання ХІХ-го, сукні та костюми, спідній одяг кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя, капелюшки, одяг 1950—1980-х років.   

Кругла дата — 80 років з дня утворення Донецької області є нагодою озирнутися назад і згадати багатющу історію нашого краю. А допоміг це зробити заслужений працівник культури України, нині провідний науковий співробітник, а свого часу — директор Святогірського державного історико-архітектурного заповідника Володимир Дєдов.