Коли промовляємо слово "Париж", у багатьох із нас завмирає серце. Адже це місто веселощів, краси й вічного кохання. Принаймні, така в нього репутація... Однак щоб усе це відчути, не обов'язково їхати за тридев'ять земель у столицю Франції. Якщо ввімкнути хоча б трішечки фантазії, чимало цікавого можна побачити й у селі Паризькому, що в Первомайському районі на Харківщині.

Якщо їхати трасою, що з'єднує українську Охтирку з російським обласним центром Бєлгородом, обіч, неподалік Великої Писарівки (прикордонне селище на Сумщині), неначе гніздо ластівки під стріхою, "прилаштувався" малесенький хутірець з такою несподівано-грошовою назвою.

Щиро кажучи, заголовок до цього матеріалу позичив в Інтернеті, де є кілька статей про надзвичайно цікаве своєю історією село Глодоси, що на Кіровоградщині. Воно відоме багатьом краєзнавцям, однак глибоких досліджень там не знайти.

Зміст слова "вертеп" вкладається в коротке пояснення: різдвяна вистава. У часи свого виникнення - близько тисячі років тому - вертепи мали форму лялькового театру, однак за останні кілька століть, зокрема на західних землях нашої країни, вони перетворилися в театр із живими акторами.

Якби не церква і клуб, збудовані силами та коштами громади, то на другорядній дорозі з Калуша до Галича 144 непоказні різдвянські садиби ні на кого не справили б враження. Навіть затяті рибалки знають здебільшого Старий Мартинів -центральне село з сільрадою, а не Різдвяни, які теж примостилися в рибних місцях на березі Дністра.

Ще з досвітку трусить дощем і тягне туманом. День був би зовсім нікудишнім, коли б не сосни за вікном автобуса - такі яскраво-зелені, аж очі вбирають. У мене квиток до Грабова, де маю зустрітися із сільським головою Олександром Свистуном, аби разом їхати в Чудівку...