Усі звикли, що інтернатура — невід’ємна складова кар’єри медичних працівників. Проте підвищені вимоги до практичної підготовки існують і в інших галузях господарської діяльності, зокрема аграрній. Щоб заповнити цю прогалину, вітчизняна наука неухильно наближається до запровадження нової форми післядипломної підготовки фахівців. Піонером у цій справі став Сумський національний аграрний університет, де вперше в Україні почала діяти агроінтернатура.

На запитання «УК» відповідає куратор цього напряму наукової діяльності директор Інституту підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення керівних працівників і спеціалістів Сумського аграрного університету Ірина ТОДЕРЮК. 

Слухаю, як захоплено розповідають студенти Рівненського державного гуманітарного університету про свій візит до університету міста Перпіньян, що на півдні Франції, поблизу кордону з Іспанією. Відвідували заняття, спілкувалися з однолітками з різних країн світу, врешті-решт, ще й пів-Європи побачили. 

«Ані звуку!» — грізно процідила крізь зуби вчителька географії й міцно стиснула дерев’яну указку-меч. Школярі, немов миші, перелякано принишкли над підручниками. «Читаємо мовчки!» — прогриміла педагог зі стажем. Про те, як викладають в одній зі шкіл, розповіла мама восьми?класника. Така узурпаторська педагогіка в наших навчальних закладах не дивовижа. Та учні навіть звикли до такого ставлення вчителя. Як змінити ситуацію на краще, дізнавався «УК». 

Щоранку, незважаючи на зимову хурделицю, 12-річна Діана Микитченко долає три кілометри до знань. Утім, семикласниця багато часу не витрачає — шкільним автобусом усього за 10 хвилин дістається на уроки із села Романків до сусіднього Воронькова, що в Бориспільському районі на Київщині. 

Свій позитивний імідж в умовах неймовірної конкуренції університет завойовує, як стверджують фахівці, завдяки натхненній та злагодженій, наполегливій та цілеспрямованій науковій роботі зі студентами професійно-викладацького складу, всього колективу. Піднесенню рідної альма-матер до рівня закладу європейського рівня сприяє славна когорта науковців. Плідно працюють зокрема наукові школи, очолювані відомими вченими — академіками Володимиром Кузем, Михайлом Мартинюком, професорами Талятом Азізовим, Леонідом Кіпнісом, Олександром Коберником, Тетяною Кузнець, Наталією Сивачук, Тетяною Кочубей. Освітній процес в університеті забезпечують 40 кафедр, у складі яких працюють понад 560 науково-педагогічних працівників (43 доктори наук, 44 професори та 279 кандидатів наук, 194 доценти). 

«Мамо, на день народження я хочу 3D-принтер. Надрукую безпілотник для армії. Ну і сукню тобі теж зможу!» — каже мені восьмирічний син, доки ми розв’язуємо задачу про залишки рулонів тканин, що лежать на складі. Від зустрічі цих двох, здається, непоєднуваних паралельних всесвітів голова йде обертом. Чого ми хочемо від освіти в час, коли деталі для авто друкуються на 3D-принтері? Куди ми йдемо й де хочемо опинитися? 

Один плюс два — каштанами на асфальті викладає приклад першокласниця Марійка Бондаренко. Для дівчинки, яка навчається в одній із приватних шкіл столиці, така осіння математика тільки на радість. Розв’язувати задачі не за партою, а на свіжому повітрі, записуючи дію тим, що потрапить під руку, до вподоби всім її однокласникам. 

У неї навіть не було випускного. Та вона не жалкує. «Головне, що я в Україні!» — каже цьогорічна випускниця Дар’я Алексєєва з обстрілюваного Зайцевого, що на Донеччині. Торік 17-річна дівчина-сирота (батьків втратила раніше) сам на сам стикнулася з війною: у юному віці свідомо обрала майбуття в Україні, через що решта рідних відмовилася від неї.

Залишившись сама-самісінька, Даша вперто щоразу з ризиком для життя долала лінію розмежування — приїжджала на підконтрольну Україні територію, щоб здобути український атестат і скласти ЗНО. Разом із подругою Анею винаймала квартиру в Опитному, де дистанційно закінчувала школу. Саме тоді, у травні, «УК» писав, як випускниці добиралися на ЗНО через блокпости. «Дуже хочемо вступити до українського вишу», — хвилювалися навесні дівчата, складаючи тест за тестом. 

Проблема пошуку майбутнього фаху, який буде не тільки до душі, а й приноситиме фінансові дивіденди, нині дуже актуальна. Старшокласники вже тепер ламають голови над тим, куди піти вчитися. Важливий критерій, який додає у рейтингу привабливості українських вишів вагомий плюс, — це те, як діяльність наших університетів оцінюють за кордоном.

На жаль, у міжнародні рейтинги вони потрапляють нечасто. Один із наших вищих навчальних закладів, що цього року отримав таки міжнародне визнання, — столичний Національний університет технологій і дизайну, який готує не тільки фахівців у галузі індустрії моди, а й фармацевтів, економістів, інженерів. За версією журналу «CEOWORLD Magazine», який є провідним у світі бізнесу і технологій, КНУТД — єдиний ВНЗ не лише з України, а й зі всього пострадянського простору, — потрапив до сотні найкращих дизайнерських вишів світу.

Як університетові з 86-річною історією це вдалося, що робиться для популяризації спеціальностей, з яких він готує фахівців, як наші навчальні програми модернізують, наближаючись не лише за формою, а й за змістом до європейських, — сьогоднішня наша розмова із його ректором Іваном ГРИЩЕНКОМ. 

Чи кожен педагог може захоплення своїм предметом прищепити майже всім учням? Цікаво розказати про вплив провідників і діелектриків на електричне поле, про електромагнітні хвилі або явище інтерференції світла, цитуючи Жадана, Андруховича або віршовані рядки Лукреція. Це новий предмет? Та ні, звичайна фізика! Учні Городенківської гімназії ім. А. Крушельницького, що на Івано-Франківщині, переконують: можуть пригадати майже кожен урок свого вчителя Ігоря Вітюка. Бо він щоднини викладає нелегкий для багатьох школярів предмет нестандартно, подекуди навіть дивно, але завжди цікаво й незабутньо.

Мабуть, через те, що, крім педагогіки, панові Ігорю не дають спокою ще чимало талантів: він пише дивовижні картини, ікони, танцює, співає. А ще знає напам’ять чимало прозових художніх творів сучасних письменників. І загалом вважає, що кожен учитель фізики має бути трішки гуманітарієм. Спілкуючись із педагогом-ентузіастом напередодні професійного свята, збагнула, що Ігор Іванович не просто художник, який викладає фізику, а й філософ.