Прошу слова

Великі спортивні перемоги не даються абияк. Таланти треба спочатку віднайти й виплекати. Без підтримки дитячого спорту не буде спорту високих досягнень, якими залюбки пишаються уряди і держави. Це аксіоми, про які дедалі частіше забувають. 

"Нічого собі бідні українці живуть! Що ти так багато води в бутлях купуєш? Вже борщ можна й на воді з-під крана зварити", - приговорювала моя подруга, яка вперше за десять років приїхала "з-за бугра", з Європи, куди колись відправилася на заробітки, втекла від хронічної бідності життя українського інженера. І тепер, повернувшись і спостерігаючи наші нові звички, коли за вікном починає сигналити машина, що привезла питну воду, і ти поспішаєш з порожніми пляшками, аби заповнити їх "найчистішою, прямо з мінерального джерела" вологою, подруга насміхалася наді мною. 

Останнім часом в телерадіоефірі набула популярності пісня: "Де ти раніше був?" Саме ці слова спливали у пам'яті, коли нещодавно на слуханнях у Верховній Раді, присвячених ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, слово брав народний депутат. Пафосу, добре поставленого голосу, ефектних жестів не бракувало. При цьому складалось враження, що людина вранці відкрила для себе несподівані факти і тепер поспішає поділитись ними з іншими. Депутати хотіли, щоб їх чули. Чому ж п'ять останніх років - до 20-річчя Чорнобильської трагедії було підготовлено національний звіт на цю тему, в якому аналізувалась ситуація і робився висновок, що і з закриттям станції, і з будівництвом укриття, і з захистом населення не все гаразд - змарнували? Причина одна: не виконуються закони. Хто має контролювати процес? Правильно, Верховна Рада. Що зроблено за п'ять останніх років? 

"Я йду з дому і вже не повернуся", - з таким рішенням підлітків часто стикаються в багатьох благополучних родинах. Що коїться з нашими дітьми? Вони мов відірвані від дерева листки - неуважні, дратівливі, думають зовсім не про навчання. А ще агресію вихлюпують на своїх же однокласників, причому фіксують усе це на мобільні телефони. Щоб потім передивитись із насолодою, комусь показати і вкотре посмакувати зйомками знущання над слабшими. Про це поскаржилась своїй знайомій вчителька, а у відповідь почула: "Вдома діти поводяться не краще". 

Добрий десяток років тому німецький журнал "Шпігель" назвав Рівненщину "атом-штатом". І пояснив читачам: це єдина територія в Європі, яка перебуває під постійним "прицілом" двох АЕС - Рівненської та Хмельницької. Відповідно Володимирецький та Острозький райони області майже цілком належать до зон спостереження цих станцій, котрі в 2004 р. "приросли" новими енергоблоками. А наприкінці 2010-го вперше в історії України продовжено термін експлуатації першого енергоблока РАЕС на чверть століття. Жителі зони спостереження Рівненської АЕС не протестували: адже тут, на атомній, працюють їхні діти... 

Хотілося б вірити, що тему щойно обнародуваного опитування - чи почуваємось ми щасливими - соціологам підказала весна. Та з огляду на малоприємні відсотки наявності цього обов'язкового для щоденного уживання "продукту" у наших співвітчизників з'являються підстави для сумнівів.

Ні для кого не буде одкровенням, що сфера сервісу у нашій країні існує лише номінально. Головний і найбільший її недолік - невідповідність цін рівню наданих послуг. І я вже звикла ставитися до цього по-філософськи, проте навіть терпіння філософів має межі.

Як відомо, право на придбання помешкань за програмою "Доступне житло" мають лише ті, хто стоїть на квартирній черзі. Та чи всі "програмні" квартири дістануться саме черговикам? Адже не всі мають гроші на помешкання навіть за пільговою ціною.

Ця історія почалася ще минулої зими... Коли температура впала нижче 0 градусів, у під'їзді будинку, де я мешкаю, стали відбуватися дивні речі. Спочатку перечіплювалася через... гору накиданих біля поштових скриньок використаних одноразових шприців. Дивно, але самих наркоманів я ніколи не зустрічала. Здавалося, хтось навмисно нас у цьому переконує.

Два роки тому довелось мені у своїй журналістській практиці зіткнутися з жахливою темою. В селі помер самотній чоловік і пролежав у своїй хаті майже два місяці, поки пацюки не залишили племінниці, що жила за сто кілометрів, на поховання одні лиш кістки. Село те було із сільрадою, але без голови - священик, війт і дільничний міліціонер доїжджі.  

Днями почула страшну новину: на Кіровоградщині батьки-пияки заморили голодом півторамісячну дівчинку. Цинізм ситуації ще й у тому, що пиячили вони на дитячі гроші. Тобто оформили виплату допомоги при народженні дитини, і відразу, як кажуть, не відходячи від каси, взялися до справи, забуваючи годувати немовля. Позаяк жертва була вже п'ятою дитиною у горе-родині, очевидно, там і раніше не шукали інших джерел прибутку. 

Весна, брак вітамінів, фрукти дорогі, овочі заморські. Рука ніби сама собою тягнеться до печива, цукерки, кекса... Незайве при цьому звернути увагу не лише на яскраву обгортку, всілякі вишеньки-черешеньки, а й те, що хоча й дрібнюсінькими літерами і цифрами, та все-таки написано на коробках та пачках. Маю на увазі склад, або як називають ці дані про вміст продуктів, з яких виготовляються ті чи ті солодощі, - інгредієнти.