Прошу слова

У Росії на фінішну пряму вийшов процес ліквідації «Пермі-36» — єдиного в імперії музейного комплексу, який донедавна розповідав про умови утримування політв’язнів і про те, за що вони боролися. «Усі спроби переговорів з адміністрацією Пермського краю про збереження «Пермі-36» як унікальної історичної пам’ятки виявилися безрезультатними», — повідомили творці музею. І це попри те, що створену у ньому експозицію ще недавно російська влада розглядала як потенційний об’єкт для включення у всесвітній список культурної спадщини ЮНЕСКО. 

Темні хмари, посірілі краєвиди довкола і такий самий похмурий настрій. Навіть миршавий кіт, який перебіг дорогу, і той сірий. Не кажу про сірий вицвілий плащ і очі такого самого кольору моєї співрозмовниці. Самої розмови катма, бо йдучи сірим шляхом вздовж темної стіни лісопосадки, обмінялися всього кількома словами. 

У пісні Володимира Висоцького «Жертва телебачення» є така строфа: Все на дому — самый полный обзор: Отдых в Крыму, ураган и Кобзон, Фильм, часть седьмая — тут можно поесть: Я не видал предыдущие шесть. Написано майже півстоліття тому, а в «глупом ящике для идиота» (так у жартівливій пісні назвали тодішнє телебачення) — майже те саме: Крим (щоправда, анексований), Кобзон (якийсь муміфікований), кіно (здебільшого рашизоване).  

«З  другого по тридцять перше березня 2015 року, — монотонний голос із гучномовця сколихнув чергу парасоль біля квиткової каси, — оголошено місячник з підвищення дохідності від перевезення пасажирів у приміському транспорті. Проводяться рейди з виявлення безквиткових пасажирів. Щоб уникнути непорозумінь, просимо купувати квитки в касах приміського сполучення». 

Минулого тижня я готувала матеріал про резолюцію Європарламенту щодо вбивства Бориса Нємцова. У цьому документі був і заклик євродепутатів до російської влади негайно звільнити Надію Савченко, «яку незаконно викрали на території України і вивезли в Росію». Була і вимога звільнити естонського поліцейського Естона Кохвера, якого шість місяців тому також незаконно викрали російські спецслужби з території Естонії і переправили у РФ. 

Винесене в заголовок слово «бидлянство» походить від поширеного на Волині запозичення з польської мови — «бидло», що означає «худоба». Під визначення «бидлянство» потрапляє те, що нормальна людина, як правило, публічно чи для широкого загалу не робитиме. Бо є збірка законів і моральних норм, свідоме дотримання яких відрізняє людину від худоби. Яка, як відомо, де стоїть — там без зайвих роздумів і справляє свої забаганки та природні потреби. 

Питання захисту прав дітей нині, як ніколи, потребує уваги держави, громадських організацій та інших зацікавлених сторін. Адже, крім очевидних проблем, з якими стикаються діти-переселенці із зони АТО, є багато питань, які ще потрібно вирішити. І вирішувати їх треба системно.   Упевнена, що багато організацій уже працюють над розв’язанням проблем цих дітей, але через брак єдиного інформаційного поля для всіх зацікавлених та відповідальних сторін потреби дітей-переселенців не задовольняють системно.

Недавно одержав запрошення від керівництва Сумського прикордонного загону відвідати концерт Академічного ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України. Такий іменитий колектив уперше за останні 10 років приїжджав до Сум, щоб виступити перед місцевими охоронцями державного кордону, ветеранами, військовими, їхніми рідними, кадетами — одне слово, всіма шанувальниками їхнього яскравого таланту. 

Дві війни переживає Україна: з нападниками та з напасниками. Два фронти перед кожним із нас: «за» і «проти». По який бік ти, мій читачу? Триває війна, яку нам подають із поясненнями, тлумаченнями, уточненнями, коригуванням інформації. Вона приходить до нас із телеекранів, на радіохвилях, через пресу, Інтернет. У ній багато хиб, спотворень, недостовірності. Є інша війна — у спогадах воїнів, які повернулися на ротацію,  в переказах осиротілих родичів, у статтях аналітиків чи політологів. Тут уже пробиваються паростки правди, але вони теж кволі, неповні, суб’єктивні. Триває війна, що слиззю просочується з чужинських розмов, ворожих передач, агресивних виступів. У ній інша енергетика, яку не можу сприйняти ані серцем, ані розумом. 

Під час псевдореферендуму про незалежність «ДНР» і «ЛНР» одурманені сепаратистською пропагандою учасники цього дійства криком кричали, що, мовляв, досить трудягам-донбасівцям годувати вуйків з полонин і селюків з аграрних регіонів України. 

Коли чую від пересічних громадян, що їм і в страшному сні не могла привидітися російська агресія, навіть не сперечаюся. Коли ж про це говорять високоосвічені люди, просто розпач бере. Так і хочеться запитати: а хто більше за Московію впродовж багатьох століть зазіхав на наші землі, топтав українську державність, знищував народ, глумилася над мовою? 

Нікого не треба переконувати в тому, що нинішня війна на сході є, зокрема, й наслідком безпечного українського романтизму. Він, на жаль, панував у нас усі роки нашої державної незалежності. І грунтувався на принципі «ми ні до кого претензій не маємо, то чому хтось повинен мати якісь претензії до нас».