У період національно-визвольної боротьби початку ХХ століття на Вінниччині діяло понад три десятки повстанських отаманів, кожен з яких вів за собою більш як сотню бійців. Про одного з них Симон Петлюра сказав: «Якби в мене було чотири таких отамани, як Шепель, то я б давно був у Києві».  

Сімнадцятирічний школяр із Краснограда власноруч повісився на рукоході шкільного спортивного майданчика, двадцятип’ятирічний мешканець селища Солоницівка Дергачівського району скоїв те ж саме на кухні у власній квартирі, а тридцятидев’ятирічна харків’янка вийшла на балкон дев’ятого поверху й стрибнула вниз. У цей же день, 1 листопада 2011 року, пішли з життя без сторонньої допомоги ще четверо жителів Харківської області.

Вранці у вівторок голодування продовжували 47 осіб. До двох десятків збільшилася кількість наметів, біля яких постійно чергують правоохоронці та медики «Швидкої допомоги». В останні дні склад учасників голодування поступово змінивcя, адже, за словами одного з координаторів акції Олександра Пучкова, двадцять учасників голодної акції протесту госпіталізували через різке погіршення самопочуття.

У 19-річної педагога з фізичного виховання в дитячому садку «Чайка» виявили туберкульоз у відкритій формі. Тепер дітей, які контактували з хворою вихователькою, а це майже весь дитсадок, чекає обстеження в тубдиспансері. Завідувачка дитсадка  Наталя Богданова передусім  провела батьківські збори, на яких повідомила, що тепер діти перебувають у групі ризику. На збори запросили представників відділу освіти, санстанції, головного лікаря тубдиспансеру.  

Восени, коли природа «золотить» дорогу селянину, на весіллях батьки дарують молодим державні акти на землю, щоб вони були господарями, як діди-прадіди. У цей же період ешелони «пайового» зерна люди розбирають мішками у свої двори. В області — півмільйона землевласників.  

Попри вихідний, на корпункті «УК» в Рівному лунала настирлива міжміська. У трубці — приглушений і спантеличений голос рівнянина Сергія Кобилінського, якого знаю вже не перший рік:  

— Телефоную з київської лікарні «швидкої допомоги». Потрапив сюди, як кажуть, не з власної волі. Просто не розрахував свого життєвого ресурсу: в Інституті Амосова моя черга на чергову, вже четверту, операцію — 25 січня наступного року.

«Ббігають щурі, водопровідні труби геть заржавіли і течуть. Треба ремонтувати, а нам кажуть, що треба чекати. Скільки можна? Не хочемо чекати! За тридцять років так нічого й не дочекалися, куди йдуть наші гроші!?».   

Правоохоронці таки одягнули наручники на Доктора Пі, чиїми «феноменальними» здібностями та «лікарським талантом» упродовж двадцяти років захоплювалася вся Україна. Розвіяти міф про його унікальний талант вдалося журналістам з львівської газети «Експрес». Утім, саме з легкої руки працівників ЗМІ свого часу цей спритник і  розпочав сходження на Олімп.  

Навчання в Києві студента, якому судилося стати корифеєм не лише російської науки, донині трактується біографами видатного мислителя як малозначущий факт. Мовляв, жадібний до знань юнак «у Києво-Могилянському колегіумі знайшов лише порожні словопріння», через що невдовзі вимушений був повернутися до Московської слов’яно-греко-латинської академії.  

Я —  багатодітна мати, виховую восьмеро дітей. Від першого чоловіка в мене троє дітей. Розписані ми не були, тож в органах соцзахисту щодо цих дітей я вважаюся матір’ю-одиначкою. Нині живу з другим чоловіком. Від нього маю п’ятеро дітей. Але ми також офіційно шлюбу не брали. Проте визнати мене матір’ю-одиначкою щодо цих п’яти дітей органи соцзахисту відмовилися. Чи мають вони на це законне право, адже всі діти записані на моє прізвище?

Наталя ДЗЮБЕНКО,
м. Київ