Суспільство

— Молодчина! Ось і вимовив те складне «ер», — наче за власну дитину радіє за малого пацієнта Андрійка логопед Марина Решетняк. Симпатична, врівноважена, а глибокі озерця її очей, здається, ось-ось розхлюпають добро… Здається, вона вже цілком упоралася з тим стресом, який їй довелося пережити. Марина народилася й виросла в поліському містечку Березне на Рівненщині. Свого часу сюди, в Надслучанську Швейцарію, доля закинула її тата, лікаря-педіатра Андрія Губка, уродженця Слов’янська.  

Мій дядько по маминій лінії Федір Мироненко загинув під Кенігсбергом на початку травня 1945-го. Незадовго до цього писав додому, що війна завершується, і він ось-ось приїде у своє рідне село на Слобожанщині. Згодом, коли прозвучали переможні травневі залпи і всі чекали родичів-визволителів додому, на адресу його батьків, а моїх дідуся і бабусі, надійшла похоронка. У ній повідомляли, що син пропав безвісти, а де саме — не відомо. Але пошуки тривають, щоправда, наскільки результативними вони будуть, у похоронці не повідомляли.  

Спільний проект ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» продовжує згуртовувати громади, вчити їх працювати на перспективу. За роки співпраці в межах цього проекту вдалося досягти хороших результатів. 

Зранку в Дніпропетровську після тривалих сонячних днів пішов дощ. Проте це не завадило городянам прийти на центральну площу міста з квітами, щоби провести в останню путь бійців, які віддали життя, захищаючи Україну. Представники всіх релігійних конфесій, що діють у Дніпропетровську, відслужили панахиду за загиблими. З усіма військовими почестями 21 невідомого солдата поховали на Краснопільському кладовищі — поряд з 11 їхніми побратимами, які загинули в боях у Старобешевому та Іловайську і знайшли тут останній притулок кілька днів тому. З часом, можливо, на цьому цвинтарі з’явиться алея героїв — захисників нашої Вітчизни. Але ще треба встановити їхні імена…  

Яким зазвичай уявляємо будівельника? Це чоловік у спецодязі й грубому взутті із заклопотаним обличчям і мозолястими руками. Такий ночами після роботи книжок не читає, опір матеріалів не вивчає і Григорія Сковороду напам’ять не цитує. Так я думав, поки не познайомився з муляром Олексієм Пацулою. 

У народі вже охрестили практику вкидання депутатів у сміттєві баки «сміттєвою демократією». Розпочавшись у столиці, такі спроби «люстрації» блискавично, немов вірус Ебола, ширяться в регіонах. І ось уже в Кіровограді активісти кинули у сміттєвий бак одного з депутатів обласної ради, бо «він не голосував за висловлення недовіри до новопризначеного голови облдержадміністрації». Під крики «Ганьба!» активісти так само «люстрували» заступника голови Рівненської облради Олександра Данильчука. Далеко неоднозначна реакція в суспільстві на побиття в Одесі народного депутата Нестора Шуфрича. 

Сумніваюся, що серед дорослого населення ще залишилися такі, хто не знає прозаїчного, проте влучного виразу «Сильна армія — забезпечена армія». Це ж як «Отче наш». Під час зустрічі з представниками волонтерських організацій і журналістами міністр оборони Валерій Гелетей запевнив, що солдати в осінньо-зимовий період не мерзнутимуть. Тим паче, повідомив він, що берці останньої моделі утеплені цигейкою. За словами очільника відомства, нині ведеться робота над розробкою двох комплектів форменого одягу — звичайного і вогнетривкого. Також він запевнив, що і ноги солдатів будуть у теплі. Військових, зокрема задіяних у зоні проведення Антитерористичної операції, до настання холодів таки взують. Слова було підкріплено демонстрацією зразків форми одягу та зимових берців.  

Коли навесні цього року з Донбасу на Сумщину приїхали перші переселенці, думалося, що на якийсь тиждень-другий. Можливо, на місяць. Але тепер, коли їх кількість перевищила 7 тисяч, з яких майже 2100 дітей, і кінця-краю людському потокові не видно, подібні прогнози видаються нереальними. Так вважає більшість як переселенців, так і тих, хто їх приймає, поселяє, допомагає з роботою, медичним обслуговуванням, навчанням тощо.  

«Громадянине начальнику, у вільній Україні я обійматиму лише одну посаду — редактора опозиційної газети». Ці слова нерідко цитують, характеризуючи В’ячеслава Чорновола. У спогадах російського історика і дисидента Михайла Хейфеца, що також відбував покарання в мордовських таборах, цією фразою в’язень начебто відповів на запитання гебіста, яку міністерську посаду в незалежній Україні він хотів би обійняти. У цьому посиланні криється відоме «Богу Богове, кесарю кесареве». Тобто кожному своє, кожен має займатися своєю справою. Невідомо, чи злукавив Чорновіл у розмові з представником репресивного органу, однак життя внесло свої корективи. Бо за реальної незалежності України В’ячеслав Максимович вів активну політичну діяльність, очолював Львівську облраду, був обираний депутатом Верховної Ради, а на перших президентських перегонах посів друге місце, отримавши майже чверть голосів виборців. Вражаючий результат для багатьох нинішніх «професійних» політиків.

Перебуваючи з робочою поїздкою на Житомирщині, Президент Петро Порошенко значну увагу приділив необхідності термінового вирішення всіх питань забезпечення армії напередодні зими. Він розповів представникам ЗМІ про стан готовності Збройних сил до зими і резюмував: «Ми маємо зробити все, щоб воїн був нагодований, у теплі. Бліндажі та фортифікаційні споруди, які будуються на лінії зіткнення, мають забезпечити не лише безпеку, а й відносний комфорт, зокрема і взимку». 

«Пливе кача» лунала над Кушугумським степом, розривала душу і виймала серце невимовна туга. Ця пісня-біль за загиблими борцями за волю і гідність нашого народу ще з часів прощання з Небесною Сотнею стала символом всенародної печалі від втрати найкращих своїх синів. Сотні запоріжців, що прийшли провести в останню путь невпізнаних героїв неоголошеної гібридної війни, що вмиває кров’ю український схід, просто стали на коліна. Своїми слізьми і квітами вони укрили труни з останками, за якими вже жодним чином, окрім аналізу ДНК, не можна було визначити, кого саме ховають. 

Знову телепростір заполонили «найпатріотичніші патріоти». Доконче «шустрять», аби переконати нас, що лише вони вміють, знають і можуть. Пригляньтеся довкола — скілечки білбордів понатикували, понаклеювали, поначіпляли оті осінні солов’ї України. Виготовлення й розміщення трьох таких рекламних щитів дорівнює вартості бронежилета, який порятує комусь життя. Скажу інакше: три білборди оголюють й так беззбройних наших дітей. Справжній цвинтар безіменних українських вояків зостанеться після отих виборчих баталій.