Суспільство

  • Олена ІВАШКО

    Він хотів бути офіцером

    На території Миколаївського політехнічного коледжу відкрили алею на честь Максима Алдошина, водія-стрільця взводу охорони та патрульно-постової служби Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку.
    Максимові Алдошину було всього 23 роки. Контрактником він пішов воювати на схід країни. Там разом із ще двома бійцями потрапив у засідку терористів. Хлопець зазнав тяжкого поранення, але зумів вивести автомобіль з-під шквального обстрілу.
    Боєць був зразком для товаришів під час виконання обов’язку, прикладом сумлінного і принципового ставлення до служби. Швидко і якісно виконував усі поставлені завдання, проявляючи ініціативу, мав високе почуття відповідальності за доручену справу.

  • Орест ФУРДИЧКО: «Ліс — надбання народу, тому проблеми галузі потрібно обговорювати публічно»

    Чи виживе лісова галузь у революційному вирі української сучасності? Про це ми спитали голову громадської ради Держлісагентства, академіка Національної академії аграрних наук України Ореста Фурдичка.
    — Оресте Івановичу, чи відбулися кардинальні зміни після вигнання бісів із лісового відомства?
    — Великі біси повтікали, а дрібніші затаїлися, залягли на лікарняних і вичікують, що їх обминуть покарання і люстрація. На жаль, нове керівництво галузі дуже лояльно поставилося до заміни старих корупційних кадрів, які вірно служили «папєрєднікам». Недавню колегію Держлісагентства було присвячено боротьбі з корупцією. Звіт керівництва звівся до констатації факту, що в галузі всі дотримуються антикорупційного законодавства. Однак цього недостатньо. Відповідно до звітів і в попередньої влади з дотриманням законодавства все було гаразд. Проте суспільство відносить лісову галузь до однієї з найкорумпованіших. А чесних і роботящих лісівників незаслужено називають крадіями лісу. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Стрес знімає «Розмовляйко»

    — Молодчина! Ось і вимовив те складне «ер», — наче за власну дитину радіє за малого пацієнта Андрійка логопед Марина Решетняк.
    Симпатична, врівноважена, а глибокі озерця її очей, здається, ось-ось розхлюпають добро… Здається, вона вже цілком упоралася з тим стресом, який їй довелося пережити.
    Марина народилася й виросла в поліському містечку Березне на Рівненщині. Свого часу сюди, в Надслучанську Швейцарію, доля закинула її тата, лікаря-педіатра Андрія Губка, уродженця Слов’янська.

     

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Щоб невідомі стали відомими

    Мій дядько по маминій лінії Федір Мироненко загинув під Кенігсбергом на початку травня 1945-го. Незадовго до цього писав додому, що війна завершується, і він ось-ось приїде у своє рідне село на Слобожанщині.
    Згодом, коли прозвучали переможні травневі залпи і всі чекали родичів-визволителів додому, на адресу його батьків, а моїх дідуся і бабусі, надійшла похоронка. У ній повідомляли, що син пропав безвісти, а де саме — не відомо. Але пошуки тривають, щоправда, наскільки результативними вони будуть, у похоронці не повідомляли.

     

  • Владислав КИРЕЙ

    Вдале партнерство

    Спільний проект ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» продовжує згуртовувати громади, вчити їх працювати на перспективу. За роки співпраці в межах цього проекту вдалося досягти хороших результатів. 

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Не невідомі, а тимчасово не встановлені

    Зранку в Дніпропетровську після тривалих сонячних днів пішов дощ. Проте це не завадило городянам прийти на центральну площу міста з квітами, щоби провести в останню путь бійців, які віддали життя, захищаючи Україну. Представники всіх релігійних конфесій, що діють у Дніпропетровську, відслужили панахиду за загиблими. З усіма військовими почестями 21 невідомого солдата поховали на Краснопільському кладовищі — поряд з 11 їхніми побратимами, які загинули в боях у Старобешевому та Іловайську і знайшли тут останній притулок кілька днів тому. З часом, можливо, на цьому цвинтарі з’явиться алея героїв — захисників нашої Вітчизни. Але ще треба встановити їхні імена…  

  • Олександр ДАНИЛЕЦЬ

    Чарівна кельма полтавського зодчого

    Яким зазвичай уявляємо будівельника? Це чоловік у спецодязі й грубому взутті із заклопотаним обличчям і мозолястими руками. Такий ночами після роботи книжок не читає, опір матеріалів не вивчає і Григорія Сковороду напам’ять не цитує. Так я думав, поки не познайомився з муляром Олексієм Пацулою. 

  • Владислав КИРЕЙ

    Чи потрібна нам «сміттєва демократія»?

    У народі вже охрестили практику вкидання депутатів у сміттєві баки «сміттєвою демократією». Розпочавшись у столиці, такі спроби «люстрації» блискавично, немов вірус Ебола, ширяться в регіонах. І ось уже в Кіровограді активісти кинули у сміттєвий бак одного з депутатів обласної ради, бо «він не голосував за висловлення недовіри до новопризначеного голови облдержадміністрації». Під крики «Ганьба!» активісти так само «люстрували» заступника голови Рівненської облради Олександра Данильчука. Далеко неоднозначна реакція в суспільстві на побиття в Одесі народного депутата Нестора Шуфрича. 

  • Ольга ПРОКОПЕНКО

    Взутий — вважай озброєний

    Сумніваюся, що серед дорослого населення ще залишилися такі, хто не знає прозаїчного, проте влучного виразу «Сильна армія — забезпечена армія». Це ж як «Отче наш». Під час зустрічі з представниками волонтерських організацій і журналістами міністр оборони Валерій Гелетей запевнив, що солдати в осінньо-зимовий період не мерзнутимуть. Тим паче, повідомив він, що берці останньої моделі утеплені цигейкою. За словами очільника відомства, нині ведеться робота над розробкою двох комплектів форменого одягу — звичайного і вогнетривкого. Також він запевнив, що і ноги солдатів будуть у теплі. Військових, зокрема задіяних у зоні проведення Антитерористичної операції, до настання холодів таки взують. Слова було підкріплено демонстрацією зразків форми одягу та зимових берців.  

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Родина мріє про власний сад

    Коли навесні цього року з Донбасу на Сумщину приїхали перші переселенці, думалося, що на якийсь тиждень-другий. Можливо, на місяць. Але тепер, коли їх кількість перевищила 7 тисяч, з яких майже 2100 дітей, і кінця-краю людському потокові не видно, подібні прогнози видаються нереальними.
    Так вважає більшість як переселенців, так і тих, хто їх приймає, поселяє, допомагає з роботою, медичним обслуговуванням, навчанням тощо.