Якби я вмів добре малювати, то проілюстрував би те, про що розповідатиму, так. Під час циркової вистави публіка не дуже уважно спостерігає за номером, хоч дійство розгортається майже під куполом. Точніше, між балкончиками з написами «Державне мовлення» і розташованим трохи вище «Суспільне мовлення». Старт і фініш з’єднані тросом, яким рухається канатоходець. Підтримувати рівновагу йому має допомагати жердина, але на одному її кінці велика валіза з яскравою позначкою «Місія», а на другому — з ресурсами, тільки менша і легша, судячи з того, як важко йому втримати рівновагу і не завалитися у бік «Місії». Номер виконують без сітки для страховки. Крім того, циркач не має і рятувальної мотузки, яка б не дала йому покалічитися в разі втрати рівноваги і падіння. Та це ще не все! Знизу фігуру артиста освітлюють промені, мерехтіння яких заважає побачити, куди ж йому ставити ногу, роблячи черговий крок.
КіноТеатр
Цього року Гран-прі в номінації документальних фільмів на престижному кінофестивалі «Санденс» (США) здобула стрічка «Російський дятел», у якій відображено новий погляд на причини Чорнобильської аварії. Фільм представила Велика Британія, однак усі події картини розгортаються в Україні — із зони відчуження поступово перетікають на Євромайдан. Автор ідеї фільму та його головний персонаж — київський художник-постановник Федір Александрович.
У розпал репетицій виконавця однієї з головних ролей довелося замінити. Ні, справлявся він чудово. Причина як для нашого сьогодення, на жаль, уже буденна — заслуженого артиста України Сергія Авдєєва мобілізували. «Так, мені довелося нелегко, — каже Андрій Григоренко, який замінив колегу. — Хоч добре розумію, що це дрібниці порівняно з тим, як ведеться співвітчизникам, яких необхідність захищати Батьківщину вириває з буденного плину життя».
Торік у Києві відбулось 88 прем'єр — найбільша кількість за всю історію «Київської пекторалі». Найбільше нагород серед 14 номінацій зібрав Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Лауреатами стали керівник театру Станіслав Мойсеєв за найкращу режисерську роботу — виставу на твір Тараса Шевченка «Така її доля».
У другому читанні 5 лютого Верховна Рада підтримала законопроект щодо захисту інформаційного телерадіопростору України, заборонивши трансляцію в нас російських фільмів і серіалів. Щоправда, яка конкретно кіно- та телепродукція підпадає під заборону, достеменно не відомо. Під час голосування в законопроект було внесено кілька поправок. Одна з них забороняла до показу всю медіапродукцію РФ, зняту після 1991 року.
Британському газетяреві і телерепортеру із солідним стажем Марку Вебстеру доводилося займатися політикою, долати марафонські дистанції, видиратися на діючі вулкани. Нерідко дивився смерті в очі, коли висвітлював збройні конфлікти в різних країнах. Тепер таким досвідом ділиться з молодими журналістами. Нещодавно він відвідав Полтаву, щоб провести тренінг «Проблеми внутрішніх переселенців у медіа: професійні та етичні норми». Принагідно метр відповів на запитання «УК».
Прапор із закликом «Воля України або смерть», який нині разом із синьо-жовтим державним часто майорить над позиціями українських воїнів на Донбасі, уперше з’явився у Холодноярській республіці 1920-го. Тому передовсім на cхід України повезли документальний фільм «Холодний Яр. Воля України або смерть» волонтери — активісти руху «Не будь байдужим», військово-історичного клубу «Повстанець» та працівники продакшн-студії «Диваки».
Майже не дивлюсь передачі на федеральних російських каналах, хоч маю таку змогу, бо вже багато років користуюсь послугами «гарячого птаха» — комунікаційного супутника Hot bird. Та все-таки час від часу вмикаю Перший канал чи РТР: мушу це робити як журналіст, котрий пише про проблеми медіа-простору, як викладач кількох телевізійних дисциплін.
Вечір п’ятниці. До вистави ще година, але білетери у фойє вже знімають чохли із меблів, дзеленчить посуд у буфетах, брязкають номерки у гардеробі. Весь персонал, який працює з глядачами, вже у костюмах початку минулого століття — сьогодні будуть давати «За двома зайцями». У залі аншлаг, хоч спектакль іде вже три роки. І ця вистава — не виняток, так само завчасно треба купувати квитки на усі постановки, спродуковані за останні 5—7 років. Шалений успіх мають «Таке єврейське щастя», «Сорочинський ярмарок», «Цілуй мене, Кет!». Перед закриттям минулого сезону феєричним тріумфом відзначилася прем’єра «Труфальдіно із Бергамо», на яку із Санкт-Петербурга завітав і автор музики, видатний композитор, друг України 80-річний Олександр Колкер.
У мистецькому світі, як і серед численних глядачів, ім’я кінооператора-документаліста Олександра Вертелецького добре відоме. За тривале творче життя він зняв понад сто хронікально-документальних фільмів та кінонарисів різної соціальної тематики. Більшість із них виокремлюється високохудожнім виконанням, творчими знахідками, привабливими деталями.
До цього фільму Олександра Ітигілова за сценарієм Сергія Гаврилюка, який стартував у компанії Euromedia за фінансування Держкіно (18 млн грн), де головні герої Христина й Миколка борються із силами зла, песиголовцями й повітрулями, залучено найкращих українських професіоналів.
Картина «Олександр Довженко. Одеський світанок» має з’явитися на екранах вже наприкінці грудня. Її творці хочуть встигнути завершити роботу в межах ювілейного 2014-го — саме цього року кінематографічна спільнота відзначила 120-річчя від дня народження метра.