КіноТеатр

«Три серця» покажуть у Національному палаці мистецтв «Україна» о 17-й годині 25 жовтня: фільмом-відкриттям Міжнародного кінофестивалю «Молодість-44» стане нова стрічка з такою назвою провідного французького кінорежисера Бенуа Жако з Венеційського кінофестивалю. Найкоротше її сюжет означений як історія кохання на трьох: Сільві, з якою Марк познайомився, тиняючись містом після запізнення на нічний потяг, а за кілька днів не з’явився на побачення з нею, повертається до колишнього чоловіка. Та на цьому їхні долі не розминулися. Бо зустрівши невдовзі Софі й запропонувавши їй руку і серце, чоловік і не здогадується, що ця жінка — найрідніша людина для Сільві…   

Вражає творче довголіття — шістдесят років. Унікальний творчий доробок, який не піддається обліку, бо втілений не тільки в сотнях оперних вистав, а й у незліченній кількості хорових і ораторіальних творів, у знаних митцях, які вважають себе його учнями, у найвищих мистецьких відзнаках і державних нагородах, і не тільки українських.  Це про Льва Миколайовича Венедиктова, корифея оперного мистецтва, одного з найяскравіших українських диригентів-хормейстерів нашої доби, талант і майстерність якого мали безпосередній вплив на формування сучасного обличчя Національної опери України, знаної нині як один з кращих музичних театрів Європи. 

Відомо, що враження від фільму Мирослава Слабошпицького розділилися антагоністично: від проголошення твору геніальним до повного неприйняття «цієї чорнухи». Так, видання The Hollywood Reporter вважає, що «Плем’я» — «глибокий, незвичайний і дуже оригінальний фільм». The Times додає куті меду словами «захоплюючий і безкомпромісний фільм, визначне кінематографічне досягнення».  Звісно, про смаки сперечаються, спираючись на цифри. На момент виходу 11 вересня на екрани України «Плем’я» закупила 21 країна світу, в тому числі такі кінематографічні, як США, Японія та Франція, що вже безпрецедентно для національного кінопродукту. Фільм помітили на 43 кінофестивалях світу. Нашій кіно?спільноті довелося 52 роки чекати, поки балувані Канни відзначать українську стрічку аж трьома нагородами. Зокрема Гран-прі «Тижня критики 2014». Згадую, як Юрій Герасимович Іллєнко пишався саме цією нагородою за фільм «Лебедине озеро. Зона». 

Але ще до того, як його побачили вітчизняні глядачі, фільм викликав фурор на найпрестижніших кінофорумах. Картина взяла участь у 20 кінофестивалях й отримала 10 нагород. Зокрема головний приз Тижня критики на Каннському кінофестивалі у травні, Гран-прі фестивалю ім. Андрія Тарковського «Дзеркало», Гран-прі сербського фестивалю Палич та фестивалю «Золотий Абрикос» у Єревані. «Плем’я» Мирослава Слабошпицького визнано найкращим повнометражним фільмом міжнародного кінофестивалю в Мілані, який проходив з 4 по 14 вересня.  

На початку вересня в Києві у «Кінопанорамі» відбувся Тиждень українського кіно на підтримку політв’язня кремлівського режиму Олега Сенцова. Акція зібрала понад 120 тисяч гривень, які були передані сестрі українського режисера. Акцію продовжать в інших містах України. 

Нещодавно Пилип Іллєнко очолив Державне агентство з питань кіно. Відомство впроваджує державну ідеологію властивими кіно засобами, сприяє конкурентоспроможності українських фільмів, аналізує роботу суб’єктів кіновиробництва, контролює застосування державних ресурсів. Тож сьогодні, в День українського кіно, пропонуємо розмову з його новим керівником. 

Доки суперпопулярний український телеведучий готується до нових подорожей, а на «1+1» щонеділі повторюються передачі із запасників його «Світу навиворіт», я вкотре занурилась в улюблену книжку «Заскар» про князівство на околиці Гімалаїв авторства французького антрополога, мандрівника і письменника. І, здається, знайшла те найголовніше, що єднає їх обох, представників різних країн і поколінь. 

Наш світ різко змінився з того злощасного дня, коли у країні пролунав перший постріл. Вдрузки розбите мирне життя порснуло навсібіч гострими осколками, вразивши душу кожного справжнього українця.  І якщо ДО того телебачення часто нагадувало мавпочку, котра бавилася кнопками, надаючи нашому блакитноекранному другу то благочестивої, то глузливої, то глибокодумної, то безтурботної міни, а сільські бабусі побожно хрестилися на обтяжені суцільним негативом новини, то нині стався різкий переворот. Насамперед у ставленні до телепрограм. 

На початку нинішнього року Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA почав створювати постійно діючі кіноклуби у школах, училищах, коледжах, технікумах і вишах, в громадських організаціях, виправних колоніях та слідчих ізоляторах. Ця ідея  виникла кілька років тому, було розроблено проект «Кампанія за права людини в Україні з використанням інструментів Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA», який у січні 2014-го здобув підтримку Представництва Європейського Союзу в Україні. Один із головних авторів проекту  програмний директор фестивалю Геннадій Кофман  розповідає, чому саме нині важливо створити для молоді постійно діючі кіноклуби медіа-просвіти з прав людини Docudays UA.  

Феномен впливу мистецтва на час ще чекає на свого Стівена Хокінга. Принаймні відомий художник-авангардист з європейським визнанням Анатолій Федірко попереджав не раз: мистецтво сильніше за життя! Не дослухалися — відкрили «Срібного павука». В той момент усе й закрутилося в такому божевільному вихорі, що реальність не встигала за романом Василя Кожелянка, виведеним режисером Людмилою Скрипкою на сцену Чернівецького театру. 

Театральна трупа Марка Кропивницького, в складі якої Марія Заньковецька була провідною актрисою, з величезним успіхом виступала не тільки в Україні, а й у багатьох містах тодішньої Російської імперії. А 1886 року тріумфальний виступ українських корифеїв сколихнув усі верстви столичного Петербурга. Зажадав побувати на виставі навіть цар Олександр ІІІ, хоч було відомо, що він не любив театру: найбільше йому подобалися військові духові оркестри та марші, а з видовищ — кінні перегони.  

Ще за годину до початку сеансу перед одеським кінотеатром «Родіна» зібрався чималий натовп — переважно молодь, переважно — з бейджиками 5-го Одеського кінофестивалю, часто — з національною символікою. Прес-показ стрічки Сергія Лозниці «Майдан», що передував національній прем’єрі, викликав неабиякий ажіотаж серед місцевої публіки й тієї, що приїхала на міжнародний кінофорум.