За останні 50—60 років у Тернопільському академічному українському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка втретє вдалися до постановки «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Передовсім це гідний подарунок до 200-річчя із дня народження автора першої української опери, яке відзначатимемо найближчого лютого. Та й, зрештою, цілком погоджуюся з народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Федором Стригуном, що ця «улюблена пісня всього народу» просто не може не звучати. Федір Стригун показав тернопільському глядачеві своє режисерське бачення, розуміння і трактування «Запорожця за Дунаєм». Численні аншлаги на прем’єрі та після неї засвідчують: люди знудьгувалися за чистотою й світлістю почуттів, дотепним народним гумором, чудовою музикою, що так люба кожному чи не з дитинства, за творами української класики.
КіноТеатр
Цей фільм — студентська робота двох випускниць Києво-Могилянської академії, які за 17 хвилин змогли передати особливості іншого світу — світу, де живуть з аутизмом, борються з ним і сподіваються на краще майбутнє. Діагностика, соціалізація, життя аутиста в сім’ї, ставлення до цієї проблеми навколишніх — автори фільму постаралися показати всі аспекти життя особливої дитини. Рік роботи над «Іншими дітьми» став для студенток важливою частиною їхнього життя. Створити і змонтувати повноцінний фільм, який буде цікавий глядачам, — непросте завдання. Молоді режисери з ним упоралися.
Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм. Як уберегти неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця.
Перед ювілейним концертом художній керівник Раду Поклітару не захотів ділитися проблемами функціонування театру, він налаштовував журналістів на «художню подію для дорослих глядачів». Зрозуміло, моїх колег непокоїла й доля помешкання, яке стало рідним для 374 працівників театру. З’ясувалося, можна не турбуватися лише про наступні три роки: саме на такий термін продовжено оренду приміщення на Контрактовій площі. Його, завдяки втручанню громадськості, вдалося відстояти від «наїздів» комерсантів, які поклали око на історичну будівлю. Керівники трупи повідомили, що через фінансові труднощі прем’єр до Нового року не буде. Водночас колектив готується до втілення у травні синтетичного проекту за участю хору, вокалістів та балету. Заплановано виступи театру в Естонії та Японії. Але, як сказав Р. Поклітару: «Наша фішка — це творчі поїздки містами України».
У столичному Будинку кіно про творчість українського кінооператора і кінорежисера Олексія Мішуріна згадували, зокрема, актриси Лідія Чащина й Раїса Недашківська, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінознавець Валентина Слободян, а також дочка Марія Левишоріна, знана як драматург Марія Ладо (вистава за її п’єсою «Дуже проста історія» йде як на сцені столичного Молодого театру, так і багатьох російських і зарубіжних театрів. — Л. Б.).
Що може бути спільного між мультфільмом «Снігова Королева» і комедійним бойовиком (самі творці визначають його як жорстку комедію) «Соловей-розбійник»? Тільки талант Івана Охлобистіна, який органічно вписався в такі різні жанри. Відомий актор представив у Києві одразу дві кінопрем’єри року, що минає, за своєю участю. Про тонкощі роботи над своїми персонажами актор розказав «УК».
Культурною подією світового масштабу називають у театрі першу прем’єру нового, 39-го, сезону. Адже аналогів дійству «Ісус» на основі музики голлівудського композитора Джона Дебні, яку він створив до знаменитого фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», немає. Дніпропетровський академічний театр опери та балету першим ризикнув переповісти історію за євангельськими мотивами за участі одночасно оркестру, балету, хору і оперних солістів. Крім того, автор ідеї й постановник вистави хореограф Олег Ніколаєв переконав Дебні, якого називають композитором-мільйонером (бо продає свою музику недешево), щоб він дозволив безплатно використати його музику у дніпропетровському театрі. Як вдалося створити такий прецедент?
На конкурс до Черкас завітали театри ляльок зі Львова, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Донецька, Кіровограда, Запоріжжя, Хмельницького та Рівного. Це вже друга зустріч такого рівня в Черкасах, коло учасників якої зросло вдвічі. Приїхало багато заслужених майстрів, за плечима яких чималий досвід роботи з дітьми та дорослими. Вони й поділилися з колегами своїми досягненнями, досвідом активізації творчої самовіддачі обмінялися актори, режисери, сценографи. Йшлося як про репертуар театрів, акторську майстерність, так і про більш приземлені речі — тісні приміщення, які в більшості для театральних вистав не пристосовані, не мають належної акустики та світлового обладнання, про низькі заробітки творців вистав.
Ювілейний 80-й сезон Сумський обласний театр драми та музичної комедії імені М. Щепкіна розпочав у капітально відремонтованому приміщенні в статусі академічного прем’єрною виставою за п’єсою Михайла Старицького «По-модньому». Такої зливи приємних новин у театральних Сумах ще не було. Однак до багатогранного оновлення на всіх напрямках творча трупа йшла наполегливо впродовж багатьох років. Про це «УК» розповідає директор театру Микола ЮДІН.
Уперше «Homo ludens» (людина, що грає) відбувався відразу на п’яти сценічних майданчиках: Миколаївського російського драматичного театру, театру ляльок та трьох університетських. А організатором звично виступив Миколаївський академічний художній російський драматичний театр і його художній керівник Микола Кравченко. Свої вистави презентували театральні колективи з України, Росії, Польщі, Білорусі, Молдови та Придністров’я. Головою журі основної та експериментальної сцени став заслужений діяч мистецтв України, проректор Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука Василь Неволов, а головою журі малої сцени була Габріела Лунгу, заслужена артистка Молдови, художній директор театру «Гугуце» (м. Кишинів).
Знімати фільми про історичних особистостей — справа складна і невдячна. Зайве пояснювати, що абсолютна вірність біографічним даним обертається художніми втратами, а бажання підкреслити лише позитивні риси характеру перетворює героя на нікому не цікавий і далекий від достовірності ходульно-плакатний образ. У цій площині головний персонаж нового російського телесеріалу «Чкалов» — напрочуд жива й колоритна особистість. От лише, на жаль, екранний герой запам’ятовується кричущою недисциплінованістю, схильністю до п’янок і застіль, байдужістю до дружини і дітей, періодичним рукоприкладством — від змальованої з билинним розмахом бійки курсантів на базарі в Серпухові до фізичного виховання винахідника-самоучки Гроховського вже зрілим льотчиком-командиром.
Подорожуючи Україною, вони розвіюють міф про «обмеженість» можливостей таких, як вони, незрячих людей, закоханих у мистецтво. Їхні концерти зазвичай проходять із аншлагами. Глядачі по-новому дивляться на виконавців музичних творів, отримуючи від звучання відомих пісень і мелодій незрівнянно вищу насолоду… Ініціаторка мистецьких зустрічей — львів’янка Оксана Потимко. Втративши 20 років тому зір, вона, вже маючи на той час диплом лікаря, розпочала життя в іншому вимірі.