КіноТеатр

 «Як шкода, що екран не притягує моїх слів  — так хочеться іноді щось сказати ведучим телепрограм!» — вигукнула якось моя тітонька. Цілком з нею згодна. І перше, про що хотілося б попросити телевізійників: не лякайте нас, якщо не можете порадити чогось конкретного. Який сенс знати те, що, приміром, виробники м’яса годують курей і худобу антибіотиками і їхній споживач, захворівши на пневмонію, матиме проблему з підбором ліків? Ми, стоячи перед прилавком, не можемо визначити, що було в кориті конкретної паці. Відмовитися від цих продуктів? Але без повноцінного харчування ще більше хвороб наживеш…

Коли міжнародний кінофестиваль (байдуже — художнього, документального чи анімаційного фільму) добігає  кінця, його учасники зазвичай, окрім власних, згадують і про амбіції країни, яку представляють. Та коли фестивальні перегляди завершено і винагороди роздано, вочевидь, про доцільність проведення (або ж участі) мусять замислитися країни-організатори (або ж країни-учасниці) кінофоруму.  

Зрозуміло, глобалізація не оминула телебачення, відбилася на  «меню», яке воно пропонує глядачам. При цьому телебачення — не тільки, так би мовити, об’єкт глобалізації, а й значною мірою інструмент її здійснення.  

З-поміж трьох представниць України в конкурсній програмі 41-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» — режисерка і сценаристка короткометражної соціальної драми «Поза грою» Наталя ПЯТИГІНА.  

Любов до театру в Анни Варпаховської — на генетичному рівні. Своє майбутнє донька відомого театрального режисера Леоніда Варпаховського знала напевне: її доля буде неодмінно пов’язана з театром.  

Всесвітньо відомий чоловік Єжи Гофман днями вступив до української столиці як завойовник: з армією понад мільйон своїх співвітчизників, яку зібрав у кінотеатрах рідної Польщі за три тижні; з іноземними дивізіями з 21 міста Великобританії, а також із Чикаго, до яких невдовзі мають долучитися вояки з Лос-Анджелеса, Нью-Йорка та багатьох інших міст США. Ця армія — глядачі його нової стрічки «Варшавська битва. 1920», яка стала фільмом-відкриттям 41-го міжнародного кінофестивалю «Молодість».

Участь у ньому взяли 24 кухарі з усіх регіонів України. Щотижня учасники кулінарного змагання демонстрували глядачам, як страви традиційної національної кухні можна приготувати і подати по-новому. Кореспонденту «УК» вдалося потрапити на фінал конкурсу і з’ясувати, що ж це таке — висока кулінарна мода.   

Чотири градуси вище нуля, потужні прожектори розтинають вечірні сутінки, кілька сотень дітей та підлітків у легкому одязі тупцюють, щоб зігрітися, посеред величезної площі… Щосуботи Майдан Незалежності перетворюється на справжній «танцпол» для учасників танцювального шоу, які з’їжджаються сюди з різних куточків країни, щоб довести: саме їхнє місто найкраще.  

Цьогорічна «Молодість» через скромний бюджет  відкриється невеличкою церемонією, без гучних світових знаменитостей на червоній доріжці. «Дивімося фільми, зірки будуть там», – завважив гендиректор «Молодості» Андрій Халпахчі.  

 Була колись на телебаченні гра «Слабка ланка». Її учасники (на перший погляд, милі, інтелігентні люди) раптом перетворювалися на жорстоких злісних монстрів. Перемогу здобував не найрозумніший учасник, а найпідступніший, той, хто до останньої миті вмів не викликати підозру в суперників і чекати, поки ті «з’їдять» один одного, наче павуки в банці. Слабкою ланкою виявлялася чесна і наївна людина, яка лише наприкінці програми розуміла, в які ігри тут грають.

–Ми хотіли сказати глядачеві про дуже важливі принципи: правда — це суттєво, але кохання — розбудовує, — поділився своїми задумами режисер-постановник, заслужений артист України Анатолій Яворський.  

Тричі ювілейний сезон відкрив Театр імені Лесі Українки:  виповнюється 120-річчя першого стаціонарного російського театру в Україні, 85 років, як театр отримав статус державного і 70-річчя з дня присвоєння йому імені Лесі Українки. 25 листопада ці визначні дати театр відзначить виставою «Ювілей. Ювілей? Ювілей!», у якій візьмуть участь усі актори трупи.