Традиції виноградарство в Україні має давні. Воно стало надзвичайно перспективним напрямом віт чизняної агроіндустрії. Однак щось пішло не так: з одного боку, покупці задоволені якістю та ціною винограду, з другого — фермери розчаровані низькими цінами, надлишком на ринку та складнощами в реалізації продукції.

Слідами Діоніса

Перші виноградні лози завезли в нашу місцевість стародавні греки, коли заснували на півдні сучасної України колонії. Як розповідають миколаївські археологи, у грецьких поселеннях і в трюмах кораблів, які піднімають із дна Чорного моря, завжди знаходять амфори з кісточками винограду.

— За 3 тисячі років до нашої ери жителі півдня України споживали виноград, — каже миколаївський археолог Олександр Смирнов. — Ми знаходили в амфорах кісточки культурного винограду. А за 2 тисячі років до нашої ери люди почали виноград вирощувати, споживати, виробляти. Є підтвердження цього. Існують виноробні виробництва тисячолітньої давності в Дикому Саду, що в Миколаєві. Є архітектурні залишки виновиробництва в Ольвії. Тож існуванню виноробства на півдні країни є багато доказів, підтверджених самою землею.

Проте старовинні дива набувають нових сучасних значень. Виявляється, що продукт тисячолітньої давності виноградників півдня країни нині коштує копійки.

Вийшло начебто непогано: і прекрасні географічні та природні умови, і завзятість трударів-виноградарів, і високі врожаї та нові селекції. Однак чогось не вистачає. Чому самовіддана праця не має віддачі? Чому наші не заробляють на рівні європейських виробників? Чому вина, вироблені з вітчизняного винограду, не дотягують до французького «божоле», на дегустацію якого з’їжджаються туристи з усього світу? На ці та інші запитання намагалися знайти відповіді учасники виставки-конференції «Золоте гроно України», яка недавно відбулася в Запоріжжі.

Навіщо нам турецьке?

Нині українські супермаркети надають перевагу іноземному винограду. Його стабільно постачають цілий рік, він має однорідну форму і смак, гарно упакований. Про це свідчать дані ринку «Шувар», де із п’яти позицій винограду лише дві українські, а ціни фактично однакові, хіба що білий український коштує 25 гривень, закордонний — 35 гривень.

Заступник менеджера Українського проєкту бізнес-розвитку плодоовочівництва Володимир Терновський зазначає: «Багато хто каже, що можна експортувати наш виноград. Проте навіть вітчизняний ринок ще не насичений українським продуктом. Наші виробники, на жаль, не готові об’єднуватися й кооперуватися, щоб постачати виноград супермаркетам. За кордоном набагато більше умов для зберігання. Фермер привозить на комплекс продукцію, продає її й не має проблем із зберіганням та продажем. Прикро, що в нас є красивий смачний виноград, а споживачі змушені купувати турецький».

Його підтримує українська агроекспертка Зіновія Єлинська, яка вважає, що біди виноградарів мають кілька причин: нестача достатньої підтримки держави та повна неорганізованість самих виробників у розвитку галузі, брак зацікавленості в результатах праці.

«Побувавши на виставці «Золоте гроно України», я була вражена кількістю селекціонерів та розмаїттям сортів винограду, — зазначає пані Зіновія. — В таких країнах, як Італія чи Франція, лише кілька класичних сортів. Їм легше зібрати партію одного сорту і продати. У нас нереально зібрати торгову партію, якщо у кожного по 20 сортів винограду і його небагато. На мою думку, має бути державна програма зверху. А знизу — кооперація, ініціатива самих фермерів із бажанням об’єднатися. Для цього господарствам слід мати майданчик із холодильниками, логістикою, куди кооперативи можуть привезти свою партію товару. Має бути незалежна лабораторія, сертифікаційна служба, яка стежить за якістю, аби партія не була зіпсована. Остаточний висновок робить центральна лабораторія, куди потрапляють закодовані зразки. Коли буде такий контроль, тоді буде і якість продукції, і зацікавленість членів кооперативу, і реалізація».

Керівник проєкту ринку «Шувар» «Зона української продукції» Андрій Мельничук зазначає, що сучасний споживчий ринок не потребує такої різноманітності сортів, досить кількох, які б вирізнялися хорошим товарним виглядом і смаковими якостями, здатністю зберігатися під час переміщення на великі відстані. Адже товарна партія передбачає однорідність продукції не лише за сортом, а й за калібром та якістю. Сучасні виноградарі, маючи на плантаціях по кілька десятків і навіть сотень сортів, сформувати таку партію не в змозі. Єдиний вихід — кооперація та консолідація товару для складання партії, яка зацікавить оптові мережі й супермаркети. Крім того, в кооперативі простіше доопрацювати продукцію, наприклад охолодити, щоб продовжити термін її придатності. Одному виноградареві придбати камеру для охолодження та нетривалого зберігання проблематично, разом — можливо, тим більше що в країні працюють міжнародні проєкти, які підтримують кооперативи і надають донорські кошти на післяврожайне доопрацювання продукції.

Хобі чи бізнес?

На практиці виходить, що фермери-виноградарі не поспішають об’єднуватися — чи то не довіряють одне одному, чи не бажають брати на себе колективну відповідальність, чи просто звикли працювати по-старому на свій страх і ризик. Тому і проблеми в них однакові й вони часто залежать від примх погоди та ситуації на ринку.

Цього року фермери з  Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей усі як один скаржаться на погані погодні умови для дозрівання винограду. Михайло, представник ТОВ «Виноградник Юліних» з Нікопольського району Дніпропетровської області розповів: «Торік була ціна, але не було ягоди. Дуже багато винограду зіпсувалося. Цього року ситуація трохи краща. Та погода зіпсувала загальну ситуацію. Наприклад, цього року ми поїхали на оптовий ринок до Кривого Рогу, де добре розпродали. Знайомі поїхали наступного дня. Продали виноград фактично собі у збиток. І так у багатьох. Ціна опустилася до 12 гривень. Люди навіть у нуль не вийшли. Попит невеликий, ціна впала».

У цьому господарстві вирощують майже 350 сортів винограду. Працює воно здебільшого як розплідник. Кожного сорту один-два кущі. Є площі і для масових сортів, таких, як «Аркадія», експериментують з новими. Цього року добре вродив виноград «мелодія» селекції Віктора Калугіна. Михайло каже, що селекція стрімко розвивається, рік у рік з’являються нові сорти. Також є гарні перспективи і для тих, хто бажає займатися автентичними винами.

Для фермерського господарства «Панченко» в Новоодеському районі Миколаївської області рік був ненайвдалішим. Як розповідає Руслан Панченко, найголов ніша проблема — дощі.

«Втрачаємо 40% винограду, бо ягоди тріснули, багато часу витрачаємо на обробіток вручну цих ягід, — зазначає він. — На виставку в Запоріжжі представили 35 позицій різноманітних смакових якостей та кольорів. Робимо ставку на товарність, гарний вигляд і смак. Через вал продукції ціна надто низька. Слід вигравати або надто раннім терміном дозрівання, або великою товарною ягодою».

А фермер із Запорізької області Єгор Чувільський, голова ФГ «Надія», розчарувався у винограді. Каже, що вже бульдозер стоїть напоготові, щоб усе зрівняти із землею.

«Два роки поспіль на виноград не має ціни, закупівельна ціна — 5 гривень за кілограм, навіть не виходимо на собівартість, — скаржиться пан Євген. — Економічно невигідно тримати виноградники».

Є у виноградарів півдня й позитивні приклади вдалої співпраці. Учасники проєкту уряду Канади згуртувалися, щоб знайти новий канал збуту своєї виноградної продукції. Виробники Запорізької області Ольга Лебідь, Марина Козарик, Станіслав Глущенко, Тетяна Довга, Ганна Чувільська, Олексій Верещага виростили виноград кількох сортів. Ірина Савченко з Херсонщини виступила в ролі ОТК і прийняла виноград. Олексій Верещага, керівник СПП «Лана» (с. Плодородне Запорізької області) надав охолоджувальну камеру для формування товарної партії 10 тонн. Разом упакували й завантажили продукцію в рефрижератор. Сергій Марчук з Одещини був відповідальним за транспортування та реалізацію винограду в західних областях України. Експеримент вдався: виноград добре подолав сотні кілометрів, і його швидко продали. Так разом сільгоспвиробники змогли вивезти свою продукцію з регіону, де перевиробництво, і оперативно реалізувати.

Тож кожен, хто любить і цінує сонячне гроно, має сам зробити вибір: вирощувати виноград як аматор, займатися виноградарством як хобі та продавати невеликими партіями продукцію на ринках. Або виходити на вищий рівень, займатися справжнім бізнесом і заробляти непогані гроші.