До золота пасує фартушок

АРХЕОЛОГІЯ

Знахідки Гордіївського курганного могильника, що на Вінниччині, спонукають науковців до дискусій

Мало хто знає, що на території нашої країни в період між трипільцями і скіфами була так звана курганна культура. Факт її відкриття на Вінниччині у 80-х роках минулого століття став для Європи справжньою сенсацією. Знахідки поблизу села Гордіївки Тростянецького району є одним з доказів європейськості населення України. Проте у вітчизняному шкільному підручнику не знайти згадки про це. Та й загалом у країні осмислення цього факту лише починається, що засвідчила Міжнародна наукова конференція «Гордіївський курганний могильник як загальноєвропейський культурний феномен», що відбулася у Вінниці.

Можливо, і корона була

На двокілометровому плато між двома невеликими притоками річки Південний Буг розміщувалося 40 курганів. Найбільший — заввишки 4,5 м. Коли в 1986 році експедиція Вінницького краєзнавчого музею прибула сюди, селяни відразу запитали: «Будете розкопувати пограбовану могилу? Та з неї золоту корону давно забрали». Археологи сприйняли це як жарт, бо чи не в кожному подільському селі можна почути легенду про схований скарб. «Однак цілком можливо, що корона була», — каже завідуюча відділом охорони пам’яток історії та культури музею Марина Потупчик. Перші дослідження дали унікальний матеріал. Тому в 1987–1988 роках розкопки продовжила експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом професора Софії Березанської.

Хоч майже всі кургани пограбували ще в давні часи, було знайдено багато предметів з золота, срібла, заліза та бурштину. Аналогій їм на території України поки не виявлено. Гордіївський курганний могильник є найбагатшим і найзагадковішим з доби пізньої бронзи Центральної і Східної Європи. Його не можна зарахувати до жодної з відомих у Східній Європі археологічних культур. Тобто між трипільцями і скіфами на Вінниччині водночас з Тшинецькою і Білогрудівською культурами була і курганна культура, яка характерна для Центральної Європи. Зокрема, її пам’ятки є в Німеччині, Австрії, Данії, Словаччині.

Хоч кургани і були пограбовані в давнину, багато предметів із золота, срібла, заліза залишилися і нам у спадок

Прикраси широкого вжитку

Люди цієї цивілізації носили одяг, схожий на слов’янський. За аналогічними в Західній Європі похованнями науковий співробітник музею коштовностей в Києві Любов Клочко зробила реконструкцію жіночого костюма. Тож найдавніший відомий одяг на Поділлі був такий: сорочка з домотканого полотна та фартушок. На скронях у жінок були золоті підвіски з солярним знаком (поклонялися сонцю), на пальцях — різні за формою золоті персні, а погруддя прикрашали золоті вироби та бурштинове намисто.

Ось так одягалися жінки на Вінничині у XV ст. до н. е.

В одному з поховань, яке не було пограбоване, археологи знайшли два чудові золоті манжетоподібні браслети. Цікаво, що один з них при використанні тріснув і його тодішній майстер запаяв золотим дротом. Завважимо, що ювелірні вироби із золота, хоч і примітивні, робили ще трипільці. Проте в гордіївських техніка складніша. Усі предмети є унікальними за різноманітністю форм, багатством орнаменту та рівнем технології. Це одні з найдавніших високохудожніх ювелірних виробів України! Принагідно зауважимо, що на той час коштовності також мали прикладне значення. Наприклад, шпилька водночас була застібкою для одягу, а браслети притримували широкий рукав сорочки.

Працівники обласного музею між собою цю культуру називають бурштиновою. В похованнях знайдено понад тисячу ювелірних виробів у вигляді бурштинових намистин і підвісок, різних за формою і розмірами. Це одна з найбільших археологічних колекцій в Європі! Дослідники теми стверджують, що по річці Південний Буг на той час проходив бурштиновий шлях з Волині через Чорне море у Середземномор’я. Кілька років тому до Вінниці з Італії надійшов лист, що в їхньому музеї теж є аналогічні прикраси з бурштину...

Могильник чиєї знаті?

Дослідники сходяться на думці, що це поховання знаті XV — X століття до нашої ери. За словами професора Віктора Клочка, культура регіону, що стоїть на перехресті доріг і має 2 великі річки — Південний Буг і Дністер, була чи не найбагатшою в Україні, починаючи з трипілля і до завершення доби бронзи. А вже у скіфський період центр культури перемістився далі на схід.

«Хто були ці люди — невідомо. Є версія, що звідси вони пішли в Європу, а потім якась частина, можливо, знаті, повернулася», — завважує Марина Потупчик. «Гордіївська пам’ятка — це для нас новий етап осмислення янтарних шляхів у масштабах Європи. Бурштин міг бути місцевий з району річки Горинь. У цілому ідеться про компонент так званих культур могилкових, які свої ареали мають в Німеччині, Польщі. Буг — дивна ріка, яка створює важливий шлях для різних людей у різні часи. Раніше була думка, що біля Гордіївки маємо своєрідний «десант», а тепер кажуть, що вони були місцеві і займалися ранніми формами торгівлі, тому стільки є ознак з інших регіонів», — зазначив учасник конференції, професор університету ім. А. Міцкевича з польського міста Познань Олександр Кошко.

                                   
Віктор КЛОЧКО, 
провідний науковий співробітник
Інституту археології НАН України, професор:

— Це відкриття для нас було приголомшливим. Досі тривають дискусії. Осмислення величезних матеріалів, які є в музеї, фактично лише починається. Це свідчення європейськості культури населення України доби бронзи. Вона дуже близька до культури Центральної Європи того часу. Суспільство було дуже розвинуте і тісно спілкувалося з іншими. Ні, вони були місцеві. І тепер можна носити, скажімо, краватку італійську, проте душа в нас українська. Так і в них було. Це давні протослов’яни. Знать завжди вирізнялася одягом, культурою від решти населення. Безумовно, якщо є аристократи, мають бути і рядові. У Тростянецькому районі ми просто не розкопали жодної побутової пам’ятки того часу. Немає грошей! Чи є подібні пам’ятки ще в Україні? Та, безперечно, є. Але треба гроші...