«Так-так, торік саме 4 грудня я збирав чудові польські гриби на Рівненському Поліссі, ближче до кордону з білоруссю, — уточнює, вловивши моє здивування. — Тепер зі зрозумілих причин ці території під забороною. Утім, для грибників місць у наших лісах вистачає й без прикордоння. Ось днями знайшов у рідному Спасівському лісі на Здолбунівщині справжнього білого велета завважки… Скільки б ви думали? Кілограм 615 грамів! Діаметр капелюха — 30 сантиметрів, висота ніжки — 25. І хоч заміри проводили без представників Книги рекордів Гіннеса, із двома свідками. Чистісінький, білісінький, неначе чекав на мене просто на галявині. Правду кажуть: твої гриби від тебе не втечуть».
Пан Василь, якому нині 67, — фаховий юрист. Затятим грибником став добрий десяток років тому. Ще більше посприяв захопленню коронавірус. Тоді нам усім переконливо радили уникати контактів. Пригадуєте? Ось пан Василь і прямував до лісу: і з людьми зайвий раз не перетинаєшся, й легені тренуєш. І звісно, релаксуєш на повну. Тож міцний сон, що відновлює нерви та сили, гарантовано. До речі, що сильніше брав нас у лещата вірус, то більшало людей у лісах: машин там тепер, як у місті, — наче під лінійку вишикувані. Хтось просто гуляє, хтось на пікніки приїздить. Єдина претензія до земляків: смітять і не прибирають після себе. Як із цим можна змиритися?
Його смартфон переповнений зображеннями грибів: очей не відвести від цієї краси! Раніше, каже, носив із собою на шиї фотоапарат, тепер усе в телефоні. Тут є jps-навігатор — чудова річ, яка не дає заблукати, ще й фіксує грибні місця. Бо місцеві грибники не люблять ними ділитися. А тут — ось: Мости, Єльня, Річки, Червона калина.
Василь Овдіюк зазвичай збирає білі, лисички, красноголовці, польські та бабки. На прохання знайомих бере опеньки, парасольки чи рижики. За життя не продав жодного гриба. А ось роздає людям охоче: якось за одне полювання роздав шість відер опеньків.
Для себе білі гриби сушить в електросушарці. До речі, з рекордсмена вийшло аж на дві закладки. Лисички чи польські відварює й заморожує. А невеличкі дружина маринує. Зізнається: сам їх майже не їсть — підшлункова докучає. Зате пригостити завжди має чим.
Бачили б ви, якою непідкупною щирістю світяться очі цього залюбленого в рідний край чоловіка! А як цікаво він розповідає про свої лісові пригоди у фейсбуці! Хоч би де був — у місті, селі чи лісі, Василь Овдіюк щодня пішки долає щонайменше 15 кілометрів. Це, каже, його норма, тоді почувається як на 30, максимум — на 40 років.
Текстівка
Василь Овдіюк рекомендує тихе полювання як найкращий антидепресант. Фото надав автор
Ми в Google+