На Говерлі ще лежить сніг. Але трохи сонячних днів — і сотні туристів потягнуться до південних воріт Карпатського національного природного парку з палким бажанням підкорити найвищу вершину України. Поки що відмови не отримав ніхто, але… Науковці підрахували, що допустиме навантаження на прикарпатський схил Говерли — 250 осіб на день. Якщо пропустити більше, ліс і полонину просто витопчуть. Охорона Говерлянського природоохоронного науково-дослідного відділення парку з жахом згадує часи масових, по п’ять-сім тисяч на день, набігів на гору прибічників однієї з політичних сил. Зламані кущі й гілки дерев, гори сміття, обірвані квіти.
Проте за умови дотримання певних правил пропускну спроможність маршруту, зокрема якщо вимостити основну стежку, можна значно збільшити. Треба лише знайти мецената, який обладнає перші сотню-дві метрів, а далі залучити до підйому каміння туристів: бери фарбу, пиши на каменюці ім’я і матимеш персональний шматочок дороги на Говерлу. Щоправда, задля естетики камінчики доведеться класти написами донизу.
Не кажіть потім, що не знали
Бути хранителями Говерли — важлива, але не найголовніша місія Карпатського НПП. Територія парку — як велетенське корито, на дні якого протікає Прут і живуть люди. Його борти — це вкриті лісами гори. Коли йдуть дощі, то ліси істотно зменшують швидкість води, яка падає з висоти, і розтягують у часі наповнення долини Пруту. Науковці кажуть, що ці ліси водозахисні й мають високі протипаводкові властивості. Тож парк оберігає спокій не лише 23 тисяч громадян, які живуть на його території, й численних туристів, а й сотень тисяч людей на берегах Пруту нижче за течією.
«А як же лисі схили, які я бачив на власні очі?» — суворо насупить брови хтось із тих, хто побував на Яремчанщині (у Яремчому розташовано штаб-квартиру парку). Є таке, але парк тут ні до чого. У його межі входять нижні й середні висоти. А вкриті лісом верхи, які тягнуться до самих полонин, були і залишаються у віданні лісгоспів. Лісівники ведуть там і вибіркові, й суцільні («лисі») рубки. З усіма небезпечними паводковими й іншими наслідками для довкілля й людей. Та ще й везуть зрубане лісовозами територією парку, що теж не покращує ні стану заповідних лісів, ні стану доріг, ні ставлення до парку населення і туристів, які не дуже розбираються, хто, навіщо і за що.
Логіка — і природоохоронна, й економічна, й сама по собі — підказує передати верхові ліси від державних лісгоспів державному ж національному парку. Підготовчу роботу до цього екологи вже розпочали. Щоправда, лісники категорично проти поки що.
Позиція більшості можновладців не визначена. Гадаю, що як укотре Прут вийде з берегів і наробить лиха, визначеність з’явиться, але навіщо чекати? І не кажіть, панове, потім, що не знали.
Там, де пеньки, туристів не чекай
А що місцеві громади? На загал вони за парк, за збереження лісів та їх заповідання. Адже у Яремчому, Микуличині, Татарові, Поляниці, Ворохті люди навчилися добре заробляти на наданні туристських послуг. А турист хоче бачити ліс, а не пеньки. Та є одне «але». Розширення території Карпатського парку і новий указ Президента, згідно з яким усі розширення проводять, люди підтримають з більшим бажанням, якщо буде нарешті виконано указ старий.
Наприкінці своєї каденції Віктор Ющенко підписав указ «Про розширення території Карпатського національного природного парку», за яким парк мав поступитися тисячею безлісих гектарів своєї території, отримавши трохи більшу ділянку цінних смерек і ялиць. Тисяча, яку мав віддати парк, — це не просто обведене циркулем коло або накреслений на мапі квадрат. Це надскладна мозаїка з понад 600 шматочків вигадливої конфігурації, розкиданих навколо шести місцевих рад, розташованих на території парку.
«Розуміємо, наскільки важливо виконати указ, — каже заступник директора парку Олександр Киселюк. — Я місцевий і добре знаю історію цього питання. Створюючи у 1980 році Карпатський НПП, йому передали землі трьох лісокомбінатів разом з ділянками, які формально хоч і належали цим державним лісопідприємствам, але фактично їх ще з часів панування на Яремчанщині Польщі використовували місцеві жителі як пасовиська, сіножаті, городи. На багатьох з тих ділянок уже тоді стояли хати і господарчі споруди селян.
Відповідальна в очах людей за цю несправедливість держава, а точніше, державна установа Карпатський НПП. Передавши ці території до земель запасу сільських, селищних і міської рад, ми знімемо соціальну напругу, відчутно поліпшимо стосунки з місцевим населенням. А вже ради нехай вирішують, де, скільки, чого і кому з громадян належить, нехай займаються виготовленням правовстановлюючих документів тощо».
Парк згоден передати ці території, провів титанічну роботу з узгодження що, де, якій раді і на якій площі передаватиметься. І неодноразово звертався до верхніх ешелонів влади з проханням таку передачу організувати в законний спосіб. Рух починався, та постійна зміна посадовців, урядів не дають змоги довести його до переможного кінця.
Здолайте Сізіфову гору!
Спроби виконати указ нагадують зусилля Сізіфа закотити на гору важелезний камінь. Але наше життя — не міф, кожен з чиновників має чіткі обов’язки, а кожен політик — зобов’язання перед виборцями. А ще є правонаступність влади. Не встиг довести важливу державну справу до кінця той чи той посадовець — має довершити наступник.
Хоч треба визнати, що нині завдання ускладнилася. «З набуттям чинності закону про Державний земельний кадастр, зі створенням електронної кадастрової карти процес вилучення земель, та ще й такої складної конфігурації, без додаткового землевпорядкування не можливий», — вважає головний природознавець заповідника Ігор Купчак. Новий закон визначає Держземкадастр як єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їхнє цільове призначення, обмеження в використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їхню оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Відомості кадастру вносять у публічну кадастрову карту. Карпатський національний природний парк вже є на цій карті, але межі ділянок, які передаватимуть, ще треба ретельно уточнювати.
«Щоб зняти спірні питання, слід провести землевпорядкування, винести межі парку в натуру (позначити на місцевості) та внести ці відомості до Державного земельного кадастру та Реєстру прав, — додає Ігор Купчак. — Це недешево, але як для такої державної справи — і недорого. Потрібна сума — орієнтовно 10 мільйонів гривень».
Запити на фінансування таких робіт парк уже не раз подавав. Звернувся з таким проханням і цього року. Зможе це вирішити самотужки Мінприроди — чудово. Потрібне рішення Кабміну — трохи довше і складніше, але теж непогано. Не важливо, звідки і хто надасть гроші, важливо зміцнити авторитет держави в цьому гірському регіоні, посилити ключову тамтешню державну установу — Карпатський національний природний парк, розпочати роботу зі зміцнення протипаводкової системи в долині Пруту, а саме збереження, заповідання високогірних лісів у його долині.
КОМПЕТЕНТНО
«Це питання національного масштабу»
Сергій КУБАХ,
експерт проекту технічної допомоги Світового банку
«Сприяння реформі лісового сектору в Україні»:
— Приклад Карпатського національного парку показовий, адже маємо десятки НПП, у яких проблеми з організацією їхньої території та визначенням меж і оформленням прав на земельні ділянки. Це питання національного масштабу, вирішувати яке слід через окрему державну програму за підтримки міжнародних донорів. Зиск від цього був би й екологічний, і соціально-економічний, особливо для місцевих територіальних громад в умовах децентралізації. І це стосується не тільки оформлення селянських наділів, розвитку туризму та санаторно-курортного лікування, а й інших аспектів сільського розвитку. Наприклад, використання сусідства з парками як бренда якості продуктів харчування місцевих фермерів, створення кооперативів місцевих жителів для збирання ягід, грибів, їхнього збуту тощо. Усе це треба починати з визначення меж, організації території національного парку та врегулювання земельних відносин.
Щодо ситуації, яка склалася з реалізацією указу Президента України № 215. Попри те, що він має назву «Про розширення території…», насправді йдеться про своєрідний обмін. Планували вилучити частину земель з постійного користування державного підприємства «Делятинське лісове господарство» і надати їх у постійне користування Карпатському парку. Натомість майже таку саму площу земель вилучили з Карпатського парку для їх подальшого надання громадянам. Усе це роблять за проектами землеустрою, які треба розробити
Ми в Google+