Хто запропонує вихід із патової ситуації?

Якось розмовляв, як колись сказали б, із мудрим місцевим філософом. Він, мабуть, знав мене за попередньою роботою (я певний час працював заступником голови облдержадміністрації, головою обласної ради профспілок, брав участь у різних мітингах і вічах), тож довірливо запитав мене, за кого голосуватиму на прийдешніх президентських виборах. Я замислився. Хотілося справити позитивне враження, а тому відповідь мала бути виваженою. 

Насправді ж вибір кандидатів не на жарт великий — аж 44. Усі гарно обіцяють і, що найдивніше, роблять це з покоління в покоління, ніяк не відповідаючи за пусті розмови. Ми вже звикли всіх їх теж безвідповідально ганити — без глибокого аналізу діяльності та розуміння ситуації, в яких умовах вони працюють. Попри це, кожен Президент — наш висуванець: обранець, народний представник у владі, що веде державу до світлого майбутнього так, як може, як йому дають змогу його здібності та обставини, в яких він виконує обов’язки. Та ніхто з керманичів не забував, крім держави, про себе й власну родину та партійний штаб, що його підтримував на виборах. Кожен з них має більші чи менші заслуги перед народом, державою, про які не втомлюється говорити у публічних виступах, інтерв’ю тощо. 

Критикувати, безперечно, легше.

Одне слово, я замислився над усіма цими проблемами, й це, мабуть, зауважив мій співрозмовник. Він дуже уважно спостерігав за моїм мовчанням і нарешті вирішив вивести із задуми й категорично, мов зачитав вирок, сказав: «Я проголосував би за того, хто скаже правду і вкаже шлях виходу з бюрократичної пітьми. За того, хто забезпечить зміну виборчого законодавства так, щоб до керівництва державою мали змогу прийти відповідальні люди. За того, хто переведе державу на рейки державотворення, бо за нинішніх обставин і з чинним виборчим законодавством українцеві ніколи не дочекатися добра. Про це ніхто з висуванців нічого не каже. У владі були люди, які керувалися, як нині висловлюються, раціоналізмом. А насправді це користолюбці, які активно використовують державні можливості для власного збагачення. Не таємниця, що всі можновладці зберігають власні заощадження за кордоном». 

Справді, олігархи, користолюбці забувають про нужденний народ і навіть про середній прошарок (маю на увазі науковців, медиків, освітян, представників культури й мистецтва). Контраст в оплаті праці можновладців і згадуваних людей — десятки й сотні разів. Не було б дивно, якби гроші отримали за вироблену товарну продукцію. На чому ж тепер заробляють, скажімо, енергетики, газовики, мобільні зв’язківці, інші? 

Поцікавтеся, скільки коштує для пересічного українця найпростіше оперативне втручання в лікарні в умовах так званого безкоштовного лікування. Через безконтрольність непомірно зростають ціни на товари першої необхідності. Успішно (на бідах людей) розвивається аптечний бізнес.

Передостаннього очільника за державну зраду та пособництво у веденні агресивної війни (лише перед виборами) «дуже суворо засудили» — аж на 13 років позбавлення волі. За десятки тисяч загиблих, за обкрадену державну скарбницю, за те, що адміністрацію перетворив на злодійську «маліну» чи бандитське кодло, можна було б хоч для годиться дати довічне. 

Усі ці та інші приклади нашого життя навів співрозмовник. Правду казав чи ні? Україна ж знов у передвиборчому часі: 31 березня маємо віддати власний голос за майбутнього керманича нашої держави. 

Без сумніву, необхідно голосувати за того, хто скаже правду, вкаже шлях виходу з бюрократичної пітьми, забезпечить зміну виборчого законодавства так, щоб до керівництва державою мали змогу прийти відповідальні люди, хто справді переведе державу на рейки творення, адже майже 30 років топчемося на місці. 

Та виникає головоломка: де ж його взяти? Адже ніхто з тих, хто претендує на високу державну посаду, таких прагнень не засвідчує. Хто ж зацікавлений у патовій ситуації? Знову замислився.