З інтервалом у кілька днів Суми сколихнули дві трагічних новини. Спершу помер 13-річний хлопець, якому лікарі «швидкої допомоги» встановили неправильний діагноз. Згодом — пішов із життя 42-річний городянин, який працював на присадибній ділянці і якому під пекучим сонцем стало зле. Доки прибула карета «швидкої допомоги», чоловік уже не дихав…

Враховуючи трагічність дитячої смерті, голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь зажадав детального розслідування справи, за результатами якого винні неодмінно повинні бути покараними. Та й другий випадок мимоволі викликає тривогу і побоювання: а чи не може опинитися на місці потенційної жертви «швидкої допомоги» будь-хто з дорослих чи юних сумчан?

Здавалося б, останнім часом тільки й розмов про неухильне зміцнення матеріально-технічної бази медичної галузі і насамперед станцій «швидкої допомоги». Видають розпорядження, виділяють кошти, закуповують машини і обладнання… Одне слово, якщо вірити сказаному і написаному, то пацієнти повинні почуватися майже, як у Господа за пазухою.

З одного боку, справді, не можна заперечувати того, що роблять задля зміцнення медичної галузі. Всі ми — якщо не сьогоднішні, то потенційні пацієнти клінік і лікарень. Тож цілком правильно увага і зусилля зосереджені на максимальному забезпеченні медичних закладів тим, що потрібно для успішного лікування і запобігання всіляким болячкам і хворобам.

А з іншого — чому, попри подібні зусилля, трапляються такі трагічні випадки? Недбальство? Непрофесіоналізм? Щось інше?

І хоч якою була б відповідь, від того не стає легше і спокійніше. А що вже казати про батьків і рідних хлопчика, який так і не встиг пожити на білому світі?

Ніхто не заперечить факту, що медицина була і завжди залишатиметься однією із складних і небезпечних галузей, де життя і смерть ідуть поряд. Не випадково роботу лікарів порівнюють із роботою піротехніків — хіба що з однією різницею: другі ризикують власним життям, перші — пацієнтів, тобто кожного з нас. І чи не зависока ціна такого ризику, коли за порятунок відповідають люди, для яких питання залізної дисциплінованості і професійної придатності залишаються чимось віртуальним і віддаленим?

А в обох випадках, попри триваюче слідство, однозначно не обійшлося саме без цих украй важливих понять — нехай і не на всі 100%.

Однак подібні факти трапляються не тільки в Сумській, а й в інших областях. Лише з початку цього року МВС України відкрило понад 40 кримінальних проваджень стосовно смертних випадків через халатність людей у білих халатах (халатність і халати — співзвучні?).

Як правило, подібні справи настільки тривалі в часі й суперечливі, що рідко коли вдається поставити всі об’єктивні крапки над «і». Та що говорити про об’єктивність, якщо у вітчизняному законодавстві і досі немає чіткого визначення поняття «лікарська помилка». Тому й виходить законне дишло туди, куди його повернуть.

Утім, від помилок не застрахована навіть найсучасніша світова медицина. Але одна справа, коли на сторожі прав хворого несхитно стоїть законодавство, а інша — коли пацієнт чи його родичі опиняються сам на сам у неприємній чи трагічній ситуації.

Та за будь-яких обставин на перший план виходить лікар, а не новітня суперсучасна техніка з медикаментами та обладнанням. Якщо він справжній професіонал і завжди готовий швидко прийти на допомогу, то можна не сумніватися, що трагічних випадків буде набагато менше. А якщо навпаки, то, на жаль, і картина буде дещо іншою. Як, скажімо, тепер.