Казки живуть серед нас

ВПЕРШЕ В УКРАЇНІ

«Цирк дю Солей» – це цікаві сюжети, веселковий барвограй костюмів, карколомні трюки
і ще багато чого,  зітканого воєдино
 

Ні на кого не схожий канадський «Cirgue du Soleil» («Цирк Сонця»), який 2014 року святкуватиме 30-ліття, завоював своїми шоу та виставами увесь світ, а ми увесь цей час навіть не відали про його існування – кажу про себе, своїх колег, друзів та знайомих, котрі, почувши назву знаменитого колективу, запитували, а що це таке.  Приправивши інтернетною інформацією таку неймовірну необізнаність, ми й опинилися на першому побаченні з «Цирком дю Солей» на приставних стільцях за останнім глядацьким рядом, вище якого – лише дах Палацу спорту. Сімейство перед нами, подружжя з трьома дітьми, потрапило на таку ж верхотуру дещо з інших причин. Бо на «дюсолейському» водяному шоу в Лас-Вегасі, дуже дорогому й безмежно вражаючому, де глядачі майже між декорацій і з відчуттям не споглядання дійства, а причетності до нього, вони сиділи так близько до водяної арени, що діти лякалися артистів, які випірнували прямо перед ними, обдаючи бризками. Тож у рідному Києві завбачливо віддалилися від сцени, хоч, здається, занадто: у велетенському Палаці спорту до них дісталася б знизу хіба що стихійна океанська хвиля, але шоу Saltimbanco, привезене «Цирком дю Солей» до столиці України,  з водою зовсім не пов’язане.

  «Адажіо» українців з «Цирку дю Солей»: Вікторії Жердяєвої, Дмитра Швидкого та Валерії Чижевскої. Фото з сайту flickr.com

Ним, створеним ще 1992 року, «дюселейці» частували киян, ніби зважаючи тут на затяжний голод циркової новизни й розмаїття: щоб адаптувати їхнє сприйняття незвичного видовища поступово, дозовано? Але українці настільки звикли до шоків як соціального повсякдення, і люди вони, щедро наділені Богом не лише вродою, а й талантами (недаремне чимало наших співвітчизників і з-поміж артистів монреальського цирку-імперії), що здолали б і шок одного з найостанніших шоу «Цирку дю Солей», звісно, значно досконалішого від попередніх. Адже найперше відчуття при знайомстві – найвизначальніше. От і жінка з родини, що сиділа перед нами, вголос порівнювала своє враження від «київського» Saltimbanco з іншим, від вистави у Лас-Вегасі, де, як сказала нам, феєричне видовище так гармонійно сплетене із коротких дивовижних циркових сюжетів, лише встигаєш затамувати подих від одного, як він уже змінюється наступним, ще чудовішим, і нічого не встигає набриднути. Її доні, яка з ними в Лас-Вегасі не була, дюселейське шоу в Палаці спорту сподобалося, а от синок просився на морозиво чи додому…

Щодо нас, то дещо набридли в Saltimbanco затягнуті сюжети з клоуном, що нагадали вітчизняний цирк: йому справді потрібно осучаснюватися й урізноманітнюватися, надаючи арену новаціям і стилям, притаманним творчості молоді. А щодо враження від «Цирку дю Солей» загального – це справді ще не зустрінута раніше казка прекрасної живої музики, цікавих сюжетів, веселкового барвограю костюмів, карколомних трюків і ще багато чого, зітканого воєдино. А найбільш вражаюче, що засновнику «Цирку Сонця» Гі Лаліберте, котрий ще 1977 року був лише незаможним вуличним музикантом, вдалося стати цирковим Наполеоном імперії із дуже багатьох шоу і вистав одночасно в різних кінцях світу, якій не загрожує острів Єлени, а супроводжує процвітання, що надихає людей на здійснення інших казок…