Недавно Рівне на три жовтневі дні змінило свій майже повністю європейський шарм на… індійський. В обласному центрі вперше пройшли колоритні Дні індійської культури, та ще й за участю Надзвичайного і Повноважного посла Індії Маноджа Кумара Бхарті. Ми скористалися нагодою, щоб розпитати дипломата: про історію, культуру, традиції та потужну індійську філософію.
— Пане Посол, ви патріот своєї країни, котрий щиро закоханий і в Україну?
— А як же інакше? Ось у вас з чим асоціюється Індія? Джавахарлал Неру, Індіра Ганді, кіносеріали, танці, йога, так? Це той асоціативний ряд, який називає майже кожен українець, відповідаючи на це запитання. Тобто з Індією пов’язаний ось такий мікс культурних традицій. А чи знаєте ви, що в нас 22 офіційні мови, які записані в Конституції й відрізняються одна від одної як, скажімо, німецька від французької? А загалом маємо 325 мов та 1652 діалекти. Індія — це держава із 29 штатів, у кожному з яких своя мова, історія, культура й навіть їжа. Але всі вони мирно живуть під одним прапором — оце і є наше різноманіття, в якому ми, до речі, постійно прогресуємо. Тобто 70 років ми демонструємо світові приклад того, чим Євросоюз хоче стати: великим спільним домом, під дахом якого комфортно всім, хто його обрав. А в Україну я теж щиро закоханий. Навіть сказав би так: «Індія — моя мати, а Україна — дружина».
— Це ви згадали про 70 років Незалежності Індії, які країна відзначила в серпні цього року?
— Так. 70 років тому ми вийшли з-під колоніальної залежності Британії і звідти ведемо відлік незалежної Індії. У цьому ми схожі на Україну, яка теж веде відлік незалежності від розпаду Радянського Союзу. До речі, цього року ми відзначаємо ще й 25-річчя встановлення дипломатичних відносин з Україною, приурочуємо до цієї дати чимало цікавих заходів.
Коли заглибитися в історію, дізнаємося таке. У 1757 році, на момент колонізації моєї країни, її частка в світовій торгівлі становила 12,5 відсотка. А в 1947-му, коли ми звільнилися від колонізації, лише 0,5 відсотка. Тобто через 150 років Індія стала, на жаль, однією з найбідніших країн світу. Втім, уже цього року наша частка у світовій торгівлі сягнула 2,4 відсотка: ми, зауважте, найбільша економіка світу, що розвивається. Нині ВВП Індії становить 2,1 трильйона доларів на рік. Лише машин щороку продаємо понад два мільйони! А Світовий банк дає прогноз: у найближчі 10 років економічне зростання Індії триватиме. Якщо буде саме так, то до показника 1757 року наблизимося досить швидко — усе наше суспільство активно працює заради цього.
— А суспільство велике — понад мільярд жителів. Не помиляюся?
— Так, населення Індії — мільярд 250 мільйонів. Причому щороку воно збільшується на 22 мільйони — тобто на пів-України. 65 відсотків моїх співвітчизників — це молодь до 35 років. До речі, середній вік жителів Індії — 29 років, у Європі — 45. Порівняйте якісні показники і зробіть висновки.
— А унікальній і різноманітній Індії цікава Україна?
— Я постійно ставлю собі це запитання: принаймні ті два роки, що працюю в Україні. Так-от, 30 відсотків моїх співвітчизників — такі самі заможні люди, як європейці чи американці. Тобто рахуймо разом: 375 мільйонів індусів — потенційні туристи, а це більше, ніж сукупне населення США чи Європи. Якщо б в Україну приїхало 0,01 відсотка, це було б 37,5 тисячі індійських туристів щороку. І якби кожна сім’я (а наші люди подорожують сім’ями) залишила тут тисячу доларів, то користь для України легко підрахувати.
— А що заважає?
— Досі індусам було надзвичайно складно отримати українську візу. Ми в посольстві теж над цим працювали: тепер Індію внесли до переліку країн, жителям яких візу видають по прибутті в Україну. Тож від квітня кількість наших туристів у вашу прекрасну країну вже суттєво зросла — і це, гадаю, тільки початок. Ось вам і розвиток туристичного потенціалу — перший напрям співпраці. Другий — освітній. В Україні навчається 8 тисяч індійських студентів, кожен витрачає тут близько 5 тисяч доларів на рік. Це крапля в морі чи, якщо хочете, в Індійському океані, який омиває мою країну. Між тим, попит на якісну освіту в Індії надзвичайно високий — тож чимало молоді їде вчитися за кордон. Якщо, приміром, 40 тисяч студентів приїде в Україну, тут залишиться щонайменше 200 мільйонів доларів, не рахуючи оплати за саму освіту.
І нарешті третя річ. Майже всі індуси — вегетаріанці. Найважливіше джерело білка для них — бобові, яких ми споживаємо 22 мільйони тонн на рік, причому, 13 — 14 видів. Самі вирощуємо лише 19 мільйонів тонн, решту імпортуємо насамперед із Канади. Але в Україні кращий клімат, кращі землі, працьовиті люди — ви могли б їх вирощувати й експортувати до нас.
— Бачите, скільки практичних точок дотику можна знайти. Чи допоможе нещодавній візит нашого міністра закордонних справ Павла Клімкіна активізувати їх?
— Безперечно! Працює спільна міжурядова комісія з торговельної, економічної, науково-технічної, промислової та культурної співпраці. Є домовленість щодо обміну візитами на найвищому рівні вже у 2018-му. І ця активізація українсько-індійського політичного діалогу дає потужний імпульс для розвитку співпраці на регіональному рівні: скажімо, у Рівненському державному гуманітарному університеті ми говорили з ректором про навчання наших студентів. Бо лише в 2016—2017 роках зафіксовано рекордну за всю історію дипломатичних відносинкількість студентів, які бажають здобути вищу освіту в Україні, — понад 4 тисячі. Під час візиту міністра закордонних справ Павла Клімкіна вперше вийшли на такий цікавий напрям співпраці, як спільне кіновиробництво на території України.
— «Індія — колиска людської раси», — писав Марк Твен. «Ми багато чим зобов’язані індійцям, які навчили нас рахувати, без яких не було б жодного справжнього наукового відкриття» — це вже Ейнштейн.
— За освітою я інженер-електронник, і мені цікаво, як індійці 10 тисяч років тому знали швидкість світла, тоді як на Заході про це дізналися лише в XVIII столітті? Як мої далекі предки знали, що Земля обертається навколо Сонця? Як і про існування інших планет, про періоди їх обертання навколо Сонця? Значення нуля для світу теж відкрили індійці.
Мої далекі предки створили й Веди — найдавніші манускрипти, відомі людству, що існують сім тисяч років, а може, й більше. Це 100 тисяч віршів, які дають нам вражаючу інформацію! До речі, в українській мові і цих манускриптах є багато спільного: принаймні я знаю про понад дві тисячі схожих слів. Веди в давній Індії охоплювали всі галузі знань, навіть любов і секс, це відома Камасутра. Але це таке сьогоднішнє її розуміння, насправді це була наука, як зробити наступні покоління кращими за нинішні.
— Індійська філософія вважає, що знання є абсолютними.
— Так, але кожен може опанувати ці знання сам — жодний гуру і жодна книжка їх вам не дадуть! Кращий спосіб здобуття знань — медитація. Саме в стані глибокої медитації ви отримаєте ці знання, але нікому їх не передасте — вам просто не повірять. І це теж один із стовпів індійської філософії. Тому у Ведах є маячки, прямуючи за якими, ми можемо отримати абсолютні знання, і тоді станемо такими, як боги. Ось така філософія робить індійців, без перебільшення, найтолерантнішою нацією у світі. Не важливо, яка у вас релігія, важливо, що через неї ви прийшли до правди. А бог — це тільки шлях до глибокої медитації, яка дає абсолютні знання. До речі, мета йоги — тренування розуму й тіла для стану глибокої медитації. В індійській філософії вважається, що наш шлях не закінчується тільки земним життям: відповідно до неї, ми всі є душами. Наші душі могли зустрічатися в минулому, а можуть зустрітися і в майбутньому. Адже в житті часто буває, що хтось допомагає вам у критичні моменти? Значить, ваша душа робила цій душі щось хороше в минулих життях.
— А чому більшість ваших співвітчизників — вегетаріанці?
— Бо за нашою філософією, у тварин, як і в людей, теж є душа. Бажання не споживати м’яса має виникнути природно. А задля цього варто стати на відповідний духовний шлях, і тоді прийдете до вегетаріанства.
— Ви теж вегетаріанець?
— На жаль, ні. Але це не означає, що я щодня споживаю м’ясо. Скажімо, раз на тиждень, коли мене в Україні пригостять бутербродом із м’ясом, можу його з’їсти.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Манодж Кумар БХАРТІ. Народився 1963 року. Закінчив головний технологічний інститут Індії, IIT, в місті Канпур. Бакалавр технологічних наук. Працював у міністерстві закордонних справ Індії, в індійському посольстві в Тегерані, Гаазі, Катманду, Анкарі та Янгоні, в міністерстві торгівлі при уряді Індії. До призначення у вересні 2015 року був Послом Республіки Індії в Україні, з травня 2011 року по вересень 2015 року — Послом Індії в Білорусі. Знає кілька індійських та іноземних мов, зокрема хінді, англійську, перську, непальську, санскрит, урду та бенгалі. Захоплюється читанням, музикою, грою в бридж і гольф. Цікавиться індійською філософією і відкриттями у фізиці та астрономії.
Ми в Google+