Що це було? Як це розуміти? Хто дозволив? Ці за інші риторичні запитання досі з величезними потугами намагаються поставити хронічно залежні від кремлівської пропаганди жителі окупованого Донецька. А надовго зависли вони на тлі несподіваної відвертості російського загарбника-офіцера р. вахітова, який на тамтешніх брехливих ресурсах раптом оприлюднив достовірну інформацію про ціну, яку тепер платять жителі ОРДО за «референдум», «визнання», «приєднання» та «спеціальну військову операцію», ініційовані рф. Люди шоковані, бо наміри кремля в обгортці «захист» обернулися проти них самих і насправді перетворилися на нещадне знищення. «Майже щодня фіксують нові випадки поранення та загибелі мирних жителів. Якщо порівняти із 2021 роком, то статистика вражає: за нинішній рік кількість загиблих зросла у 69 разів, а кількість поранених — у 118 разів».

Що ж, жителі окупованих ще у 2014 році росією українських територій знали, що тривалі теревені кремлівської пропаганди про «геноцид Донбасу» та «українських карателів» — це несусвітня й огидна брехня. Проте вони мовчки чи вголос підтримували ворожу неправду, вдаючи свій страх перед Україною. А нині вони бояться вже серйозно. По-перше, кремль, виявляється, їх зовсім не захищає, а, навпаки, вбиває. По-друге, що означає спроба нарешті сказати правду про хижі і жорстокі наміри та дії москви, які досі, всі вісім років окупації, були під восьми тисячами і більше замками?

«Він ні про що не шкодує…» 

Ще трохи про невтішну для загарбників статистику втрат та справжню ситуацію на фронті, яку кремлівська пропаганда свідомо приховує з 24 лютого. Днями в ефірі російського телебачення, яке звично подає спотворену дійсність, один із пропагандистів просто ошелешив ведучу скабєєву та всіх присутніх біля екрана. Він процитував «успіхи» одного з бійців, який нині перебуває в окопах на Донеччині: «Ми якщо й наступаємо, то хіба 3 сантиметри за день».

Уявляєте? Хіба можливо було щось почути крізь агресивний шквал «побєдобєсія» 25 лютого чи 25 березня? Та й у квітні-травні чи всеньке літо кремль уперто робив позитивну міну на тлі очевидних політичних, військових, економічних та соціальних поразок, промахів і невдач. Однак восени, схоже, путінські глашатаї почали потерпати від жахливого ідеологічного похмілля. Після восьми місяців брутального вторгнення в Україну про «перемогу за три дні», а насправді ганьбу і злидні «другої у світі армії» пропаганда замовкла, немов їй заціпило. Натомість провідні рупори кремля почали приручати жителів імперії-терориста до іншої риторики.

«Захист народу Донбасу, денацифікація та демілітаризація України як вихідні цілі спеціальної військової операції офіційно знято не було. Більше того, високопоставлені спікери, торкаючись СВО, говорять під копірку: мовляв, не сумніваються, що всі цілі, поставлені перед збройними силами, будуть, безумовно, досягнуті. Ось несуперечливий рівень сталості, який парадоксально нічого не прояснює. Це також можна зарахувати до нової реальності», — вдається до дуже обережного оптимістичного песимізму «незавісімая газєта».

А ще видання, повністю залежне від кремлівської влади на чолі з деспотом і самодуром, несподівано наважилося зачепити слизьку і токсичну для московських ЗМІ теми права на свободу думок і суджень в епоху СВО. Самі  не розуміючи, пропагандисти перетворюють провладну ідеологію на карикатуру. Бо наприкінці лютого всі рупори кремля волали про «блискавичну спецоперацію» та  «три дні», а тепер, зверніть увагу, навіть поширюють термін «епоха СВО». І звичайно, не приховують свого занепокоєння спробою росіян на всіх рівнях зрозуміти: що насправді зараз відбувається в рф та Україні?

«Дійшло до того, що провладні депутати, пропагандисти, воєнкори, генерали раптом після відступу з Харківської області запитали: чи не час почати говорити правду? Спочатку вирішили, що правдою вважати лише те, що ухвалило міністерство оборони рф, а все, що йому суперечить, — фейк. З кримінальним покаранням! А потім зажадали правди, вказавши на дефіцит її в офіційних джерелах», — натякає газета про тотальне, цинічне, хронічне і цілеспрямоване приховування правди в рф і пише про це, наче про відкриття Америки.

Проте заради справедливості варто сказати, що «нг» все-таки на своїх сторінках досить сміливо та об’єктивно донесло до читачів окремі невтішні для росіян результати «епохи СВО». «Зважаючи на все, відносини із Заходом пішли під ніж. А пошук друзів, союзників та ринків у країнах Африки, Азії та Латинської Америки поки що заміною Заходу не став. І не факт що це станеться», — відверто сипле сіль на рани читачів газета. Але, можливо, злякавшись власної зухвалості, автор статті знову б’є поклон лідерові кремля.

«А що путін? Він не втрачає духу та переконання, що все робить правильно, і ні про що не шкодує. Його спілкування з журналістами з кремлівського пулу свідчить про це однозначно. Те саме з російськи народом, з його більшістю. Воно вдячне путіну за захист росіян», — огидно публічно розписується за всіх жителів рф видання. І за тих росіян, які за геополітичну параною «вождя» та його химерні амбіції вже втратили рідних та близьких. І за тих, хто потрапив під масову могилізацію, і тих, хто мерщій втік із росії від путінського «захисту росіян».

російському загарбникові українська спадщина заважає

До спроб писати якщо не правду, то бодай напівправду вдаються й деякі інші пропагандистські ресурси рф. І цим вони вводять у ступор споживачів пропаганди. Ще місяць тому ці рупори навперебій обіцяли всій державі-агресору та кожному пересічному росіянинові майже золоті гори внаслідок брутального «приєднання» до росії тимчасово окупованих територій України: ОРДЛО та частин Запорізької і Херсонської областей. Ні, нині вони не кажуть відверто, що агресивне загарбання територій сусідньої незалежної держави — це насправді воєнний злочин без строку давності. Проте  вже й не обіцяють великих економічних та інших вигод, а лише розказують про хронічно звичне «світле майбутнє».

Зокрема урядова «російская газєта» чітко і відверто пропонує всім нетерплячим спершу записатися у довгу чергу: «Бонуси від входження до складу росії чотирьох нових регіонів економіка отримає, звичайно ж, не завтра».

Чому і навіщо тоді поспішали «збирачі земель» із загарбанням? Відповідь вражає рашистським цинізмом. «З одного боку, днр, лнр, Запорізька та Херсонська області мають величезний промисловий та сільськогосподарський потенціал (бо лежать ближче на південь), а з іншого, — у них важка українська спадщина. Коли, як і в Криму, все з них викачували, а про розвиток не могло йтися», — переконує урядове видання.

До речі, «українська спадщина» неприємно вразила не тільки уряд рф. Найпершими чорну заздрість і лють до українців — жителів Запорізької чи Херсонської областей відчули російські зайди, які на власні очі побачили істотний розвиток тамтешніх господарств і комфортні умови життя у містах і селах. Таке, на переконання аборигенів з убогих російських глибинок, справді не пробачити.

А примітивно забалакати тему про загарбані землі «рг» доручила своїм «експертам». Один із них навіщось знову взявся нагадувати примітивні теревені про «повернення додому» згаданих областей, які начебто колись були «щедрим подарунком» Україні від рф чи срср. Інший публічно підтвердив, що економічний потенціал цих регіонів, який існував досі, знищили самі ж «визволителі», а тому про якусь користь від них тепер «можна говорити тільки у досить віддаленій перспективі». Проте рашисти, спростовуючи свої ж заяви про відсутність там нормальної промисловості тощо, побачили неабияку ймовірну користь українських територій. «Ще одна особливість — це наявність великої кількості людей з технічною, інженерною освітою, які були зайняті чи працюють зараз у промисловості. росія, яка хронічно потребує технічних кадрів, може з великою користю для себе використати цей потенціал», — підсумовує урядове видання.

Так агресивні сусіди чесно визнають: їхнє постійне ниття про начебто «ісконно» російські землі залишається тільки ниттям. І їм потрібні не так території, на які вони зазіхають, як матеріальні цінності і особливо працьовиті люди, котрі їх створюють. Отож на «приєднаних» частинах областей України загарбники знищили та розграбували тамтешні підприємства і господарства (питається: навіщо?), а їх вцілілих працівників тепер «з великою користю» залучать до наведення ладу у власних занедбаних галузях економіки. І це вкотре доводить, що росіяни, які носяться як дурень зі ступою зі своїми вигаданими і примарними особливістю та величчю, ніколи не вміли та й не хотіли працювати, а здебільшого звикли покладатися на представників сусідніх поневолених народів.

Свій хист «господарювати» рашисти продемонстрували і на окупованих ще вісім років тому територіях Донецької та Луганської областей. Це ж як треба ненавидіти свої «ісконні» землі, щоб перетворити донедавна потужні промислові, наукові й культурні регіони на руїни та депресивні резервації! Зате окупанти перемогли там на ідеологічному фронті: токсична кремлівська пропаганда назавжди знищила у тамтешніх людей навіть натяки на здатність до елементарного критичного мислення. І навіть повномасштабне вторгнення рф в Україну, внаслідок якого Донецьк тепер значно більше, ніж досі, потерпає від війни, не змусило заручників «рускава міра» сприймати дійсність самостійно, а не тільки із пропагандистських рупорів.

Щоправда, після восьми місяців провальної для кремлівських стратегів «СВО», там теж дедалі частіше почали намагатися називати речі їхнїми іменами. Ні, поки що стосовно лідера кремля ще не вживають популярне у всьому світі назвизько на «х», однак про те, що «друга у світі армія» зазнає поразок і навіть цілковитого краху, вже кажуть вголос.

«Коли українські вояки пишаються тим, що розвіяли міф про непереможність нашої армії, у них є для цього підстави», — публічно погоджується зрадник України, командир створеного ним терористичного батальйону «Восток» о. ходаковський.

Далі він, також будучи серед військових «спеціалістів», які марили взяти Київ за три дні, тепер намагається переконати самого себе і  своїх читачів, що все ще попереду.

«Можна виграти бій, та програти битву. Знову повторюю: наша гра надовго. Так, нині ворог утримує ініціативу. І знову скажу: вони самі не розуміють, що їхні приватні перемоги — це засоби для нашої глобальної перемоги, — намагається колабораціоніст удавати із себе стратега і водночас мудреця. А далі досить своєрідно пояснює одну із причин грандіозних поразок кремля, взагалі апелюючи навіть до… вищих сил: — Упевнений, що вищим силам потрібна сильна і жива росія, і заради цього вони попускають нам цю гіркоту. І прийняти все це, не означає змиритися».

Час казати правду? Схоже, у москві із цим запізнилися. Бо це варто було робити навіть не вчора чи позавчора. І навіть не 2014-го, коли брехня остаточно перетворилася на головну складову брутальної антиукраїнської істерії та загарбницької так званої геополітики кремля, а значно раніше.