Старий 2017 рік наша сім’я могла зустріти без ялинки. Вже до цього йшлося. Тому що коли я 31 числа під обід приїхав на центральний ринок Полтави, ялинок там уже не було. Тільки в окремих місцях помітив втоптану в сніг соснову хвою. Як таке могло статися? Я живу в Полтаві з 2001 року, і ще ніколи такого не траплялося, пухнастих лісових красунь тут можна було без проблем придбати ще й у перший день нового року, причому недорого. Не вірячи своїм очам, я розгублено озирався навсібіч.
— Не знаєте, де продають сосну? — звернувся до високого юнака в окулярах, але той тільки махнув рукою, пояснивши, що сам півдня шукає і ніде не може знайти цей символ Новорічних свят.
Мій передсвятковий настрій продовжував погіршуватися. Я раніше навіть припустити не міг, що настрій може пропадати так легко і, здавалося б, через якусь дрібницю. Та хіба відсутність у домі на Новий рік ялинки — таке вже велике горе? Головне, щоб на столі було, заспокоював себе, не знайшовши сосну ні біля книжкового базарчика, ні на території меблевого магазину. Але поглянув на доньку, яка спеціально поїхала зі мною по ялинку, і зрозумів, що неправий. Коли вона усвідомила, що Новий рік наша родина може вперше зустріти без ялинки, то принишкла, наїжачилася і не відповідала на мої звертання, наче й не чула.
— А ви на площі Зигіна були? Торік я купив там ялинку також 31 числа, вже після обіду. Хлопці її вже збиралися викинути, то я виторгував її всього за 30 гривень, — підбадьорив нас мій знайомий, якого зустріли на Центральному ринку.
Проте омріяної ялинки не було й там.
— Сьогодні вранці один чоловік продавав тут ялинки, — повідомила жінка, яка торгувала мандаринами біля торгово-розважального центру «Київ», — але їх у нього дуже швидко розхапали.
Остаточно втративши віру в те, що нам сьогодні таки пощастить придбати сосонку, донька попросила грошей на проїзд і пішла на екскурсію в ТРЦ, а я почимчикував уздовж дороги далі, в напрямку зупинки «Дослідна». Раніше тут перед Новорічними святами завжди був ялинковий базар. Проте й тут побачив саму лише хвою.
— Мій друг сьогодні вранці привіз собі ялинку з лісу: вони нині у великому дефіциті, за ними ледве не б’ються, — просвітив мене в автобусі брат однокласника мого молодшого сина.
— Буває, — увійшов у моє розпачливе становище сусід і порадив прогулятися в дендропарк. — Там наспилювали ялинок, може, й ви підберете якусь гілку.
Але я мав у запасі ще один варіант. Знайшов потрібний номер, зателефонував.
— Ти на годинник дивився? Треба ж було зробити замовлення раніше, то я б тобі приніс ялинку. А зараз уже пізно, до того ж я сьогодні працюю, — відповів знайомий.
Ось тепер усе. І цей не допоміг. Я знеможено присів на стілець. Простіть, мої дівчатка, що так сталося. Перебуваючи у кепському настрої, не стримався, зателефонував найстаршому синові, який одружений і живе окремо в центральній частині міста, сказав йому, що зустрічатимемо Новий рік без ялинки.
— Подумаєш, чи й не горе, обійдемося і без ялинки, — як могла, заспокоювала мене найстарша дочка. А ось підстарша була іншої думки:
— Це що ж виходить, тату, всі наші дівчатка святкуватимуть Новий рік з ялинками, а я без? — насупилася вона.
Від сорому і безвиході я ладен був крізь землю провалитися. Пішов у свою кімнату і завалився на диван. Ні з того ні з сього розболілася голова. Намагався задрімати, але невеселі думки змінювали одна одну і тільки погіршували мій стан. Надворі вже опускалися сутінки. Ще хвилин двадцять, і споночіє. В цю саму мить на кухні дружина й дочка, яка щойно повернулася з ТРЦ, збиралися у дендропарк.
— Залишимо батька на господарстві, а самі підемо прогуляємося, може, і знайдемо якусь кинуту браконьєрами гілочку сосни чи ялини, — чув їхні рішучі голоси.
Тут уже я не стерпів. Сказав, що самих їх не відпущу, підемо разом, і, підскочивши, став швидко одягатися.
— Залишимо світло ввімкненим, щоб думали, наче ми вдома, — радилися між собою домочадці.
Я не став їх слухати і вийшов надвір. Глянув машинально на настінний годинник. Була вже без чверті п’ята вечора.
Прогулювався по доріжці від будинку до хвіртки, а на душі було так кепсько. Це ж поки дійдемо до дендропарку, буде вже темно. Ну хто, крім нас, о такій порі шукає в лісі ялинку? Сердився на найстаршого сина. Позавчора він приїжджав увечері в гості на машині й, між іншим, похвалився, що в багажнику лежить маленька гарненька ялинка, яку він купив собі додому. Коли я попросив залишити її нам, син відмовився, пославшись на те, що це замовлення його благовірної. Якби він залишив ту ялинку, нам сьогодні не довелося б вирушати поночі з хати.
Але на те й Новий рік, щоб збувалися наші найзаповітніші бажання. Мої невеселі думки перервав шум автомобіля, що зупинився навпроти нашого двору. Повертаю голову, а то синова «Нива». Коли її побачив, у грудях так і тьохнуло. Вирішив, що син привіз нам сосну. Цієї миті гуркнули хатні двері й веселим гуртом вивалилися мої домашні. У дружини в руках капроновий мішок, у який вона збиралася покласти гілку сосни чи ялинки.
Син обійшов автомобіль, підняв дверці багажника і витяг звідти акуратно зв’язану шпагатом метрову сосонку. Ми з дівчатами й роти пороззявляли.
— Куди це ви зібралися проти ночі? — здивувався син. — А я ось вам подарунок привіз. Об’їздив усю Полтаву, а знайшов ялинку тільки в одному місці, на Мотелі. Мабуть, підприємливі люди, зорієнтувавшись, що в місті ялинки у дефіциті, десь терміново роздобули їх і викинули у продаж. Але ж і ціни на них зашкалюють.
— І скільки коштує ця ялинка?
— Ця — 200 гривень, а більші продають по 300 й дорожче. Люди сваряться, скандалять, але купують, — повідомив він. І передав сосонку в мої руки.
Треба було побувати в моїй шкурі, щоб відчути ту радість і той захват, які охопили мене.
— Спасибі тобі, мій дорогий! Повір, що більшого подарунка мені ще ніхто не робив у житті, — з почуттям глибокої вдячності обійняв сина.
… Десь через півтори години подарована ним лісова красуня стояла на звичному місці й сяяла всіма кольорами райдуги. Дівчата мої були щасливі, а з моїх плечей ніби гора впала.
Джерело: divan.com.ua
Ми в Google+