Одеська кіноманія (ФОТО)

На березі Чорного моря вже вдев’яте відбувається Одеський міжнародний кінофестиваль.  Одеса не забуває про традиції (наступного року місцева кіностудія відзначить сторічний ювілей) і водночас  стає випробувальним майданчиком для сучасного українського кіно. Крім суто перегляду фільмів та світського життя, тут обговорюють творчі та виробничі процеси, які багато в чому формують вітчизняний кінематограф.

Зоряні джинси на червоній доріжці

ОМКФ-2018 вірить у свою щасливу зірку і не переймається забобонами. П’ятниця, 13-те? Дрібниці. У день відкриття організатори та гості спілкувалися з журналістами із самого ранку. Трохи змусила понервувати погода: час від часу починався дощ.  Дехто з героїв червоної доріжки змушений був демонструвати  себе з парасолькою в руках.

До фестивального бомонду, як завжди, входили не лише творці, а й партнери, меценати та спонсори. Можна по-різному ставитися до такої практики, але будьмо реалістами: кіновиробництво — процес витратний, тому ті, хто йому сприяють та його  фінансують, теж мають право на  свою хвилину слави. Цікава деталь:  серед   елітних  гостей була і звичайна  немолода одеситка. Це підопічна  місцевого благодійного проекту «Корпорація  монстрів», а  волонтери вирішили допомогти здійснити її мрію —  пройтися фестивальною доріжкою.

Частина громадськості спостерігала за дійством наживо, ще більша — на ТБ та в інтернеті. Користувачі соцмереж не обійшли увагою жодного з учасників дефіле, коментарі були подекуди смішні, подекуди образливі. Так гості червоної доріжки могли відчути себе  справжніми селебриті з усіма плюсами та мінусами народної уваги. Більшість гостей дотримувалася встановленого дрес-коду black tie. Були помічені й деякі порушники. Зоряний гість американський актор Ерік Робертс з’явився в демократичних блакитних джинсах, які виокремлювалися на загальному тлі. Актор, жартуючи, перепрошував, що готується до чергової ролі, і з охотою фотографувався разом із шанувальниками.

Не тільки світське життя

ОМКФ — це не тільки глянцева картинка. Варто віддати належне  громадянській позиції фестивалю.  13 липня,  день відкриття, збігся із днем народження  українського сценариста та режисера Олега Сенцова, який голодує в російській тюрмі.  Протягом усього фестивального тижня кожному кінопоказу передуватиме ролик, присвячений  його долі. 

Олег став справжнім прапором незалежного українського кінематографа.  І у фестивальному палаці ОМКФ, і в оперному театрі на заходах для нього зарезервовано  окреме символічне місце. Хочеться вірити, що наступного року він зможе зайняти його вже не віртуально. Акція # Free Sentsov набирає міжнародного розголосу.

Ще один приклад  соціальної спрямованості: 5 гривень  із кожного придбаного квитка буде спрямовано на лікування онкохворих дітей.

Можна дуже багато писати про гостей фестивалю, але зупинюся лише на одному імені: Ада Роговцева. Прекрасна мудра жінка, яка  віддала акторському мистецтву понад 60 років. До речі, 16 липня Ада Миколаївна також відзначила черговий день народження. Під час урочистої церемонії за внесок у кіномистецтво Ада Роговцева отримала почесну статуетку «Золотий Дюк». «Рідні мої, ви не уявляєте, що я відчуваю, — сказала зі сцени легендарна актриса. — Моє дитинство в Одесі було обпалене війною,  зараз — знову війна. Але треба жити і боротися!»

«Українське кіно рік у рік стає дедалі якіснішим», — заявив на церемонії відкриття віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. «Так, воно переживає справжній ренесанс», — згодна з ним президент ОМКФ Вікторія Тігіпко.  Дев’ять років тому вітчизняні фільми  становили зовсім незначний відсоток, тепер їхня кількість зростає: лише торік відбулося понад 40 прем’єр. А приклад таких фільмів, як «Кіборги» чи «Сторожова застава», свідчить, що українське кіно може бути не просто арт-проектом, а й давати прибутки. Тому є чого вчитися, є куди рости.

Розмаїття вибору

Цього року на участь у фестивалі претендувало понад 1000 стрічок. Пощастило приблизно кожній десятій.  Селекційна комісія ОМКФ відібрала 108  найкращих фільмів з України, Польщі, Австрії, Франції, Індії, Румунії, Білорусі, США, Греції, Бельгії, Колумбії, Норвегії, Іспанії, Великобританії, Туреччини та Палестини.

Крім міжнародної програми (12 фільмів із 19 країн), заявлені  дві національні: повнометражні — п’ять стрічок і 14 короткометражок. Додайте до  цього конкурс європейських документальних фільмів (вісім стрічок з 11 країн), а також  позаконкурсні,  ретроспективні  та спеціальні покази,  творчі зустрічі, літню кіношколу. І зрозумієте: найбільший фанат  ОМКФ просто  фізично не зможе охопити всі заходи. Але хто сказав, що розмаїття вибору — це погано?

Наталя ШЕВЧУК
для "Урядового кур'єра"