У лютому 1917 року впала Російська імперія, а вже в березні в Україні розпочалася національно-демократична революція. Державотворчий процес очолила Центральна Рада. Національна свідомість пробудилася в мільйонів українців, століттями придушених під чоботом то одного, то іншого пана. ІІІ Універсалом Центральної Ради проголошено Українську Народну Республіку. Того самого року розпочалася неоголошена війна радянської Росії проти УНР: 20—30 тисяч більшовицьких загонів прямувало на схід України.

«Це була війна впливом»

Наприкінці грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено в Харківській, Полтавській та Катеринославській губерніях. Тим часом кількість війська, прихильного до УНР, зменшилася з 300 до 15 тисяч стомлених і деморалізованих воїнів, адже цілі загони УНР переходили до більшовицького війська під впливом революційних агітаторів. Єдиною надією і опорою Центральної Ради залишалася патріотична студентська молодь Києва.

Найкраще цю ситуацію змалював Володимир Винниченко у книжці «Відродження нації»: «Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Щоправда, вони теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними.

Що в селах сільська біднота явно була більшовицька, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас. Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи ту державність так само, як і ми її розуміли».

Державність треба захищати

А 22 січня 1918-го лунали понад банями київських храмів і дніпровськими кручами слова IV Універсалу, що проголошував повну незалежність України: «Український народе! Твоєю силою, волею, словом утворилась на українській землі вільна Українська Народна Республіка! А щоб ні російський, ні якийсь інший уряд не ставив Україні перешкод до жаданого миру, для того, щоб повести свій край до злагоди, творчої праці й волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян: віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу!».

Тоді лунав і заклик до боротьби з більшовицькими військами: «Настав грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшовицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись у дуже скрутному становищі. Треба за будь-яку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду.

Записуйтесь до куреня січових стрільців, який формується із студентів Університету св. Володимира та Українського народного університету, звідки ми будемо розподілені серед українських військових частин для піднесення культурно-національної свідомості та відваги».

30 (не 29, як вважали раніше) січня — 103-тя річниця бою під Крутами. А здається, лише нещодавно тримав у руках ювілейну монету, щойно викарбувану Національним банком України до 80-річчя цієї події.

У 1941 року Євген Маланюк, видатний український поет і колишній старшина Армії УНР, занотував такі думки: «Народ, творячи з якоїсь події легенду — а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, — знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній — ця найвища земна справедливість, творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи щодо вибору тієї події не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».

Міфологія і виважена оцінка

Бій під Крутами — подія з найбільшим міфологічним нашаруванням за всю сучасну українську історію. Чому так? Бо все ґрунтується лише на спогадах. Нема жодних офіційних документів про чисельність сторін та їхні втрати, склад командування та озброєння.

9 березня 1918 року Центральна Рада повернулася до Києва. Саме тоді вперше пролунали звинувачення від опозиціонерів, хліборобів-демократів та соціалістів-федералістів. Відповідальність за загибель молоді покладали на Михайла Грушевського та Симона Петлюру.

Наслідком цього протистояння був нарис Дмитра Дорошенка «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», виданий 1921 року вже на еміграції. Красномовні рядки: «Як побачили ті офіцери, що діло погане, гукнули на машиніста, щоб рушав на Київ, і утікли, навіть не попередивши своїх вояків. І ті, хто встиг на ходу догнати поїзд, ті врятувались, а хто — ні, тих заскочили вдесятеро численніші й сильніші вороги й замордували — не просто вбили, а звірськи замучили. Отсе й була «трагедія під Крутами».

Згодом, у першому томі «Історії України. 1917—1923», присвяченому добі Центральної Ради, історик зазначає, що бійці куреня були «напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв». На жаль, дотепер праця Дмитра Дорошенка — головне джерело суттєво перекрученої інформації про Крути.

1929-го надано першу виважену оцінку бою під Крутами. Військовий історик Б. Монкевич, який під час революції перебував у Запорізькому корпусі Армії УНР, у нарисі «Бій під Крутами» висловив думку: у стратегічному плані бій не мав великого значення, але з морального боку його слід вважати «українським Ватерлоо».

Робота історика містить неупереджену оцінку політичної ситуації в Україні наприкінці 1917 року, критику військової політики Центральної Ради: «Українська влада більше цікавилася військом не як збройною силою, а лише як сконцентрованою масою людей, яка була добрим ґрунтом до агітаційної праці й насаджування соціалізму».

Народини нового українця

Лише 1941 року, під час Другої світової війни, Євген Маланюк першим усвідомив, що бій під Крутами та загибель молоді — це трагічний епізод боротьби за незалежність, а не чийсь недбалий стратегічний прорахунок чи зрада. Далі довгі, але вкрай важливі рядки з його нарису «Крути. Народини нового українця»: «Військо наше мало тоді характер імпровізований. В українізованих частинах бувшої імперської армії в силу багатьох причин велась комуністична пропаганда, якої не устереглися і новосформовані національні полки. На загрожений напрямок вислані були найпильніші і, може, єдині боєздатні частини: юнаки військової школи ім. Богдана Хмельницького та складений з військових — студентів і гімназистів — т. зв. Студентський курінь, фактично сотня, що перейшла до історії як головний герой Крут.

Керував усім головний сотник Лощенко, що дістав з Києва певне стисле завдання, яке він і виконував як тактичну задачу: перешкодити рухові ворожих військ на лінії Бахмач — Ніжин (а Бахмач уже був залишений), що вела з-над московського кордону до столиці краю.

Затримання ж столиці в руках національного уряду мало величезне політичне значення з огляду на пертрактації з посередніми державами в Бересті, що саме тоді провадились. Завдання своє сотник в міру своїх спроможностей виконував так довго, як міг, цебто аж поки втрати не досягли 50% складу. Все ж завдання було виконане, цебто полковника Муравйова з його військом було зупинено, а їх рухи на Київ були опізнені».

Головний висновок праці Євгена Маланюка: незалежність можна здобути лише шляхом жорстокої та кривавої боротьби. І майже сім років неоголошеної війни на сході України знову про це нагадують. А тоді, 19 березня 1918-го, за рішенням Центральної Ради, урочисто перепоховали полеглих студентів на Аскольдовому цвинтарі в Києві. На церемонії виступив голова УЦР Михайло Грушевський, який назвав вчинок київської молоді героїчним.

Молодий Павло Тичина присвятив героям вірш:

На Аскольдовій могилі
         Поховали їх —
         Тридцять мучнів-українців,
         Славних молодих…
         На Аскольдовій могилі
         Український цвіт —
         По кривавій по дорозі
         Нам іти у світ.
         На кого посміла знятись
         Зрадника рука?
         Квітне сонце, грає вітер
         І Дніпро-ріка…
         На кого завзявся Каїн?
         Боже, покарай! —
         Понад все вони любили
         Свій коханий край.
         Вмерли в Новім Заповіті
         З славою святих. —
         На Аскольдовій могилі
         Поховали їх.

Уже тоді загиблих юнаків порівняно з 300 повстанцями під Фермопілами. Проте й досі у свідомості більшості наших громадян міцно сидить знак рівності між «300 спартанцями під Фермопілами» та «300 студентами під Крутами». Хоч тепер відомо, що чисельність українського війська під Крутами становила не менш як 500 бійців, пригадаємо тут давню легенду.

У рік до Різдва Христового перський цар Ксеркс вирішив загарбати благодатну Елладу. Його 150-тисячному війську необхідно було пройти вузькою Фермопільською ущелиною. Проти персів виступило семитисячне грецьке військо, яке очолив спартанський цар Леонід. Здавалося, що численна перська армія відразу переможе порівняно невеликий спартанський загін. Проте упродовж чотирьох днів греки стримували наступ найкращих перських сил.

І ось настала хвилина, коли перські війська відмовились атакувати. За наказом царя Ксеркса їх гнали в бій батогами. Але зрадник-фессалієць повів персів гірською стежкою в обхід ущелини. Тоді цар Леонід наказав грекам відійти для з’єднання з основними силами, а сам зі 300 спартанцями залишився, щоб загинути в нерівному бою.

Згодом нащадки написали на пам’ятнику: «О, перехожий! Скажи там, у Спарті, її громадянам: тут ми всі лежимо, вірні законам батьків і своїй Батьківщині».

І про ще один міф. У багатьох публікаціях йдеться про катування студентів. Але без свідків — їх не було. Переповідають чужі слова. Не було судово-медичної експертизи. Варто нагадати, що в армії Муравйова не катували: «класово ворожі елементи» просто розстрілювали без суду, навіть без вагання. У лютому 1918 року так убили митрополита Володимира (Богоявленського), генерала Я. Гандзюка, членів УЦР О. Зарудного, І. Пугача.

Не забуваймо, що більшість командирів прийшли до радянської армії із фронтів Першої світової, на яких була чинною Женевська конвенція з гарантією життя військовополоненим. Бійці армії Муравйова чудово про це знали, але перекреслили все «революційною доцільністю». Отже, ще під Крутами можна побачити перші пагони Голодомору та політичних репресій 1930-х.

Валерій ПОМАЗ,
бібліограф Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва,
для «Урядового кур’єра»