Голова Асоціації
рибалок України
Олександр ЧИСТЯКОВ

У  вітчизняних магазинах вибір риби просто вражає. Щоправда, більшість — імпорт. Це й не дивно, адже українська риба поступово зникає. Причин цього багато: непродумана господарська діяльність, браконьєрство, забруднення водойм, забудова природоохоронної прибережної смуги. Через це навіть осетрові види риби, які пережили динозаврів, нині на межі зникнення. Про реалії українського рибного ринку розповів голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков.

Вбивчі стоки

— До останнього видання Червоної книги України увійшло 70 видів наших вітчизняних риб як таких, що зникають.

— За часів Союзу для промислового лову в Україні було приблизно 80 видів риб, тепер залишилось 20–25. Якщо раніше в Чорному морі ловили 27–28 видів, нині залишилося тільки два: кілька й хамса. Решту виловили! Статистичні дані за останні 22 роки приголомшують: на початку 1990-х років у внутрішніх річках України виловлювали 30–40 тисяч тонн риби на рік, а тепер добре, якщо буде 6–7 тисяч тонн.

— Чому так відбувається?

— Річки вбили, позбавивши їх течії. Через дамби вони перетворилися на лиманно-озерні господарства, не здатні до самоочищення. При цьому свої стоки у воду скидають мегаполіси, металургійні та хімічні підприємства. Тому в річках можна знайти всю таблицю Менделєєва. Але ж вода — середовище проживання риби. У нездоровому середовищі не може вирости здоровий організм. Науковці твердять, що сучасна річкова риба схильна до 68 різних хвороб.

Якщо оцінювати якість води в українських річках, то за останні роки вона погіршилася з 1–2 до 3–5 класів. А для життя здорової риби потрібен перший клас.

— За часів Союзу ситуація була кардинально іншою.

— Раніше існували екологічні паспорти підприємств, що викидають відходи в річки. Це комплексний документ, що містить характеристику «взаємин» підприємства з навколишнім середовищем. Завдяки цим паспортам ситуацію можна було хоч якось контролювати. Проте їх скасували.

За кордоном, наприклад, в Англії, також діє система зливу в річки, але там на виході стоїть лічильник, який показує, скільки фунтів стерлінгів підприємству потрібно заплатити, якщо воно перевищило встановленні норми. Якщо є перевищення, платиться великий штраф. Хоч скажу, система очищення там найсучасніша. За цим в Англії стежать дуже ретельно.

— Чому в Україні скасували екопаспорти?

— Відповідь напрошується сама собою: це багатьом не вигідно. А особливо тим, хто зливає побутові та промислові нечистоти в річки, штучно намиває береги під забудову.

Черв’як імпортний — небезпечний

— Як ви оцінюєте споживчий ринок риби України?

— За офіційними даними, наш рибний ринок досягає 700 тисяч тонн на рік, тобто на кожного жителя припадає приблизно по 17 кілограмів. Проте із цих 700 тисяч тонн лише приблизно 140 тисяч — рибна продукція від національного виробника.

Найчастіше ми просто не знаємо, коли, хто і де виловив ту чи іншу рибу. Тому на наших прилавках з’являється риба невідомого походження, виловлена 5–8 років тому. Цього року Норвегія списуватиме свій державний рибний запас, який оновлюється щотри роки. Саме за такий термін усі корисні для людини речовини, що містяться в рибі, втрачають свої властивості. Як ви думаєте, куди дінеться списана риба?

Ще один нюанс: північні моря «хворі» на такий черв’як, як анізакид. Він дуже небезпечний для людини. Потрапити в наш організм він може через оселедець. Єдине, що рятує українців, — халатність наших бізнесменів: вони часто не дотримуються технології соління оселедців. Нерідко солять замість свіжої морожену рибу. А при низькій температурі цей черв’як гине.

— Наскільки стійкий анізакид до термічної обробки?

— Він дуже слабенький, тому при тепловій чи обробці холодом помирає. Але питання в тому, як саме така заражена риба потрапляє до нас. Розглянемо ситуацію, так би мовити, від «а» до «я». Щоб зловити рибу, компанія наймає гвинтокрил, який летить у море на пошуки косяка, приміром, оселедців. Вони його знаходять, передають цю інформацію на берег. Звідти в море виходить траулер і затягує сітки. Після заходу судна в порт кілька рибин здають на аналіз до спеціалізованої лабораторії. Якщо там з’ясують, що партія хвора, то підприємець буде змушений утилізувати її. Проте як вилов риби, так і її знищення чимало коштує. І тут з’являється український підприємець, який пропонує забрати цю партію на утилізацію в нашу країну. Як вона утилізується і чи утилізується взагалі — риторичне запитання.

Споживачі можуть лише здогадуватись, наскільки свіжу рибу купують. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ

— А хіба не безпечніше споживати рибу, вирощену в господарствах?

— Не завжди. Наприклад, штучно вирощений норвезький лосось. Поки він ріс у садкових господарствах, його нагодували всілякими анаболіками, антибіотиками, стимуляторами росту. У вирощеної так риби «мертве» м’ясо. Тому в Норвегії нашпиговану рибу заборонено продавати на внутрішньому ринку. Самі ж скандинави їдять тільки виловлену в дикій природі, тобто натуральну.

— Як звичайному споживачеві виявити небезпечну рибу?

— Передусім риба повинна бути щільною. Берете коропа за середину тулуба: якщо не згинається, можна купувати. Для надійності натисніть пальцем на спинні м’язи: ямка від натискання повинна швидко зникнути. У свіжої риби очі прозорі, опуклі, зябра рожево-червоні. Хоч іноді зябра підфарбовують. Тому вибирайте тушку природного кольору.

Якщо в упаковці мороженої риби є уламки льоду і розламані шматочки тушок, вона «пережила» кілька заморозок або її неправильно транспортували.

Також не зайвим буде спитати у продавця на ринку експертний висновок лабораторії. У ньому має бути вказано, що це за продукт, умови його зберігання і, звичайно, дату продажу. Для мороженої та живої риби передбачені різні терміни зберігання і реалізації.

І, звісно, рибу потрібно правильно готувати. Річкову рибу необхідно варити не менше 20 хвилин з моменту закипання води, а смажити 15–20 хвилин. Деякі паразити гинуть під час глибокої заморозки при температурі мінус 18 градусів протягом 36 годин.

«Перлина»,  яку занапастили

— Тож краще купувати морожену рибу, адже вона безпечна?

— У магазинах охолодженої морської імпортної риби не може бути за визначенням. Її доставляють в Україну за 8–10 тисяч кілометрів. Російську нерку, горбушу, кету морозять просто на судні. Тому охолоджена риба — часто лише та, яку недавно розморозили. Тобто краще купувати морожену і не переплачувати за начебто охолоджену. Проте тут постає інше запитання: скільки разів цю рибу заморозили і розморозили. Цього споживачі не знають і не можуть знати.

Ми вже не перший рік ініціюємо введення сертифіката походження риби, який буде єдиним державним документом, що підтверджуватиме походження та легальність товару.

— Може, варто підтримати вітчизняного виробника і споживати українську рибу?

— Останні 22 роки у нас, на жаль, не лише знищували виробничі потужності, а й водні живі ресурси. Науковці, а саме професор Сергій Міжерін з Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України твердить, що нині порівняно з 1991 роком масового виду ляща у нас залишилось 20%, щуки — не більше 10%, судака та сома — 2%. Азовське море свого часу вважали перлиною Радянського Союзу, бо воно було в 6,5 раза рибопродуктивнішим за Каспійське. На Азові виловлювали 38 різних промислових видів риби. Нині виловлюють чотири: тюльку, хамсу, бичка й пеленгаса.

— Ну хоч азовську тюльку, хамсу й бичка їсти можна?

— Не тільки можна, а й потрібно! Адже ця риба смачна і корисна. Проте Азовське море перестало бути перлиною. Великі підприємства масово отруюють море промисловими викидами. Також його поступово, хоч як дивно це звучить, вбивають науковці, проводячи наукові лови тралами. Тепер на Азовському морі проводять багато різних «наукових» досліджень, а насправді це прихований промисловий вилов, який ведуть хижацькими методами. Після таких «досліджень» море стає мертвим.

Азовське море мілководне, тому будь-який трал стає на ньому донним. І це попри те, що донні трали заборонено в усьому світі.

Якось я брав участь у рейді й бачив вилов риби для наукових цілей. Тоді рибінспектори зупинили сейнер, на якому було 2,5 тонни бичка з ікрою. Так, на судні був співробітник Інституту рибного господарства Азовського моря, але для наукових цілей йому потрібно було лише 25 верхніх плавничків бичка. Різниця між 25 плавничками і 2500 кілограмами риби, думаю, помітна.

— Навіщо ж вони занапастили 2,5 тонни бичка?

— Усе просто. У наукових установ немає власних суден, і, щоб ловити рибу, їм потрібно десь, якось і з кимось домовлятися. На яких умовах науковці змогли домовитися, на тих і вийшли рибалки в море. Це договірні відносини двох суб’єктів. Не кажу, що не потрібно займатися науковими дослідженнями, але ж не такими звірячими методами!

— Але ж запобігати такому мають контролюючі органи?

— Контролюючих органів на водоймах багато. Я б сказав, ними хоч греблю гати, але якщо запитати, чому риби в країні дедалі менше, ніхто не відповість. Адже, як кажуть у народі, у семи няньок дитя без ока. Немає у водойм єдиного господаря, а колективна відповідальність, як відомо, призводить до повної безвідповідальності.

Нині йдеться про скасування, зокрема й на законодавчому рівні, деяких свідоцтв, ліцензій, сертифікатів, які є базовими в системі контролю якості. Але ж цю систему вибудовували і вдосконалювали всі роки незалежності. До того ж, скасування цих документів перетворить наш рибний ринок на світовий смітник. Цього не можна допустити.

Тому переконаний, що потрібно забороняти промисловий вилов у річках і використовувати їх для рекреації й аматорського рибальства. Для наповнення ж споживчого кошика переходити на риборозведення. Наші річки — не супермаркет. Необхідно поважати і любити природу свого краю, а не ставитися до неї по-споживацьки.

Ірина ПОЛІЩУК, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ЧИСТЯКОВ. Народився в м. Києві 1960 року. З 2008-го очолює ВГО «Асоціація рибалок України».