Почути вдосталь українських пісень у FM-ефірі мені випадає лише вночі, коли підкидаюсь від надміру випитої кави й іду в кухню закликати сонька теплим м’ятним чаєм і спілкуванням з радіоприймачем. Бо вдень навіть «Радіо ЄС», яке свідомо не транслює російський музпродукт, видає переважно щось закордонне. Що вже казати про шансони різного штибу: там українська пісня — швидше екзотика, ніж частий гість.

Те, що радіо зустрічає українську пісню вкрай морозно, підтвердив на одній із прямих ліній і Олег Скрипка. «Українцям терміново треба навчитися протистояти російському культурному колоніалізму, — сказав рокер. — Адже  ми живемо в країні, де заборонено українську мову! Для прикладу: за  президентства Кучми в ефірах ТБ і радіо було 8% української музики, за Ющенка стало 4%, за Януковича — 4%, а нині лише 1,5%. Це жахливо. Я впевнений: є структури, які свідомо знищують українську мову в Україні. Які це структури — не знаю, але їхня діяльність призвела до того, що наше суспільство охочіше заковтує «Лабутени» (так прозвали в народі свіжий російський кліп. — Авт.) з матом, а не пісню «Січове військо», хоча в нас на сході війна триває. Це ненормально. І це лише маленький приклад, щоб показати, з яких причин країна в занепаді».

Будемо не гірші за поляків

Поліпшити ситуацію покликаний законопроект  № 3822, який внесли до парламенту за ініціативи віце-прем’єр-міністра — міністра культури В’ячеслава Кириленка чотири нардепи різних фракцій. Насамперед він припинить хитрунство радіостанцій щодо «правила 50%».

Закон «Про телебачення і радіомовлення» уже не перший рік вимагає, щоб у загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менш ніж 50% становив національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців (незалежно від мови виконання). Формально дотримуючись цієї вимоги в перерахунку на повні 24 години на добу, музичні редактори ставлять у найрейтинговіший час російську лабуду, а нашим співакам залишають місце в передачах на кшталт «Для тих, хто не спить». Законопроект покладе цим вихилясам край. «Радіоорганізації мають забезпечувати дотримання такого співвідношення (50% національного продукту. — О. Л.) рівномірно протягом всього ефірного часу», — зазначено в проекті закону.

А щоб підтримати державну мову, автори пропонують: 75% пісень, що транслюватимуть у рамках квоти для національного виробника, мають звучати українською. Тож у разі ухвалення законопроекту щогодини з трьох пісень ми зможемо почути щонайменше одну українською. Це близько до норми, яку запровадила в себе Польща.

Обережно: спекулянти!

Цей простий і актуальний для наших реалій законопроект викликав справжню паніку серед певної частини музичних продюсерів і менеджерів радіостанцій. На жаль, замість аргументованих дискусій вони вдалися до відвертих спекуляцій і перекручувань. Наприклад, у прес-релізі до недавнього круглого столу «Підтримка української музики: ефективні інструменти та популістські кроки» автори полінувалися (чи свідомо не захотіли) порахувати реальний відсоток пісень державною мовою і написали: «75% усіх пісень українських авторів та виконавців, що лунають в ефірі радіостанцій, повинні бути українською». Проте це ж не так. Якщо хочете транслювати, приміром, «приблатньонні» пісні Потапа, крутіть їх хоч кожні півгодини — ті півгодини, які не входять у національну 50-відсоткову квоту.

Без кінця лунали на засіданні й маніпулятивні заяви про нібито погіршення умов для конкуренції, про недоцільність підтримки українськомовних виконавців. Гламурної зовнішності невідомий пєвєц намагався зробити заяву «ат імені маладих артістав»: «Настаящєє іскуства прабьйотца всєгда». Міф про те, що справжній талант здолає всі перешкоди, намагалися активувати й інші учасники, зокрема Руслана Лижичко: «Заборона принижує українську музику. Це не професійно! Ви ж тільки солодшим робите російський продукт! Російськомовна аудиторія нікуди не дінеться, вона полюватиме за своїм ментально близьким продуктом. І мені як українському виконавцю соромно, що обмежують іноземний продукт так, ніби я без обмеження сама не спроможна робити якісну музику». Договорилася вона до того, що «мовна заборона» спровокувала Крим і Донбас. Доводиться із сумом визнати, що Бог дав Руслані мужність, велике добре серце і музичний талант, але на цьому його щедроти закінчилися.

Щоб яскравіше передати істеричну атмосферу заходу, ще раз процитую прес-реліз, який підготували організатори: «Продюсери українських виконавців також упевнені, що співпраця між державою та музичною індустрією повинна відбуватися цивілізовано». На думку продюсера Нателли Крапівіної, іншого виходу, як не підтримувати ініціативу міністра культури, у неї немає, оскільки із запровадженням квоти музична індустрія «раптово осиротіє, а якість продукту суттєво знизиться». Із Нателлою погоджується й Потап, який вважає, що ініціатива Кириленка — це тонкий лід, а зміни, які він хотів би бачити в шоу-бізнесі і в українській культурі, мають відбуватися цивілізовано, не треба «рубати з плеча». Ігор Тарнапольський, продюсер Джамали, зазначив, що «музика, радіо — це бізнес, і він повинен бути вільним, інакше втратить цінність».

Дивно було слухати закиди щодо нецивілізованості після того, як буквально в перші хвилини «круглого столу» голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко заявив, що спроби цивілізовано переконати менеджмент радіостанцій зважати на те, що в країні війна з Росією, закінчилися безрезультатно. Про це в прес-релізі чомусь  нічичирк, натомість акцентують на іншій частині виступу Артеменка — його незгоді з розміром квот у законі Кириленка. Але ж будьте чесними і напишіть, що проти самих квот пан Артеменко не виступав! До того ж чітко сказав, що законопроект Кириленка корисний як мінімум тим, що змушує радіостанції нарешті хоча б обговорити накопичені в галузі проблеми.

Мама-держава зробить?

На зібранні без упину лунали заклики «починати з іншого кінця», зокрема врегулювати систему колективного управління авторськими й суміжними правами і забезпечити, щоб українські автори й виконавці отримали належну винагороду за свою творчість. А ще — підтримувати і створювати фестивалі, конкурси й інші майданчики для музичних стартапів, програми розвитку молодих українських виконавців тощо. І без виклянчування пільг, звичайно, не обійшлося.

Утім, були й представники, які прямо сказали: сподіватися, що все зробить мама-держава, — інфантилізм. Що автори та продюсери можуть і мають самі з одинадцяти(!) організацій з колективного управління авторськими та суміжними правами створити одну, і це значно підвищить авторські гонорари. Йшлося і про роздержавлення агентства з авторських та суміжних прав з відповідним його перетворенням на самоврядну організацію.

Щодо фестивалів, то поки одні вимагають від держави їх проводити, інші це роблять. Валентин Коваль, генеральний директор телеканалів М1 та М2, теж вважає, що держава повинна запровадити традицію підтримувати своїх. І теж виступає за створення фестивалю української пісні. Але не чекаючи, поки в державі знайдуть на це кошти, подібну ініціативу телеканали М1 та М2 уже взяли на себе: з березня там стартує конкурс українськомовної пісні з кошторисом мільйон гривень.

З ПЕРШИХ ВУСТ

«Якісних пісень українською мовою повно»

В’ячеслав КИРИЛЕНКО, 
віце-прем’єр-міністр:

— Пройдіться заради експерименту хвилями музичних FM-станцій просто серед дня — пісню українською мовою ви почуєте, як правило, після десятої спроби. У кращому випадку. Оскільки ця тенденція загрозливо посилюється, зупинити її можна лише змінами до базового закону. Усі інші рецепти виявилися неефективними. Звісно, буде критика. Мовляв, де взяти стільки якісних пісень українською мовою?! Насправді їх повно. А ось бажання брати їх у ротацію на більшості FM-станцій немає. І не з’явиться, якщо не заохотити його законодавчо. Можна також знову піти в чергові довгі експертні обговорення. Роки так на три. Про те, що станціям треба доплачувати за український контент або зменшувати плату за ліцензію тощо. А за цей час згадана вище тенденція набуде незворотного характеру. Допустити цього ніяк не можна. Тому в неминучій суперечці прошу брати участь не лише опонентів цієї ініціативи, але й тих, хто просто хоче чути пісні українською мовою на хвилях радіостанцій.

ДОВІДКА «УК»

Результати моніторингу громадської ініціативи «Простір свободи» станом на кінець літа 2015 року ефірів п’яти провідних радіостанцій у прайм-таймі: за 20 годин пролунало 184 пісні. З них 9 — українською мовою, 74 — російською, 101 — іншими мовами (переважно англійською). Тобто пісні українською становили 4,9%, пісні російською —  40,2% загальної кількості.