Минуло понад рік із дня, коли народ України заявив на весь світ: в ріднім краю панувати не дамо нікому. Але, на жаль, зміни на краще відбуваються надто повільно, бо чиновники, поставлені охороняти державне майно пильніше, ніж власне, його розкрадають.

Як фахівець у галузі земельних відносин кажу передовсім  про основне національне багатство — землю, право на яку набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава виключно відповідно до закону.

Ось сухі факти. У 2012—2013 роках у Харківській області проведено інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення. Проінвентаризовано десятки тисяч гектарів. Під час оформлення земель на підставі законів, зокрема використовуючи механізми аукціонів, місцеві ради області могли б отримувати щорічно мільйонні надходження орендної плати навіть після встановлення мінімального обсягу 4% грошової оцінки. Могли б, якби розпорядник землі — Головне управління Держгеокадастру (Держземагентства) в Харківській області — займався безпосередніми обов’язками — проводив аукціони з продажу права оренди, надавав земельні ділянки в оренду фермерам. Проте  у «фахового» керівництва інші завдання, бо захист інтересів держави — то для слабаків, а «нормальні» дядьки думають насамперед про себе.

За останні два роки  Головне управління Держгеокадастру в Харківській області спромоглося організувати аж три аукціони з  продажу прав оренди на землі сільськогосподарського призначення і продати кілька лотів. Мало охочих, бракує ресурсів?  Аж ніяк! То в чому ж проблема?

Відповідь не варто шукати в закритих документах чи службових звітах, вона на поверхні: у постійних інформаційних сюжетах про хабарників управлінь Держгеокадастру в Харківській області. Землю розпродають за хабарі без аукціонів під виглядом створення фермерських господарств, іноді навіть з порушеннями Закону України  «Про фермерське господарство».

Так, громадянин має право для створення фермерського господарства взяти в оренду земельну ділянку без аукціону. Але це право розповсюджується за волею чиновників не на всіх. Прикладів десятки, якщо не сотні. У таку ситуацію потрапила й Олена Гаврилко, чия війна з бюрократично-хабарницькими млинами може слугувати  лакмусовим папірцем всієї «прозорої» системи Держгеокадастру.

У березні 2015 року Олена звернулася до Головного управління земельних ресурсів у Харківській області з проханням надати в оренду маленьке поле. Результат більш ніж тримісячних поневірянь — стос нічого не вартих паперів, а результат, доки її водили за ніс відписками, — землю віддали іншому, мабуть, більш зговірливому претендентові. Нині цинічно, нехтуючи дорученням Президента України, Держгеокадастру України, прокуратури в Харківській області, князьок обласного рівня розпорядився землею так, як йому було вигідно.

Звісно, не можна звинувачувати без доказів, але історія Олени Гаврилко, яку вона розказала  в деталях, а ми покроково перевірили і проаналізували, і також корупційні скандали в органах Держгеокадастру дуже промовисті. Чи когось покарали?  Харків’яни стосовно чиновників-земельників давно про таке не чули.

А скільки ще простих громадян України не отримали землю, бо керівникові обласного управління це не вигідно? Де аукціони з продажу права оренди, які критерії для задоволення заяв щодо отримання громадянами землі або ж відповідної  обгрунтованої відмови, де мільйони, необхідні бюджету і не отримані ним через бездіяльність і зловживання владою посадовців? Це запитання, які мала б поставити обласна прокуратура посадовцеві обласного рівня.

Висновок можна зробити, на жаль, такий: те джерело очищення і змін, яке начебто відкрилося у Києві, дорогою до регіонів замулюється настільки, що не лише реформам, а й елементарній справедливості неможливо пробитися крізь той мул. Приклад Олени та сотень таких, як вона, — безсумнівний доказ цього. 

Роман ЛЕОНОВ,
голова Харківської обласної громадської організації
«Спілка землевпорядників Харківщини»